«Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 4

Російською / Українською

Автори: Хорхе Анхель Ліврага

Продовження. Початок:

 «Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 1

 «Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 2

 «Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 3

Усі релігії мають свою езотеричну частину. Під езотеричним ми розуміємо все те знання, яке не є цілком відкритим, оскільки для розуміння його метафізичної складності потрібна певна підготовка, глибоке вивчення теми.

О.П. Блаватська, «Таємна доктрина», коментар до ІІІ тому, розділ XLV

НЕОПУБЛІКОВАНА БЕСІДА БУДДИ

Наймилостивіший сказав: Благословенні ви, бгікшу, щасливі ви, хто зрозумів таїну Буття та Не-Буття, пояснену в Бас-па (Дгарма, Доктрина), й віддав перевагу останній, бо ви істинно мої Архати. …Слон, який бачить свою форму, віддзеркалену в гладіні озера, дивиться на неї й потім йде геть, прийнявши її за реальне тіло іншого слона, - розумніший за людину, що побачила в потоці своє обличчя й, дивлячись на нього, каже : «Ось Я… Я є Я»; бо «Я», його Я, не перебуває у світі дванадцяти Нідан та мінливості, але у світі Не-Буття, єдиному світі, що поза межами пасток Майї… Лише те, що не має ані причини, ані творця, що самосутнє, вічне, далеко за межами мінливості, - тільки те є істинне «Я» (Его), Я Всесвіту. Всесвіт Нам-Ха (ілюзія) каже: «Я є світ Сянь-Чан» (Всесвітня ілюзія, або наш світ феноменів); чотири ілюзії сміються й відповідають: «Істинно так». Проте істинно мудра людина знає, що ані людина, ані Всесвіт, крізь який вона проходить, мов плинна тінь, є справжнім Всесвітом не більше, ніж крапля роси, яка віддзеркалює іскру вранішнього Сонця, є цим Сонцем.  …Існують три речі, бгікшу, які завжди лишаються такими ж, на які не впливають жодні мінливості, жодні зміни ніколи не можуть вплинути: це суть закон (Дгарма), Нірвана (звільнення від світу феноменів) та Простір (Акаша, матеріальна основа, з котрої походять речі), і ці три – Одне, оскільки перші два існують всередині останнього, й це останнє – Майя, допоки людина перебуває у вихорі чуттєвих існувань. Не потрібно, аби смертне тіло померло для того, щоб уникнути пазурів хтивості та інших пристрастей. Архат, який дотримується семи сокровенних заповідей Бас-па, може стати Данг-ма (очищена душа) і Лха (звільнений дух у живому тілі; Адепт, або Архат). Він може чути «святий голос»… (Гуань-ін) (жіноча іпостась божества) й може опинитися всередині тихих меж свого Сангхарама (внутрішня частина, якої не досягають мирські речі), перетворившись на Амітабха Будду (Безмежне Світло). Ставши єдиним з Ануттарасам’яксамбодхі (вище, або досконале, тіло, чи істота), він може пройти крізь шість світів Буття (Рупалока) і піти в перші три світи Арупа (те, чого не можна торкнутися)… Той, хто слухає мій потаємний закон, викладений моїм обраним Архатам, дійде з його допомогою до пізнання Я, й звідси – до досконалості.

Сьогодні я хочу зробити короткий синтез буддизму Махаяни – частини магічного буддизму, який зберіг свій езотеричний складник.

^{М. Реріх. Майтрейя-переможець}

Існує Аді-Буддга (Перший, Одвічний, Основний), або Вішну, чи Біджа. Це Перше Світло. Для нас він є вічним та безумовним. З нього походять Самбхогакайя Буддгі, або Дг’яні-Буддгі, котрі є Причинами, Осяйними синами темної загадки Аді. Вони не старішають, вони тривають вічність. Аді Буддга є Ваджрадгара, Діамантовий Будда. Це тибетський Дордже, він носить діамантову патерицю, магічну зброю, котра виганяє будь-яке зло. Він є Найвище благо. Потім ми знаходимо Мануша Боддгісаттв, єдиних, хто володіє найчистішим розумом, хто може мислити. Звідси походять земні Буддги. Коли світ потребує людського Буддги, Дг’яні Буддга силою Дг’яни породжує «Сина Розуму», Боддгісаттву, чия місія – продовжувати на Землі справу Мануша Буддгі. Буддисти вважали, що є Великий правитель Всесвіту, божество, яке через своїх посередників спостерігає за людьми. Якщо Буддга повертається в Нірвану, він залишає по собі форму Боддгісаттви, явлений принцип. Буддисти кажуть, що, коли Буддга вступає в Нірвану, він може полишити по собі живий спогад про себе самого, щоби залишатися з людьми та вести їх.

Гаутама Будда був у певному розумінні Аватарою (Великим наставником людей). Проте одне – Аватара, а інше – Дживанмукта. Перший – це Божественний Подих у людський формі, другий же – людина, яка досягла стану Буття без божественної допомоги, без Просвітлення. Як каже ведантист Нагасена (ІІ ст. до н.е., один із ранніх інтерпретаторів буддизму. – Прим. пер.), обидва стани видаються нам тотожними, оскільки обидва є повним досягненням Акармаса (це ті, хто не живе в Законі Карми, не має сканд, «кармічних зерен», і тому не може втілитися). Для буддистів це істина, але це не вся істина. Згідно езотеричного буддизму, Аваторою є, а Джаванмуктою стають. Хоча самі стани дуже подібні, причини, що до них призводять, зовсім різні.

Таємниця Будди в тому, що в певному розумінні він був і тим, і іншим; понад те – говорять, що він був Нірманакайя. Буквально це означає «той, хто зрікся Нірвани». Ніщо з того, що досягло цього стану не може вийти з цієї Вічності, ніщо з того, що його заслужило, не може перебувати поза нею. Проте Той, хто заслужив Нірвану, може залишити свою осяйну тінь на Землі – подібно до комети, яка залишає по собі осяйний слід, і світло її видне там, де комети вже нема, але де вона пройшла. Ця тінь називається Самбгога.

Дгармакайя є «Буддга без залишку», тобто той, хто увійшов у Нірвану абсолютно, - стан, який для світу феноменів є «нічим» (у цьому стані вже немає людського «залишку»).

У цьому разі він не може з’явитися в будь-якій феноменальній (проявленій) формі, адже її вже «не існує». Є два класи Нірманакайя: природні й визнані. Перший – це рівень Адепта, який дійшов до порогу Нірвани. Другий – це той, хто ввійшов в Нірвану, але не цілком, відмовившись від повного Звільнення заради любові до людства. Це особливий випадок. Не зовсім правильно ці благі прояви називають майяві-рупа («ілюзорні тіла»).

Гаутама Будда сказав: «Хай впадуть на мене страждання та гріхи світу, й нехай світ врятується». І ще: «Я побачу спину останньої людини».

Кажуть, начебто Шанкарачар’я (788 – 820, індійський мислитель, провідний представник Веданти, релігійний реформатор та полеміст, містик і поет. – Прим. пер.) таємничим чином поєднався з Буддою. Ортодоксальні брахмани заперечують це, але Будда ніколи не відкидав духу Вед, а Шанкарачар’я привів обидві доктрини до гармонії. Жебрущий принц суперечив лише проти наступних нашарувань ведизму, й особливо проти лихих брахманів. Тому, породивши власними діями погану карму, Будда зміг повернути її й навіть у певному розумінні виправити шкоду, здійснену рукою, яка вдарила його по лицю (мова йде про гостру негативну реакцію брахманів на його вчення. – Прим. ред.). Шанкарачар’я віддалився в печеру в Гімалаї, не взявши з собою жодного з учнів, які хотіли рушити за ним. «Чому? – питають фахівці. – Він помер?». Кажуть, що і так, і ні. Кажуть, що він затаївся в невидимій Шамбалі, біля підніжжя гори Меру. (Езотеричний буддизм стверджує, що існує висока гора, що переміщується. На її верхівці стоїть місто, в якому живуть люди, що ніколи не старішають, країна, де всі люди справедливі й добрі.) Є потаємна тибетська книга з назвою De Zhin Shegs-pa («Той, хто йде Шляхом своїх Попередників»), в якій кожному року життя Татхагати присвячений один розділ. Розповідають, що він неймовірними зусиллями досягнув Шляху Дзіан («Мудрість»). Він мав послідовно пригадати все отримане та досягнуте за міріади попередніх перевтілень, або «Сім дорогоцінних дарів», що називаються тибетською Рін-чен-на-дун…

Поміж цих дарів є знайдення Шакті («подруга»), психічної духовної енергії. Буддга має вправлятися у Віпаш’яна, чи Zhine-lhagthong (вид «абстрактної медитації»). Далі це розвивається в Сам-тан (Дг’яна), котра охоплює чотири ступені медитації на Шляху, що поступово вивищуються над особистістю та вбивають Я. Він стає всевидющим (Тхон-глам-па) й перетворюється на Дг’яні-Буддгу, і тоді згідно цитованої книги, Милостивий пізнає Зунг («слова абсолютної сили»), які перебувають у світі Причин (Локоттарадгарма). Прихід до цього звільнення (Тар Лам) – це Дордже-семпа («Вищий Переможець» і «Володар Містерій»), Просвітлений через Чань («Вище Непроявлене»).

Кажуть, що кількома сторіччями пізніше Будда народився в ілюзорній формі Самбгога. А п’ятдесятьма роками по тому він народився як Учитель десь на Заході (Тіані – Цанг). Деякі фахівці пов’язують його з Апполонієм Тіанським, великим магом, який володів здатністю здійснювати парапсихологічні феномени. Потім, як говорять, він повернувся в Осяйну Тінь у подобі Адепта Цонкапи (засновник одного різновиду релігійної тибетської секти, Гелугпа, яка називається «Жовті шапки» на противагу Дугпа, «Червоним шапкам»).

^{М. Реріх. Шамбала сяюча}

Кажуть, що відтоді Милостивий присвятив себе турботі про Серце Бод’юла («Зерна Істини»). Таким чином, благословенні «Осяйні Залишки» (залишки його попередньої Карми) поверталися в проявлений світ ще кілька разів. Згадана книга закінчується на цьому місці вельми невиразно. Є коментар про «Місце Трьох Таїн» - Гопи, Ясодхари та Утпала-варни («Блакитного Лотоса»).

Згідно буддизму, людина має усвідомлювати те, що прив’язує її до світу, й завжди шукати джерело та причину страждання, тому що те, що прив’язує до світу якраз страждання. Аби припинити страждати, потрібно припинити також насолоджуватися, тому що коли насолода зникає, ми страждаємо. Оскільки в житті все просякнуте задоволенням та стражданням, буддисти пропонують припинити жити; йдеться, звісно ж, не про самогубство, а лише про припинення перевтілень. Щоб уникнути перевтілення, ми не повинні мати сканд («плодів дії»). Один зі способів подолати ці кармічні зерна – дія без бажання результатів дії, тобто дія сама по собі.

На завершення скажемо, що буддизм пропонує внутрішню справжність, якої дуже важко досягти й яку важко проживати. Людина, що має волю, може досягти того, чого вона хоче досягти, та вона повинна мати Viveka («Розпізнавання»), тобто вміти розрізняти, чому може слугувати воля.

Буенос-Айрес (Аргентина), 1971