Вплив болгарських джерел на києворуську усну традицію періоду християнізації

В. В. Патерикіна, С. Я. Клецова, Донбаський державний технічний ун-т

У добу християнізації Київської Русі світоглядні підвалини духовної культури східних слов’ян зазнали кардинальних змін з боку християнських уявлень. Завдяки запровадженню християнства відкривається можливість прилучитися до досягнень світової культури. Серед пам’яток світової культури того часу, що засвоювались у процесі християнізації світогляду Київської Русі, значну роль відігравали (поряд з візантійськими) твори болгарської літератури, адже соціокультурні контакти між двома сусідніми країнами були широкими та інтенсивними.

Характерною рисою поширення християнства на теренах Київської Русі було прийняття староболгарської мови. Відомо, що серед діячів культури Київської Русі поширеними та авторитетними були твори болгарських авторів, перш за все, представників так званого «золотого віку» болгарської культури: солунських братів Кирила та Мефодія, Іоана, екзарха Болгарського, Костянтина Преславського, Климента Охридського, Чорноризця Храбра. Після запровадження християнства в Київській Русі першими вчителями були болгарські священики, з їх допомогою почали розповсюджуватися «книжні словеса».

Слід зауважити про взаємозв’язок книжності та народної творчості в Київській Русі. Остання піддавалась безперервному впливу з боку церковного вчення, а теологія неминуче пристосовувалась до вимог суспільства та його стихійної ментальності. Фольклорна свідомість і християнське вчення інтенсивно взаємодіяли, водночас зберігаючи і власну автономію. Євангельські істини своєрідно інтерпретувалися свідомістю неписьменних людей, а церква не відкидала значний масив уявлень та цінностей, що їх дотримувався народ. У релігійній літературі та деяких зразках усної народної творчості простежується подібність мотивів, наприклад, про силу молитви, про силу Хресного знамення тощо. Але, звичайно, поряд із зазначеною тенденцією знайшла широкий прояв і протилежна: витвори народної творчості пронизані елементами двовір’я, релігійного синкретизму. Так, в українських народних замовляннях є звертання водночас і до сил природи, і до Бога. Більше того, вони нерідко містять і зовсім єретичні мотиви, які жодним чином не узгоджуються з офіційною християнською догматикою, наприклад, наступні: «В неділю рано Пречиста Діва плугом небо орала, руту сіяла. Рута не зійшла, щоб кров не йшла».

Взагалі, єресі були суттєвим елементом тогочасного суспільного та духовного життя, в них відбивалися суспільні суперечності, складнощі у стосунках між церквою та віруючими. Отже, в єретичних комплексах невипадково знаходимо переплетіння ідей, запозичених як із народної творчості, так і з офіційних доктрин. В єретичних ідейних утвореннях на підвалинах фантастичних тем, транс­формованих з урахуванням християнської ідеології та літературно-оброблених легенд, започатковується нова народна фантастика, а з елементів церковних учень та передхристиянських релігійних мотивів складається народне християнство.

Першою єрессю на слов’янських землях було богомильство, єретичне вчення, що виникло на ґрунті близькосхідних релігійних течій, зокрема, зороастризму. Воно, хоча і не набуло в Київській Русі певного організаційного оформлення, стало найбільш поширеним серед єретичних рухів у києворуській духовній культурі й залишило відчутний слід у динамічній трансформації її світоглядних основ, причому вплив богомильських ідей дуже помітний як у писемних творах, так і у фольклорі. Богомильські апокрифи надовго стали улюбленим читанням і давньоруських книжників, і простого люду. Багато з них увійшло до «Тлумачної Палеї», за допомогою якої києворусичі знайомились із біблійною історією. Вплив богомильських апокрифів дуже відчутний у «Повісті временних літ», багатьох інших популярних творах періоду Київської Русі. Велика низка сюжетів перейшла з апокрифів в усну народну творчість — численні духовні вірші і навіть казки.

Найбільш легко богомильські концепції засвоювались києворусичами через легенди. Богомильські ідеї пронизували стрижневі сюжети легенд, а саме, сюжети про створення світу, поділ влади між Богом і Сатаною, оживотворення Сатаною тіла людини, іменування Сатани першовічним, як і Бога, мотиви аскетизму тощо. У згаданих сюжетах наявні цілком виразні дуалістичні погляди щодо суперництва двох світових начал, адже підкреслюється навіть неможливість створення людини Богом без допомоги диявола, який, як уособлення темних сил, веде боротьбу з Богом за сфери впливу. Охарактеризовані ідеї знайшли прояв, зокрема, у легендах «Поділ світу між Богом і дияволом», «Бог шукає царства диявола, що володіє землею і людьми» тощо. Яскраво промовисті навіть самі назви легенд, що збереглися у болгарських селах,— «Бог і диявол співпрацюють при створенні землі», «Співпраця і ворожнеча між Богом і дияволом при створенні світу». Усі болгарські легенди просякнуті дуалістичними поглядами і докорінно відрізняються від іудео-християнської версії картини світу, що викладена у Біблії. Це стосується й образа Ісуса Христа, який набуває в богомильській єресі своєрідної інтерпретації. Богомили, згідно дуалістичного характеру своїх переконань, вважали все земне, зовнішнє нечистим, огидним Богу, тому вони не вірили в чудеса, які Спаситель здійснив щодо тіла людини та видимої природи. Звичайно, не всі ідеї богомильської літератури справляли суттєвий вплив на світогляд києворусичей, проте загалом вплив богомильства видається незаперечним. У Київській Русі апокрифічна література, яка була пройнята богомильськими ідеями, розпов­сюджувалася ще як «болгарськи байки». Перегук богомильських ідей із дохристиянськими релігійними віруваннями давніх українців (передусім, щодо боротьби добрих і злих світових сил) сприяв живучості цих ідей в Україні: згадки про них трапляються на українських теренах і в ХVІІІ-ХІХ ст.

Таким чином, процес християнізації світогляду народу Київської Русі зазнає значного впливу з боку болгарських джерел як у напрямку формування офіційних доктрин християнської релігії, так і шляхом певної трансформації усної народної творчості. Зокрема, під упливом богомильських єресей з’являються нові мотиви утворення світу, ролі Ісуса Христа, Божої Матері, боротьби добра і зла тощо. Безсумнівно, визнання помітного впливу болгарських джерел на трансформацію світоглядних орієнтацій києворуської культури жодним чином не принижує значення автохтонної дохристиянської вітчизняної духовності у досліджуваному процесі.