Визначальний модус творчої уяви в міфологічному просторі (за Голосовкером)

В.Д. Жулай, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ

Зрозуміло, що діяльність уяви напряму пов'язана з мисленням і може бути визначена, загалом, як здатність створювати нові образи і смисли. При цьому найсуттєвішим залишається питання наскільки довільною є уява і чим вона відрізняється від фантазії. Якщо уява означується як щось менш довільне ніж фантазія, то чи співпадає вона з &#171,мисленням образами&#187, і, більш того, з &#171,мисленням смислами&#187,, як говорить про це Голосовкер: &#171,Мислення образами як діяльність уяви є одночасно мислення смислами. В так званому міфологічному мисленні це дано оголено: там образ є смисл і значення&#187,. (1, с. 11). Якщо так, то уява через міфологічну здійсненість дійсно виявляє себе не тільки чимось не менш довільним за мислення (раціональне), але і як мислення більш глибинне і визначальне для людини. В такому випадку, уява, реалізуючи потенційний, ще не проявлений смисл, повинна  звертатися до найбільш достовірного життєвого досвіду оскільки смисл, на відміну від &#171,об'єктивного знання&#187,, не може бути привнесеним (переданим), але актуалізується через розрізнення в життєвому досвіді можливості подолання його (життєвого досвіду) умовності. Така розрізнена уява може здійснювати ніби &#171,в-гадуючи&#187, в нових враженнях (хоч би і також уявних) найбільш продуктивні для життєвого досвіду способи дії (вивільнення від умовного), можливо наближуючись до платонівського &#171,при-гадування&#187,. Але в такому вигляді уява постає як нестійка, розмита, розфокусована інтуїція, яка пробує окреслитися через звернення до сакрального досвіду, який є відмінним від, наприклад, емоційної захопленості.

Голосовкер відразу розрізняє афективні стани (збудження) з діяльністю уяви (affectus і imaginatio) (1, с. 11). Остання постає як вияв самої життєвості, життєвості як першосмислу: &#171,... уявлюваний, імагінативний світ міфу має часто більшу життєвість, ніж світ фізично даний, подібно тому, як герой деякого роману буває для нас більш життєвим та історично конкретним, ніж деяка, колись існуюча, історична особа&#187, (1, с. 13), і далі: &#171,... там де в світі дійсному проявляється причина і дія згідно законам природної необхідності, там в світі уяви, в міфі має місце в латентній формі підстава і наслідок, що породжені і зв'язані між собою тільки абсолютною свободою і силою бажання, тобто творчою волею уяви, яка грає роль природної необхідності&#187, (1, с. 17).

Уява, отже, визначається як творча воля, що знає (принаймні потенційно) логіку абсолютної свободи, яка під дією сили бажання і досягає міфологічної здійсненності. Але ж сила бажання міфічного героя це не будь-яке людське &#171,хочу&#187,. Пробуючи визначити логіку свободи Голосовкер найбільш точно вказує на негативний аспект фізичної каузальності: &#171,В основі логіки здорового глузду лежать по суті перспективні категорії, що постали з пристосування нашої істоти до даної системи дійсності, щоб її витримати і нею оволодіти&#187, (1, с. 18). Саме &#171,витримати&#187, і &#171,оволодіти&#187,, але не стати в ній свободними. &#171,В ній&#187, для Голосовкера річ неможлива. Імагінативна логіка якщо не бачити в ній натяку на ейдетичне бачення Платона означує логічний дуалізм: &#171,в основі уявлюваної, імагінативної дійсності лежать інакші особливі категорії, але аж ніяк не перспективні, а абсолютні, оскільки в імагінативному світі немає місця ні гіпотезі, ні ймовірності, ні апорії&#187, (1, с. 18).

Проте Голосовкер намагається показати не тільки реальність імагінативного світу (як, наприклад, вищої, в людському самовизначенні, реальності &#151, і це було б зрозуміло), але і його фізичність: &#171,І при всьому цьому ніякої трансцендентності-потойбічності, ніякої метафізики. Навпаки, &#151, бог, душа, саме безсмертя в цьому світі чудесного тілесні, фізичні&#187,. В чому ж їх фізичність? Очевидно в тому, що на відміну від сучасної людини, яка розповідаючи казку знає, що це казка,  давні греки творячи і розповідаючи міфи не проводили чіткої грані між ними і реальним життям. Але тоді персонажі міфу і їх дії &#171,якби фізичні&#187, і ця характерна для давніх греків інтенція означує велику довіру міфологічної свідомості до свободного освоєння фізичного світу.

Фізичний світ, непроникливі речі та істоти детерміновані &#171,природними законами чуттєвого світу&#187, можуть і не підкорятися &#171,логіці чудесного&#187,, але це не суттєве, не ціннісне для свідомості міфотворця, яка самовизначається передчуттям своєї незнищівної ніякою критичністю причетності до вічності і свободи. Критичність же думки, цілком виявлена у давніх греків і в досократівський період, ніби не зачіпаючи їх сутнісного самовизначення, направлена вся на прискіпливе дослідження фізичного світу, зберігаючи при цьому вище названу інтенцію &#151, повну свободу творення смислу. Отже, чи має свобода свою логіку, яка б виявлялась не через пригніченість причинністю, а була б, скоріше, лише гарантом вільного володіння свободою, як чогось не випадкового, не минущого?

Серед багатоманітних означень імагінативної логіки, які у Голосовкера ніби &#171,відштовхуються&#187, від занурення в міфічну реальність домінує інтенція визначальності для творчості цілісної невідчуженої дії, &#171,абсолютне досягнення мети&#187,. Недосягання мети &#171,... означає анулювання самих чарівних предметів і істот. Не виконавши своєї функції, вони позбавляються тим самим свого смислу і разом з анулюванням їх смислу, анулюються вони самі&#187, (1, с. 30).

Зрештою, така максима життя, малодоступна в практичному вимірі і витіснена в ідеальні прагнення у самих різних культурах (aut Caesar, aut nihil, або пан або пропав і т. п. ) і є головним мірилом &#171,художності&#187, в мистецтві і літературі: &#171,Закон абсолютного досягання мети визначає абсолютність подолання перешкоди або вирішення заданого герою завдання. Звідси &#151, виконання невиконуваного, досягання недосяжного, здійснення нездійснимого&#187, (1, с. 31).

Література

1. Голосовкер Я. Э. Логика мифа. &#151, М. : Наука, 1987. &#151, 218 с.