Виховне і пізнавальне значення українських обрядових пісень

В.Громова, Київ

Народна мистецька культура українців з її багатовіковим надбанням вражає своїм кількісним виміром і є цінним педагогічним матеріалом на сьогоднішній день.

Всі найвидатніші педагоги світу визнавали, що виховання дитини завжди грунтується, насамперед, на культурно-історичних цінностях своєї нації, тобто від пізнання свого, рідного, національного, до пізнання багатонаціонального, світового.

Кожна європейська нація — пишається свєю окремішністю, унікальністю, своїм корінням, старається зберегти і популяризувати свої здобутки.

Народна культура є невичерпним джерелом для виховання тонкого апарату сприйняття дитиною життя, природи, мистецтва і, як наслідок цього — здібності відчувати гармонію в будь-якій сфері діяльності і створювати високоморальні гармонійні відносини з людьми і оточуючим світом.

Виховання високодуховної особистості потрібно починати з наймолодшого віку, духовність, національна самосвідомість закладаються з ранніх років життя.

Найпершим і найбільш проникливим для серця дитини є пісня. Через колискову до глибокого фольклору, який на рівні інтуїції єднає з старо­–українськими релігійними містеріями, розкриває культурно-релігійну основу давнього українського життя.

Грунтовна праця видатного українського церковного діяча Ксенофонта Сосенка, видана у Львові під назвою «Культурно-історична постать старо­українських свят Різдва і Щедрого Вечора», присвячена розшифруванню і реконструкції напівзруйнованих шарів духовного життя минулих епох, і може прислужитися педагогам для глибокого розуміння суті речей при навчанні і прилученні дітей до фольклору.

Автор стверджує, що «прадавня віра існує й досі, хоч не є сформована догматично, давня культура є в основах сучасного життя народу».

Українці — стародавня нація і свою духовну культуру почали творити задовго до християнського періоду. Колядки і щедрівки, що стали предметом дослідження автора, надзвичайно багаті на етнографічні і міфологічні дані, в них найбільше знань про народні традиції і вірування.

Цікавим є викладення і розкриття виховних моментів у піснях і обрядових дійствах: вони пронизані демократизмом, ідеєю рівності, першості духовності, чистоти внутрішнього світу.

Побажанням ідеального сімейного щастя закінчуються майже всі колядки. Рідня в гармонії і любові — це святість, це боже улюблене місце.

Ой пошли, Боже, сьому хазяїну

У дому долю:

З жінкою жити й з дітками добре!

Любов до навколишнього світу — головний мотив святовечірних містерій і пісень, що також включають звернення до худоби, птиці, бджіл.

Крім виховних моментів, колядки є бездонною криницею знань. Більша частина їх (перш за все, колядки про почин світу) найбільше вказують на те, що українське свято Різдва — це свято на спомин різдва світу. І, без сумніву, сплітаються тут обидві ідеології — старосвітська і християнська. Народ геніально поєднав первовічну пісню Всесвіту з радісними піснями про народження Спасителя Ісуса Христа.

В старосвітських колядках про почин світу немає згадки про особистого Творця, у деяких бувають лише звернення до Бога, сина Божого.

К.Сосенко поділяє колядки на 8 груп. В них містяться основні космогонічні ідеї українського народу, яких, передусім, три: правода (тобто первинні космічні води), прадерево (або райське дерево) та світотворчі єства і їх активна участь у творенні світу.

Різдвяні пісні належать до тих музично-поетичних надбань нашої культури, що вирізняють народ поміж інших, підкреслюють його самобутність і мають неоціненне значення, як пізнавальний матеріал про українську астральну релігію і матеріал для виховання високодуховної особистості.