Українські народні танці як невід’ємна частина світової хореографії

Н. Белянкіна, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний ун-т ім. Г. Сковороди

Хореографія — це універсальний суспільний феномен, що сприяє глибокому усвідомленню своєрідності кожної нації. Українські народні танці, запальні й ліричні, нестримні й повільні, полонили весь світ. У них яскраво виявляється характер, висока й самобутня культура нашого народу. Ми з глибокою вдячністю згадуємо хореографів, діячів культури, які зберегли для нащадків неоціненні скарби народної культури, його естетичні взірці, створені протягом століть.

Народні танці стали невід’ємною частиною художнього життя України і світової хореографії. Вони продовжують свій розвиток на сучасній сцені. Хороводи — один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Їх виконання раніше пов’язувалося з обрядовими діями, пов’язаними з традиційними зустрічами весни, Нового року, літніми святами. М. Грушевський писав: «Багато рухів, тісне об’єднання словесної музикальної дії з пантомімікою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло у весняних іграх і хороводах, надає їм сильно архаїчного характеру, таїть в собі дійсно багато старовинного, такого, що вводить нас у початки словесної творчості» [1, 12]. Хороводи представляють собою синкретичний вид народної творчості, де злиті поезія, музика, хореографія.

Побутові танці, до яких відносяться метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки, є основою української народної хореографії. Усі відомі танцювальні рухи та їх варіанти — це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Вивчаючи технологію виконання танцювальних рухів, можна помітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якоїсь дії людини. Наприклад, «колупалочка» асоціюється в нашій уяві з колупанням землі носком і п’яткою, танцювальний рух «тинок» нагадує своєю технікою виконання перестрибування через тин, «голубці», «присядки», «вихиляси» зображують веселу вдачу, енергійність, дотепність, спритність, жартівливість українського народу. Сплетіння цих рухів, їх логічна послідовність у загальній композиції утворює своєрідний малюнок, різний для кожного танцю.

Т. Ткаченко, автор праці «Народний танець», вважає «козак» танцем спритного юнака-підлітка, а гопак, на думку А. Гуменюка, завжди відзначався героїчним забарвленням [2, 16]. Танець «козак» — це боротьба характерів, відкритий вияв емоцій, змагання у силі, вправності й творчій фантазії. Цей танець є символом волі та козацької звитяги. Він увібрав у себе кращі здобутки народної хореографії. У ньому поєдналося кілька старовинних танців — гайдук, тропак, голубець.

Одним із давніх танців в Україні, що здобув популярність у всьому світі, є гопак. І сьогодні він залишається одним із основних джерел інформації для якісного формування стилів українського рукопашного бойового мистецтва (спас, хрест, вихиляс тощо). Перших змін козацький танець зазнав, коли партнеркою чоловіку стала жінка. Вона, як свідчать етнографи, надала цьому «дикому» танцю шляхетності, грації та елегантності. Головна чарівність цього оригінального танцю і вся його природна сила полягає в тій порівняно особистісній свободі, коли кожен може на власний розсуд створювати різноманітні комбінації.

Метелиця — вид хороводу. Тема метелиці передається динамікою танцю, швидкою зміною фігур та різноманітними кружляннями, що створює враження заметілі. Звідси й походить назва танцю. Польки й кадрилі теж досить поширені в Україні. Ці танці яскраві й життєрадісні. Створюються вони на основі народних танців із безлічі фігур. У цих танцях використовується принцип змагання між групами виконавців або парами.

Коломийки й гуцулки відзначаються багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражають глядачів яскравим оригінальним колоритом, властивим лише західним областям України. Основним композиційним елементом є коло, яке поступово розділяється на менші кола, які доходять до пари в колі. Деякі етнографи вважають, що від слова «коло» і походить назва «коломийки». Основними танцювальними рухами, які використовуються, є «хрещик», «зірниці», «присядки», «тропа», «мережа» і «ножиці». «Верховина» в музичному плані — це варіант коломийки. На відміну від коломийки, вона починається широким ліричним вступом у розмірі 6/8 або 3/4.

Українські народні танці здавна привертали увагу композиторів і хореографів. Українські хореографи створюють оригінальні постановки, в яких використовують засоби виразності, запозичені з народної хореографії. Українські народні танці виховують у молоді високі патріотичні почуття, естетичний смак, гордість за свою націю, любов до рідного краю.

Література:

1. Нариси до історії українського народного танцю. / Уклад. В. І. Купленник.— К., 1997.

2. Українські народні танці. / Уклад. А. Гуменюк.— К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1962.