Бик
Символізм бика пов'язаний з могутньою життєвою силою, що забезпечує утворення, творення на різних рівнях. Із цією силою пов'язана і поява всього сущого (верховні боги-творці, Отець-небо), і влада над стихіями (боги-громовержці, що очолюють пантеони богів), і родючість (боги Місяця), і влада над людським світом (боги Сонця).
Будь-яке божество за часів прадавніх цивілізацій III-II тис. до н.е. могло приймати подобу бика або мати пов'язані з ним атрибути — бичачі роги, бичача голова тощо. З'являються людинобики, чудовиська, подібні до Мінотавра, що символізують владу матеріальної природи над людиною. Биків жертвують богам (гекатомба), їхня кров не тільки містить силу і лють тварини, але розглядається і як засіб очищення і поновлення (тавроболія). Ігри з биками, що відтворюють мотив приборкування бика, мають характер втаємничення, ініціатичних випробувань (тавромахія). Лють бика, його дикість, є епітетом для богів війни, войовничого шаленства, духу битви, необхідного для перемоги.
У Єгипті рогами бика прикрашали храми, гробниці, предмети вжитку. Ось лише деякі з єгипетських божеств у вигляді бика: Апіс — божественний бик Мемфіса, Ра — небесний бик, Озирис — земний бик, Мневіс — божественний чорний бик, Балкіс — божественний бик Фів.
Найшанованішим божеством був чорний бик Хапі, якого греки називали Апіс. Цей священний «бик Місяця» був, за повір'ями, зачатий від місячного променя. Він вважався душею мемфіського бога Птаха, а також був присвячений солярному богові Ра. Апіс у вигляді небесного бика щодня запліднював Небесну Корову, богиню неба Нут. Від нього вона народжувала золоте теля — сонячний диск. Єгиптяни вірили, що ритуальний біг Апіса по полях приносить родючість і статок. Апіс був пов'язаний з культом померлих і вважався биком Озириса. Вірували, що після смерті душа Апіса возз'єднується з душею Озириса (звідси ім'я Серапіс).
У Месопотамії бик — символ родючості й могутності; він поєднує в собі небесний вплив і земну силу. Бог неба — Ану, батько, заступник і наставник усіх богів. На голові в нього тіара з рогами — символ найбільшої могутності. Нанна, Сін — це бог Місяця, його епітет — «бик з лазуритовою бородою». У колісницю сина Нанни, Ішкура, запряжені сім бур; його називали «диким биком люті». Ранні зображення Ішкура — у вигляді бика і лева (їхнє ревіння чується в гуркоті грому). Одна з тварин, співвіднесених із громом, — Небесний бик, якого посилає Інанні (Іштар) Ану, коли вона хоче згубити Гільгамеша. «Я — прекрасна дика буйволиця мого батька Енліля» — говорить про себе богиня грози, чвар і любові Інанна. Головним богом Вавилона був Мардук — крилатий бик, якого називали «телям Уту», бога Сонця.
У міфології хетів і хурритів сам бог грози Тешуб приймає образ бика і часто зображується як страж входу; у бога грози двоє биків — Хуррі (ранок) і Шері (вечір).
Верховний бог, деміург і першопредок західно-семітської міфології, Ілу, називався биком і уособлював плодоносну основу. Адад, Рамман і Баал — солярні боги родючості, бурі та грому — їздили на биках і звалися «биками небесними».
У Стародавній Індії «червоним биком, що дає життя», називають Дьяуса; це отець-небо, що породжує все у Всесвіті. Вважається, що він — батько Індри, «бика биків» і Агні, бога вогню. Ушас — зоря, дочка Дьяуса — виїжджає на колісниці, запряженій червоними конями або биками, і відкриває небесні ворота. Ім'я Дьяуса, що означає «батько дня», має точні відповідності в давньогрецькій мові (Зевс) і латинській (Юпітер).
Богом світла, богом Місяця є Сома; він — запліднююча волога, «сім’я неба»; він має природу світла, розлитого між небом і землею. Сила, що додається з божественним напоєм сомою, часто прирівнюється до сили бика.
Існує міфологічний мотив про перетворення Рудри на бика і його шлюб із землею, що набула вигляду плямистої корови. Від цього шлюбу народилося 37 синів-воїнів, які стали супутниками Індри.
У Рігведі грім — ревіння бика, блискавка — його роги, а дощ — його сім’я, що запліднює землю. Існує думка, що санскритські слова «бик» і «дощ» походять від одного кореня. Про бога грози — Індру – говорять, що він розлютований, як бик, а його могутня сила порівнюється з чоловічою небесною силою. Бик є атрибутом Агні — «Могутнього Бика» — і формою Індри в його родючому аспекті, звідси походить звичай приносити йому в жертву по сто биків (гекатомба).
У індуїстській міфології у вигляді білого бика зазвичай зображується Нандін, слуга і друг Шиви, що супроводжує музикою космічний танок бога. Нандін вважається їздовою твариною Шиви і розглядається як його зооморфна форма.
Бог підземного світу Яма зображується з головою бика або буйвола; його їздова тварина — чорний буйвіл.
У Стародавньому Ірані першими творіннями Ахура Мазди були Первісний Бик — білий і сяючий, як Місяць, перша людина на ім’я Гайа Мартан і перша рослина. Первісних живих істот боги принесли в жертву: стовкли рослину, заклали Бика, вбили людину, — з їхньої плоті виникли люди, тварини та насіння. Після смерті Первісного Бика залишилося божество Геуш Урван, Душа Бика. Воно є заступником стад, з ним поєднуються душі всіх биків, забитих при жертвоприношеннях; до нього звертаються для того, щоб пасовища ставали ситими. Але якщо десь порушуються приписи, Душа Бика кидається туди, щоб покарати винного і відновити справедливість.
У мінойській культурі бик був одним з найшанованіших священних символів, що виражав могутність, силу і родючість. На Криті з рогів бика зводилися вівтарі, у вигляді 
бичачих голів виготовляли посуд для жертовних узливань — ритони; відомі також акробатичні ігри з биком — тавромахія. Ця культура названа на честь царя Міноса — мудрого правителя, одного з трьох синів фінікійської царівни Європи, викраденої Зевсом-биком. Бик, посланий з моря Посейдоном — величезний, білий, прекрасний — для підтвердження права Міноса на владу, стає причиною трагедії: народження Мінотавра Пасіфаєю, дружиною Міноса.
Тезей, що вступає в двобій з цим чудовиськом, людинобиком, — герой грецької міфології, яка успадкувала богів Кріту. Відома гекатомба — жертвоприношення ста биків — згадується в «Іліаді» Гомера. В «Одісеї» чорні і білі бики Геліоса пасуться на острові Тринікрія, уособлюючи день і ніч.
У стародавніх греків бик був атрибутом Зевса й Афродіти, у римлян пов'язаний з Юпітером, Венерою і Європою. Діоніса, неприборканого бога плодоносних сил землі, рослинності і виноробства, зображували з рогами, а іноді і з головою бика.
У Стародавньому Римі під час тавроболій — обрядів жертвопринесення бика — втаємниченого обливали бичачою кров'ю, що символізувала життєву силу.
У мітраизмі все мифологичне життя Мітры, Непереможного Сонця, пов'язане с сонячним циклом. Мітра приборкує бика, який символізує душу світу, його продуктивні сили, джерело весняного розквіту життя. Виконуючи волю Юпітера-Ормазда, Мітра вбиває бика, приносячи його в жертву. І відбувається диво: з тіла бика народилися всі корисні трави і рослини; його сім'я, «зібране й очищене місяцем», дало життя всім видам корисних тварин, а його душа, яку охороняв собака, вірний супутник Мітри, піднялася в небеса, де, обожнена під ім'ям Сільвана, стала захисником стад.
Від античних часів походить культ биків у міфології Північної Європи. У кельтів боги-бики символізують силу й міць. Для друїдів бик — це сонце, а корова — земля. У скандинавів бик — атрибут Тора, бога грому, бурі і родючості, крім того, він присвячений Фреї.
За слов'янськими переказами, священний золоторогий Бик-Тур — могутня творча сила Всесвіту, носій родючості, символ мужності, хоробрості. Давній культ Сонця-бика — бога скотарів і воїнів — проявлявся не лише в тому, що люди приносили в жертву биків або ліпили з тіста ритуальні фігурки бичків і корівок, — увесь світ поставав величезним биком. До нього зверталися як до тотемного предка: «Бик-боже! Цар-батько!». З тих часів і склалося уявлення про бога, що керує блискавкою і громом і запліднює землю дощем.
У Біблії, в насиченій містичною символікою картині явлення бога іудейському пророку Ієзекиілю, присутні чотири таємничі тварини з обличчями людини, лева, тільця й орла. Наступна християнська традиція вбачала в чотирьох тваринах видіння Ієзекиіля символіку чотирьох євангелістів: орел — св. Іоанн, лев — св. Марко, бик — св. Лука і людина — св. Матфей. Символіка «чотирьох ликів» тлумачилася як величні атрибути тварин-царів: лев — сила, орел — небесний політ, до яких додана розумність людини і жертовність тільця.