Вдосконалення творчих питань професійної майстерності актора
Н.П. Донченко, Київський національний університет культури і мистецтв
Акторська професія —, одна з найдавніших. Проходили епохи, руйнувалися і знову створювалися держави, але не вмирав театр. Протягом століть театральне мистецтво несло людству правду життя, дарувало насолоду, стверджувало високий гуманізм.
І сьогодні, як ніколи, акторам потрібна велика майстерність, уміння передавати найрізноманітніші переживання й роздуми людини. «,Взагалі, мабуть, для сучасного мистецтва, як я розумію, потрібно якесь особливе натренування, особлива техніка, воля і... здоров'я. Здійснити у ролі велику кількість складних психологічних зиґзаґів дуже важко. Та ще й в потрібному ритмі. Колишні чемпіони з фігурного катання Білоусова та Протопопов, мабуть, не змогли б зробити того, що роблять сучасні спортсмени. Складність багатьох професій з кожним роком збільшується. Потрібно не тільки опанувати цю складність, а й ставати в цьому новому умінні легким»,1.
Загальновідомо, що глядача цікавить не сюжет п'єси, а духовний світ сучасного героя, його доля. Режисер, актори повинні зробити зримим все те, що стоїть поза сюжетом. А це можливе лише тоді, коли всі члени театрального колективу відчувають себе художниками, вміють самостійно мислити і разом з тим об'єднані загальними поглядами і цілями, коли вся вистава і кожний виконавець окремо підкорені чітко визначеному надзавданню, тобто тій найвищій громадянській і художній меті, заради якої вони і вирішили вийти на сцену, винести даний твір на суд глядачів.
Не зовнішні прояви епохи, а сучасність, виявлена через людину,—, ось у чому смисл і мета творчості в колективі однодумців, яким повинен бути театр. Але таке завдання можуть виконати лише митці, які самі активно живуть громадським життям, інтересами свого суспільства, а не обмежують себе лише професійними турботами, оскільки особистість людини, в тому числі і актора, формується всім його життєвим устроєм. Художній образ створюється на злитті особистості актора і особистості героя —, обидва існують в ньому порівну. «,Гамлет —, найулюбленіша роль. Нелегко вона мені дісталася. Іноді здається: ні, це в останній раз, більше не витримаю... Я не граю принца Датського. Я намагаюся показати сучасну людину. Так, можливо,—, себе. Але який же це важкий шлях до себе»,2,—, говорив Володимир Висоцький.
Сучасність... популярність... актуальність... класика... У Лондоні існує театр однієї вистави, в якому ось уже 30 років йде п'єса Агати Крісті «,Пастка»,. Глядачі вважають за правило раз на рік подивитись цю виставу, вони ходять до театру як до музею, до добрих знайомих у гості. Вже понад 10 млн. чоловік переглянуло це дійство, за що ця унікальна постановка і потрапила до Книги рекордів Гіннеса.
І яким би інтелектуальним, витонченим у новизні форм не став театр, не можна забувати того, що на його фронтоні, як закликав один з видатних акторів ХХ століття Л.М.Леонідов, завжди повинно бути написано: «,Сміх і сльози»,. А це означає: живі, взяті з самого життя образи зі справжніми людськими переживаннями.
Бути актором —, це означає вміти бачити, чути, мислити і ще вміти осягнути, зрозуміти, зуміти передати. Цьому неможливо навчити, якщо ти не маєш природного акторського хисту і великого власного бажання. Навчити можна лише премудростям професії, як краще побачити, але мистецтву бачення навчити неможливо. Так само, як від глухого неможливо домогтися здібності відрізнити спів птахів від гуркоту машини. Хоча деякі, так звані спеціалісти, вважають, що й зайця можна навчити грати на барабані.
У сучасному театрі за рідкісним випадком вдалим є той актор, який не грає, а живе роллю. Бо зіграти —, це насамперед зрозуміти чуже життя. Життя образу можна донести до глядача, тільки добре знаючи його. Актору завжди є що сказати глядачу, але часто-густо глядач не запалюється, залишається байдужим. Переконати зал —, ще не означає здивувати його. Або приголомшити. Можна кричати, страждати, надриватися —, віри не буде. А можна тихо сказати правду, не придуману, а знайдену та вивірену саме тобою —, актором. Це і є справжнє акторське мистецтво.
Примітки
1 Эфрос А. Профессия: режиссер.—, М.: Вагриус, 2000.
2 Бачурина Л. Театр был его ремеслом, поэзия —, страстью//Сегодня.—, 2003.—, 25 января.—, С. 7.