вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Київ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Аристотель: етика щастя


Автори: Джуліан Скотт

Одна з найвідоміших робіт Аристотеля – це «Нікомахова етика», названа так на честь його сина Нікомаха, який редагував її. Цікаво, що жодна з праць давньогрецького філософа, які дійшли до наших днів, не була написана безпосередньо ним. Всі твори Аристотеля – це компіляції його нотаток до лекцій, які збирали та видавали його учні. Цим пояснюють зчаста сухий стиль їх викладу, що разюче контрастує з його втраченими «Діалогами» , які Цицерон описував як «золотий потік красномовства».

«Етику» можна вважати політичним твором, оскільки на початку Аристотель стверджує, що для якісного виконання своїх обов’язків політик має знати, що таке душа людини та що є благом для неї. Цікаво, чи багато сучасних політиків про це розмірковують? В цьому полягає одна з переваг вивчення праць класичної філософії: твори давніх мудреців дають нам інший погляд на речі, що часто виходить за межі своєї епохи та залишається актуальним і в наші часи.

Згідно з Аристотелем, в нас співіснують три типи душі, а саме: рослинна душа – нераціональна та інстинктивна, що опікується лише нашим життєзабезпеченням та фізичним розвитком; тваринна душа, яка пізнає світ за допомогою емоцій та відчуттів; і, врешті, раціональна душа, що є насправді людською частиною в людині. Раціональна душа прагне розуміння та тяжіє до розумного життя.

Розмірковуючи про те, що ж для людини є благом, Аристотель визнає, що існує багато благ, і вони можуть бути абсолютно різними залежно від темпераменту людини та обставин, в яких вона перебуває. Наприклад, бідняку найвищим благом здається багатство, в той час як хворий прагне міцного здоров’я і в ньому вбачає найвище благо. Та є таке благо, якого прагнуть всі без винятку люди, незалежно від зовнішніх умов життя, й таким благом є щастя.

Поняття людського щастя має бути пов’язане із притаманною саме людині властивістю – розумом. Тож щастя полягає у діяльності, яка узгоджена з розумом: в доброчесних вчинках і в спогляданні, чи то в глибокому роздумі. За будь-яких часів та за будь-яких обставин ми можемо практикувати чесноти та осмислювати життя.

Мабуть, чи не найбільшим «відкриттям» Аристотеля у цій сфері є його майже математичне визначення чесноти (яка у перекладі з давньогрецької означає «досконалість»). Це завжди середина, чи то «середнє», між двома крайнощами, одна з яких – надмірність, а інша – нестача. Розглянемо на прикладі: хоробрість – це середина між нерозумною відвагою та боягузтвом. Більше того, міра чесноти завжди має бути виваженою: не занадто багато та не занадто мало; у підхожий час, стосовно належної людини або речі, із доречним мотивом та у правильній формі. Таким чином, діяти доброчесно це не лише означає «бути добрим». Це означає стати майстром у мистецтві життя. Досягти цього настільки ж непросто, як влучити в яблучко при стрільбі з лука; при цьому вести себе негідно настільки ж легко, як схибити. Як бачимо, Аристотель у більшості випадків закликає нас обирати складні шляхи та не збочувати на легкі стежинки задоволення.

Добра новина в тому, що чесноти можна набувати. Ми не приречені проживати все життя із тим багажем, котрий отримали при народженні. Вони можуть розвиватися дотриманням простого принципу – «практика веде до досконалості». Аристотель викладав це так: «Ми стаємо справедливими, коли вчиняємо справедливо, стриманими – коли поводимо себе стримано, сміливими – коли діємо сміливо». Все ж не варто очікувати негайних результатів, а краще ставитися до набуття чеснот, як до практики тривалістю в життя.

Щодо практики споглядання (яку Аристотель називає другим ключем до щастя), то тут ідеться про те, що потрібно думати, а не лише чинити добре. Нам слід розмірковувати про події нашого життя та про шляхи інших людей, про історію, про політику, про природу Всесвіту… Це також збагачує життя людини та веде до ясного та справді людського щастя, котре допомагає нам долати негаразди.

Цим Аристотель довершує коло аргументів і знову повертається до політики. Тепер, – каже він, – коли ми знаємо, що таке людина і що є для неї благом, ми можемо визначити, який тип політичної системи найкраще обрати для загального добробуту. Цю тему Аристотель розгортає у продовженні своєї праці – трактаті «Політика».

 

Оригінал статті на library.acropolis.org.