Злиття реального та ідеального у міфотворчості та в сучасних процесах державотворення

Сердюк О. П., Інститут вищої освіти АПН України, Київ

До міфотворчості людство вдається з давніх-давен. Одні -- щоб забарвити в художньому образі виявлені наукою особливості розвитку суспільства, наприклад Г.С. Сковорода «Всякому городу нрав і права...»; інші -- щоб підмінити наукові способи пізнання світу. Десятки тисяч років людство володіло лише двома рівнями свідомості -- емпіричним, котрий базується на практичному досвіді, накопиченому тисячами поколінь, і міфологічному, спородженому залежністю наших далеких предків від природних і соціальних сил, намагаючись подолати цю залежність у людській уяві. Формувались художні образи духів, богів, які водночас поставали як символи різних земних стихій, соціальних явищ. Згадаймо «Енеїду» І.П. Котляревського, галерею образів «хазяїв» цих стихій та явищ, перебігом яких вони керують за власним бажанням.

Міф є однією з форм віддзеркалення дійсності, притаманних людині, а з точки зору філософії -- особлива форма мислення, якій властиве злиття реального з ідеальним, природного з надприродним, ігнорування об’єктивної реальності, нехтування дослідженням дійсних причин природних і суспільних явищ, законів, принципів розбудови форм суспільної свідомості та зв’язку між ними.

Оволодіння законами управління комунікативним процесом дає можливість удосконалити методологічні засади системного підходу до управління суспільним життям на всіх його рівнях, а також реалізувати об’єктивно-детерміновані та суб’єктивно-особистісні чинники діяльності особистості у збагаченні нею суспільного життя своєю власною життєдіяльністю. Зміст застосування законів управління комунікативним процесом полягає у сполученні принципу системності та принципу детермінації в дослідженні діяльності, що унаочнює ідею про функціонування системної детермінації діяльності, яка у справі формування й подання інформації відбувається як самодетермінація, саморозвиток та самовдосконалення.

Свідомі спроби сполучення принципу системності й принципу детермінації в розбудові комунікативного процесу сягають корінням у глибини століть. Зокрема, Марк Тулій Цицерон, описуючи причинність явищ під час систематизації матеріалів подання, з’ясував таке: «Беручи до розгляду певний предмет, ми підшукуємо й окремі випадки, і схожі, і протилежні, і співвідносні, і немов би передуючі, і такі, що їм суперечать, досліджуємо причинний зв’язок речей і наслідки, котрі виникають із цих причин, вишукуємо приклади схожості, і відмінності запозичаються з чужих дій, слів і випадків, і часто доводиться вдаватися до вигадки» (Цицерон. Об ораторе. Об ораторском искусстве: Сборник / Авт. сост. А.В. Толмачев.-- М., 1973.-- С. 47).

Детермінація розкриває внутрішні механізми взаємозв’язку явищ, їхньої обумовленості, опосередкований характер виникнення, існування, розвитку та зникнення. Принциповою особливістю системної детермінації є те, що всі її складові водночас і детермінують систему, і детерміновані системою. Це означає, що законом саморозвитку, самовдосконалення способу життя в суспільстві, тієї сукупності різновидів життєдіяльності людини, яка детермінується взаємодією між економічним та інформаційним полями, є односпрямованість, однонаправленість розбудови економічного та інформаційного простору: від усвідомлення потреби буття до її виробничо-споживчого задоволення; від осягнення збігу умов і обставин буття до їхнього запліднення, заповзятливого застосування. Йдеться про однонаправленість, односпрямованість руху формування й подання інформації від осягнення утворень буття до утворень свідомості, а не навпаки,-- від утворень свідомості, наприклад ідеалів комунізму, капіталізму, демократизму до втручання у збіг умов та обставин буття. Отже, першим законом управління комунікативним процесом, що зумовлює вдосконалення способу життя, стає закон односпрямованості, однонаправленості процесів розбудови економічного та інформаційного простору, відповідно до способу пізнання й виробництва, досягнутого у конкретних історичних умовах розвитку суспільства.

Щільність наближення таких суперечливих та взаємозбагачуючих один одного процесів, як облаштування економічного та інформаційного простору, виявляється залежно від рівня досягнутого суспільством способу пізнання.