Жанр мюзиклу у сучасному музичному театрі: правда і міфи

Станіславська К. І., Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Міф, як хибна концепція чи помилкове уявлення, завжди існував у галузі музичного театру. Міфи супроводжували народження і розвиток опери, виникнення і трансформацію балету, становлення оперети. Протягом віків у свідомості діячів музичного театру, його критиків та прихильників існували певні міфи-штампи щодо визначення того чи іншого музично-сценічного жанру, усвідомлення естетичної мети та ролі в музичній культурі кожного з них, уявлення про «серйозні-несерйозні», «високі-низькі», «первинні-вторинні» жанри.

Якщо ж говорити про наш час (про ХХ -- ХХІ століття) можна впевнено стверджувати, що жоден жанр музичного театру не породжував стільки міфів, питань, загадок, як мюзикл. Спробуємо розглянути деякі з них.

Одним з найпоширеніших міфів щодо мюзиклу є його визначення як суміші жанрів; мюзикл називають «мікстом» оперети, драми, балету, цирку. Безумовно, мюзикл користується виразними засобами музики та акторської майстерності, природно вплітаючи в тканину дії сучасну хореографію та циркові трюки. Проте, мюзикл -- не «мікст» жанрів, це -- самостійний жанр, суттю якого і стала така мішана, синкретична природа. Для мюзиклу всі його компоненти однаково важливі, і тільки в комплексі вони складають ту своєрідну силу впливу на глядача. А сумішшю жанрів логічно було б назвати такий музично-сценічний різновид... як ревю -- виставу-огляд, котра являє собою ланцюг окремих, розрізнених і різножанрових номерів, хоча і пов’язаних тематичною єдністю і умовним сюжетом.

Наступний міф пов’язаний з попереднім, адже випливає з визначення жанру мюзиклу. Сьогодні терміном «мюзикл», окрім власне мюзиклів, називають також рок -- і поп-опери, окремі оперети, музичні комедії, видовища за типом ревю, яскраві естрадні сюжетні шоу -- тобто, практично всі сучасні музично-сценічні жанри. Таке трактування «розмиває» сам термін «мюзикл», нівелює його характерні риси й особливості, стирає грані між цими жанрами.

У другій половині ХХ століття театральний та кіномюзикл почав активно завойовувати простори колишнього СРСР. Оскільки західна практика підбору трупи для однієї конкретної постановки на вітчизняному ґрунті була відсутня, одним з найгостріших постало питання: мюзикл -- це прерогатива драматичного чи музичного театру (театру оперети)? Іншими словами, виникла суперечка з приводу того, яке обдарування для артиста мюзиклу є важливішим -- професійний вокал чи акторська майстерність. Це був черговий міф. Артист мюзиклу -- це особливий представник театру, і для нього мало бути просто професійним співаком, танцівником чи актором або навіть поєднувати в собі всі ці три обдарування. На сцені мюзиклу артист повинен бути (і це головне) органічним у співі, танці, драматичному спілкуванні з партнерами. Саме це буде найвищою оцінкою професійності артиста мюзиклу. Тому не так важливо, який за профілем театр ставить мюзикл. Важливим є підбір органічного акторського ансамблю.

Відомо, що кілька років тому Російська академія театрального мистецтва (колишній «ГИТИС») вперше здійснила експериментальний прийом студентів за спеціальністю «Артист мюзиклу». Безумовно, подібний крок у вітчизняній мистецькій освіті сприяв би появі на українській сцені справжніх професіоналів у цьому жанрі.

Заперечення останнього міфу, на якому хочеться зупинитись, безпосередньо витікає з усіх попередніх роздумів. Все частіше заїжджі гастролери пропонують глядачам, як свідчать афіші, «мюзикл у концертному виконанні». Це абсурд. Можна легко уявити оперу в концертному виконанні (і така практика досить поширена), а от оперету -- вже важче. Мюзикл же у концертному виконанні -- це просто нонсенс, адже сама природа жанру, отой синкретизм, про який йшлося, пручаються цьому. Отже, в таких афішах слід писати: «Вокальні номери з мюзиклу»,-- це буде правильним і термінологічно, і змістовно.

Все більше на вітчизняних теренах здійснюється постановок всесвітньо відомих мюзиклів, з’являються і нові театральні вистави в цьому жанрі. Та суперечки з приводу мюзиклу не вщухають, адже нікого не залишає байдужим цей відносно молодий, але такий дивовижно щирий і відвертий жанр.