Творення міфів семантичними засобами в представницькій архітектурі

О. А. Трошкіна, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ

Архітектура є не тільки організатором життєвих процесів, що фізично створює простір, а й фактором впливу на те, як складає ставлення людини до життя, як у свідомості будуються системи цінностей, що визначають її поведінку. Впливом своїх художніх образів архітектура сприяє впровадженню в свідомість визначених ідей, вона може сприйматися як їх речове втілення й ствердження. Цей вплив починається на рівні підсвідомості, породжуючи, здавалося б, немотивовані оцінки і уподобання, а отже, породжуючи певні соціальні міфи.

Провідниками міфів в життя є семантичні (знакові) елементи архітектурної форми. Ці знаки є певним кодом, символом ідеї, яка впроваджується в підсвідомість. Так, всім відомі радіальні побудови алей Версалю. Знаменита трипроменева композиція &#151, не просто прийом, який розкриває вид на палац, а певна символізація &#171,короля-сонця&#187,, прославлення Людовіка ХІV, впровадження в підсвідомість міфу про його божественне походження. Висотна гонка американських хмарочосів, символів Америки в очах не американців, на початку ХХ ст.. впроваджувала міф про могутність, всевладність і фінансову стабільність великих корпорацій.

Міфологізація дійсності особливо характерна для тоталітарних режимів, де міф потрібно не тільки створювати, а й знаходити йому численні підтвердження. І представницька архітектура стає одним із самих значних ідеологічних засобів.

Всі тоталітарні режими ХХ століття використовували класицизм для ствердження своїх імперських ідей. Бо саме в класиці можна було повною мірою відобразити суспільну ієрархію, ідеї влади і представництва. Класика викликала асоціації з могутністю і добробутом. Тому її використовували для створення соціальних міфів як у фашистських Італії та Німеччині, так і в СРСР. Величезні простори і об’єми, циклопічний масштаб, що пригнічує &#151, ось головні семантичні засоби цих формацій. Вони впроваджували в життя міф про всесильного монстра &#151, державу і людину, що могла бути лише коліщатком, або гвинтиком у цьому механізмові.

В радянських парадних палацах, головних спорудах країни, республік, обласних центрів, втілився міф про радість і багатство, значущість простої людини. Хоча насправді, простій людині нема чого було робити в палаці. Вона туди просто не допускалась.

В радянському мистецтві 30-х запроваджувався міф героїзованої людини. Величезні скульптурні ідоли і гігантські архітектурні ансамблі відображували пафос епохальних звершень. Майже кожна споруда трактувалась як досягнення політичної системи.

В архітектурі радянських виставок, як і в кінофільмах тих років, втілювався міф про небачені досягнення, багатство, ситість радянського народу, а отже, правильність обраного шляху. Так, в павільйоні Української РСР, на ВДНГ в Москві, архітектурна форма і багатий декор, завершення будинку у вигляді багатого снопу пшениці &#151, все відображало значення республіки як всесоюзної житниці. Архітектура цих виставок мала вплив на будинки колгоспних ринків. Так, входи в Сінний і Бессарабський ринки і досі зберігають символи розвитого тваринництва і рослинництва республіки.

Післявоєнний період пройшов під гаслом індустріалізації. В творах архітектури після відомої постанови про боротьбу із невиправданим прикрашанням з’явилась одноманітність. Проте представницькі споруди не втратили свого знаку-символа &#151, класичного портика-входу. Цей парадний вхід залишався провідником асоціацій з раціональним, правильним, класичним устроєм дому &#151, міста &#151, країни.

В 1970 роки на тлі індустріальних новацій почали створюватись гігантські монументи і величезні громадські будинки. А в 1980 &#151, стало зрозумілим, що без використання досягнень минулого, використання елементів історичних стилів, декору неможливо зробити різноманітними індустріально створені міста. У будинку філії Центрального музею В. І. Леніна в Києві (арх.. В. Гопкало, В. Гречина, В. Коломієць, Л. Філенко) використаний класицистичний ритм пілястр &#151, традиційний знак адміністративної споруди.

Сьогодні в суспільство впроваджуються ідеї демократизації, що в архітектурній формі позначаються прозорими, скляними деталями і формами. Прозорість &#151, символ демократизації. Скляні куполи, такі як над реконструйованим Н. Фостером Рейхстагом в Берліні, прозорі фасади, значний масштаб, відкритий офіс і застосування новітніх технологій як в спорудженні будинку, так і в його оснащенні &#151, ось сьогоденний набір семантичних засобів представницької архітектури. Вони покликані стверджувати, підкреслювати ті зміни в суспільстві, які відбуваються, а також впроваджувати їх у людську свідомість, а отже, певною мірою міфологізувати.