Життя міфу в сучасних умовах

Г. Ю. Носова, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, Київ

Практичне розуміння міфу (в Кантівському розумінні цього слова) потребує аналізу міфів про міф, міфології міфів, в якій міф не об’єкт теоретичного розгляду, а принцип побудови світу і, в тому числі, самої теорії.

Теорія не спроможна віднайти &#171,межі&#187, міфу в сучасних умовах, бо останній виявляється тим чи іншим досвідом свідомості, спроба розуміння якої обіймає межі міфу як форми та способу функціонування єдиного континууму &#171,буття свідомість&#187, і навіть як форми культури. Міф за таких умов не вміщується в об’єктивістську теорію свідомості, опис із середини доповнюється метаописом, який вибудовується в метатеорію додатковості спостереження, і тоді міф міфологізує міфи, міфічне зливається з неміфічним. Міф виявляє та являє собою основний принцип розвитку дійсності, а саме те, що виміри предмету, метависловлювання про предмети як елементи функціонування предметів починають жити самостійним життям, стають окремими предметами або об’єктиваціями.

Коли свідомість втрачає первісну міфічність, досвід трансценденції і перетворюється у формальну зв’язність культури, місце міфу як чистої трансценденції займають метафізичні структури, &#171,свідомі&#187, утворення, необхідні для оперування емпіричними об’єктами, промовлені та опредмечені, обмежені умовами сприйняття, у випадку міфу &#151, &#171,об’єктивовані&#187, різноманітними антропоморфними та емоційними реакціями на дійсність, несвідомими формами орієнтації. Слугувати культурі &#151, ось яка роль відтепер призначена міфові в культурі, підтримувати порядок, примножувати змісти, що відтепер може бути важливішим для міфу, породжувати власні, не властиві для емпірії ефекти бачення, що не виводяться із досвіду, не мають референтів, однак які при цьому виявляються не менш реальними та дієвими, тобто власне породжувати людське в людині, ось яке &#171,наприроднє&#187, покликання історичного міфу.

Міфічні структури в культурі визначають досвід культури, є за виразом Мамардашвілі &#171,органами онтології&#187,, конструктивними приставками для досвіду, що конструюють світ (М. Мамардашвили Органы онтологии\\ Необходимость себя,&#151, М. 1996, с.285-303), подією отримання змісту, що утворює структурність людського переживання світу.

Міф сьогодні &#151, приклад дії перетвореної форми свідомості, яка пов’язує свідомість в єдине ціле, заміщає незрозуміле та невідоме залишене причинно-наслідковим механізмом площинного мислення. У результаті &#171,міфічних&#187, метаморфоз свідомості її власним знанням задається дещо зовнішнє об’єкту, що проминає, не бере до уваги його &#171,внутрішнє&#187,.Створюються суспільні структури інтерпретації так необхідні для орієнтації та функціонування у світі. Міф позичає в структурах свідомості матеріал для інтерпретації, який &#171,потрібний&#187, історії, створюючи феномен &#171,бродячих сюжетів&#187,, сюжетів, які кочують у просторі і часі. Структури свідомості представляють матеріал для міфотворення, з них в перетворених формах домислюється незрозуміле та непомислене, створюючи ідеологічні конструкції.

Складність соціальної системи створює таку &#171,міфічність&#187,, в якій вже немає сенсу розрізняти предмет та свідомість, реальне та уявне, бо тут різноманітні ефекти породжуються системою як на стороні суб’єкта, так і на стороні об’єкта. Закодовані в культурних матрицях смислу, знаків, значень, &#171,видимості&#187, свідомості функціонують так само як і об’єктивності та, безперечно, впливають на реальність. На рівні з іншими об’єктами реальності вони, у вигляді значущих предметів, визначають фігури свідомості та, в свою чергу, утворюють певні продукти. І відношення між цими продуктами, які фактично є відношеннями свідомості, поставленими на голову, становлять дійсну соціальну реальність, в якій вже практично неможливо розвести свідомість та несвідомість, реальність та нереальність.

Міф не можна назвати ірраціональним утворенням, йому належить пристойне місце серед нераціональних об’єктивних квазіутворень. Як опредмечене уявлення, що стало знаком соціальних, життєвих значень, він функціонує незалежно від сполучення зв’язків, що приводять до нього, та спрацьовує незалежно від знання про них. Незважаючи на всю фантастичність, міф вибудований як перетворена форма, а значить як логічна реальність, і в цьому дієвість та життєва сила міфу. Як ідеологічна конструкція міф виявляється вже певним образом інтепретації, певною нормою, стратегією інтерпретації по відношенню до певної структури.