Яків Федорович Головацький — один із членів «Руської трійці»

О. Косянчук, Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Народився 1814 року, 20 жовтня, на Львівщині. У львівській школі вивчає німецьку, старогрецьку, латинську мови. Навчається у гімназії, далі вступає до Львівського університету на філософський факультет. У 1829 р. до цього університету вступив Маркіян Шашкевич (мав велику зацікавленість у дослідженні культури, історії, передусім — української), який зближується з Вагилевичем, а коли у 1831 році починає навчання Головацький, вони троє («молоді ентузіасти») організовують «Руську трійцю». Гурток очолив Маркіян Шашкевич.

Діяльність членів організації

1. Вивчення історії, робота в аріхвах з рукописами стародавніх текстів — кириличних, давньоруських, дослідження «Руської правди» Я. Мудрого, «Повчання» В. Мономаха, «Слова о полку Ігоревім», Остромирового, Пересопницького Єв., літописів, грамот. Копіюють, описують пам’ятки, палеографічний аналіз, роботи по впорядкуванню архіву.

2. Вивчення праць старогрецьких, римських, візантійських істориків — Геродота, Констянтина Багрянородного, Йордана, Георгія Арматола, літератури Близького Сходу, цікавість до праць Гердера, Шеллінга, багатьох інших істориків, філософів, письменників.

3. Вивчення культури і стародавніх звичаїв укр. народу, фольклору, календарно-обрядової системи, етнографічні дослідження — опис житля, одягу, побуту українців Карпат, Галичини, Буковини, Західної України.

4. Дослідження української, ширше — слов’янської міфології. Були ознайомлені з науковою літературою: нім., рос., польськими, чеськими працями. Одна із відомих — «Німецька міфологія» Я. Грімма. Праці Вагилевича: «Слов’янська демонологія», «Нариси демонології», «Словянська символіка», чимало з них і досі не опубліковано, Якова Головацького: «Ворожіння у русинів», «Виклади даньословянських легенд, або міфологія».

5. Літературна діяльність — члени Руської Трійці як письменники західної України, поетичні твори. У 1837 році Видали альманах «Русалка Дністровая» — «перша заявка західноукраїнців про своє існування, про свою нац. гордість» (Білецький О.).

На другому році начання в університеті, навесні, Головацький вирушає зі Львова у мандрівку на південь, в Карпати. За три тижні пішки долає шлях до Івано-Франківська, звідти до Коломиї (мандрував сучасною Львівською, Івано-Франківською, Чернівецькою, Тернопільською обл.). Через рік — подорож із Вагилевичем на Захід: Перемишль, Пшеворськ (сучасна Польща). Влітку того ж року — Бойківські Карпати. Борги навчання, нескладені предмети — їде навчатися до Угорщини, де видає «Русалку Дністровую». Кілька років був священиком, повертається до наукової діяльності, викладає, стає деканом у віці 44 років, у 50 — ректором Львівького університету. Дослідження у сфері мовознавства — етимологія слів; укладає одномовні, перекладні, тлумачні словники; готує один із перших діалектологічних словників, в 70-х роках — «Географічний словник західних і пд.-сл. земель». Створює карти — «Карта західнослов’янських, східнослов’янських і прилеглих земель», визначає кордони Давньої Русі, етнічні границі пізніших етапів. Чимало праць-розвідок з літератури — статті про Котляревського, розвідки про «Слово о полку Ігоревім», інших авторів українського бароко, романтизму. Відомий був Головацький і як поет. Його поезія «Річка» стала народною піснею.

Помер у травні 1888 року у віці 73 років.

М. Слабошбицький про «Руську трійцю» і Головацького зокрема: «Невтомні збирачі скарбів народних, що лишили по собі справді дорогоцінні матеріали духовної культури галицької землі. Вони, власне, й розпочали там багатогранну народознавчу роботу, енергійно підхоплену їхніми наступниками».

Короткий огляд праці Головацького «Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія»

1860 року у Львові виходить після численних досліджень, збирання і опрацювання матеріалу наукова розвідка Головацького «Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія» (ориг. назва — «Очерк старославянского баснословия, или мифология»). Перед створенням автор опрацював, як стверджують критики, «Славянскую мифологию» Костомарова, «Исследование о языческом богослужении древних славян» Срезневського, праці Сахарова, Шафарика, Коллара, Гердера. У «Викладах...» Головацького подано багатий фактичний матеріал, зібраний як самим Головацьким під час його подорожей, так і гуртком «Руська трійця»; багато посилань на праці К. Багрянородного, Ібн-Фоцлана та ін., засвоєння міфології Єгипту, Греції, Сходу, часте проведення паралелей. Спробуємо виділити основні частини дослідження і коротко їх охарактеризувати (усього — 40 статей у праці):

1. Про стародавніх слов’янських ідолів і богів. Опис слов’янських богів. Починає з розповіді про найвищого Бога, «бога богів», якого слов’яни вважали «владикою неба, джерелом божественної сили» і який мав відповідні імена — Великий Бог, Старий бог, Прабог, Вседержатель. Далі — розповіді про більш чи менш відомих богів: Святовит (Дажбог) — обожнюване сонце, бог внутрішнього світла, мудрості, найвищого всезнання, Перун — володар грому, блискавок, Білобог, Чорнобог, Ладо і Лада — згода, любов, краса (пор. з укр. «лад»), Чорнобог, Лель-Леля, Діванна. Автор часто наводить паралелі з міфологіями інших країн — Скандинавії, Греції, Єгипту, Індії (напр., Лада — Фрея, Деметра).

2. Космогонія. Легенди про створення світу. Світ первісний — недуальний, далі — розподіл на дві протилежності: чоловіче — світло, плодотворне начало, жіноче — вода, пасивне. (пр.: лід + сонце — > рух води). «Буття містить в собі протилежності чоловічої та жіночої природи: перша виразилась світлом, духом, друга — матерією, водяною рідиною: через гармонійне поєднання тих істот утворилось невидиме і видиме».

3. Вірування у духів. «Все на землі оживлене духами». Духи стихій:

— повітряні духи: сонце, місяць, зорі, які олюднюються. Саме повітря називали «духом» (спільнокореневі — дихати, дихнути, псл. dъh). Лихий вітер — вихор.

— водяні істоти: русалки (жителька русла води), водяники і болотняники, котрі перекидають човни, руйнують греблі тощо.

— земні: Лісовик (ліс — предмет особливого поклоніння), Дідушко — з’являється там, де сховані скарби, Домовики — покровителі дому та ін. Виокремлює лісових, польових, земляних духів.

4. Символізм дерев, тварин, птахів: клен, липа, ліщина; зозуля, голуб, ластівка; віл, кінь, бджоли.

5. Язичницькі храми, місця богослужінь. Жертовники просто неба. На пагорбах городища — валовий насип; перехід від жертовника до храму; власне опис храмів: 2 частини (передня і святилище), головний вхід на захід, святилище — на схід, зроблені з дерева, рідко — з каменю. Жерці були «видається, окремим станом, відмінним від іншх, що вирізнявся білим одягом, довгим волоссям, заплетеним у косу, та ін.».

6. Молитви, жертвоприношення, ворожіння: квіти, страви, вінки, зброя — жертвоприношення, а також жертви: заколювання і спалювання, переважно бика.

7. Свята та ігри язичницькі. Свято Весни (кілька значень свята), свято Купала, свято Коляди — народження сонця.

«Слов’янські міфи і язичницькі обряди випливли із одного джерела стародавніх переказів Сходу, колиски роду людського. Через це уявлення про божество і служби йому... мають близьку спорідненість... з переказами інших народів Індоєвропейського коліна... Пізнавши своє рідне, полюбимо і оцінимо його».