Уява як зняття міфу

Кірюхін Д.І., Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАНУ, Київ

У філософії Г.Гегеля релігія усвідомлюється як особлива форма свідомості, в якій зміст дається в формі уяви (Vorstellung). Уява постає як мислення, що пов’язане із емпіричним, тобто її зміст, божественне дається в цій формі свідомості у чуттєвих образах, а відтак, сакральне усвідомлюється у часових вимірах, божественне постає як таке, що з`являється в історії. Вище за релігійну свідомість є, для Гегеля, спекулятивне мислення, тобто філософія, а передує релігії мистецтво, в якому істина споглядається. Відтак, розвиток релігійної свідомості йде від споглядання до чистого мислення в поняттях й проходить декілька етапів. В гегелієзнавчій літературі можна побачити різні позиції щодо того, чи виокремлює Гегель як перший етапу розвитку релігійної свідомості міфологію чи ні. На матеріалах «Феноменології духу» ми спробуємо показати, що Гегель не лише виокремлює міф як суто естетичне явище (див. його «Лекції з естетики»), але й майже можна вести мову про виокремлення ним міфу й як окремої форми свідомості.

Розвиток свідомості представлений в «Феноменології духу» як поступове проходження нею декількох основних етапів, котрим властиві певні її формоутворення. Згідно з текстом «Феноменології...» у сприйнятті, як однієї з перших форм розвитку свідомості, присутнє протиріччя між одиничним та всезагальним, вирішення якого відбувається вже на рівні розсудку. Свідомість, коли вона виступає як розсудок, стає, за Гегелем, «усвідомленням надчуттєвого (Bewußtsein des Übersinnlichen) або «внутрішнього» в предметному наявному бутті». У внутрішньому надчут­тєвий світ відкривається як істинний, як щось потойбічне, а тому таке, що зберіга­ється, на відміну від зникаючого буття «тут та зараз». Це «внутрішнє», яке явля­ється (Erscheinung) розсудку як надчуттєве, є для свідомості ще зовсім пустим, простим всезагальним, в якому свідомість поки що не знаходить саму себе. «Внутрішнє» для свідомості є потойбічним, тобто воно є повною пустотою, «яка зветься також святістю», в межах якої свідомість сповнена власними «мріяннями, примарами (Erscheinungen)», в яких водночас являється собі. Дух, свідомість ще не увійшли за ту «завісу», яка, за виразом Гегеля, приховує «внутрішнє», і поки «ми самі» не зайшли за неї, поки дух не став внутрішнім для самого себе, ця пустота наповнюється пло­дами фантазії розсудку.

Відтак, релігія, згідно з німецьким мислителем, починається з відкриття свідомістю «внутрішнього» в речах -- причому розкривається, що це «внутрішнє» є сама свідомість,-- зі спроби свідомо­сті пізнати істинне у надчуттєвому. Але замість пізнання істини вона наповнює пустоту надчуттєвого лише своїми образами. Водночас дана невдача є моментом загального діалектичного руху, оскільки свідомість невдовзі виявляє всю ілюзор­ність змісту надчуттєвого та разом з тим пізнає, що вона саме своїми фантазі­ями наповнила пустоту внутрішнього. Можна сказати, що Гегель тут формулює своєрідну міфологію, котра породжується розсудком, адже та обставина, що філософ пов'язує міфологію з діяльністю розуму, але, як зауважує сам Гегель, розуму «не мислячого», дає нам підставу для тлумачення його розуміння діяльності розсудку в «Феноменології...» саме як міфотворчої діяль­ності. Гегель є одним з тих, хто заклав основи формування поняття міфологічного як окремої сфери свідомо­сті, «трансцендентально необхідної катего­рії думки» (О.Ф.Лосєв). Але водночас він не розрізнив релігію та міфологію як самостійні формоутворення свідомості, хоча й формує основи для розуміння міфу як цілого світу людини. Міф у Гегеля має функціональний характер, він лише імпліцитно містить думку як внутрішній зміст, адже для німецького філософа сутністю чуттєвого є дух. Саме тому подальший розвиток релігійної свідомості призводить до зняття (Aufheben) міфу в уявленні.