Данте Аліг’єрі
Данте Аліг’єрі (1265-1321)
Італійський поет Данте Аліг’єрі, посідає особливе місце серед мислителів минулого. Поет, філософ, громадянин — Данте відкрив нову сторінку культурної історії Європи, тієї історії, яка пишеться і донині.
Біографія
Данте Аліг’єрі, великий поет і мислитель, провісник епохи Відродження, народився у Флоренції в 1265 році. Він походив із знатного римського роду, що брав участь в заснуванні Флоренції. В рідному місті Данте одержав базову освіту, потім продовжив навчання на юридичному факультеті Болонського університету. В Болоньї Данте познайомився з багатьма поетами того часу, великий вплив на нього справив Гвідо Гвініцелі — засновник так званого «солодкомовного стилю” в поезії. Новий стиль передбачав вільний вияв почуттів і переживань поета, широту застосування слів, загальнодоступність мови нової поезії. Після повернення у Флоренцію, Данте брав участь в битві на Кампальдино, перемогу в якій одержали флорентійці, потім був пов’язаний із політичною діяльністю. В 1302 році Данте був вигнаний із Флоренції через політичні міркування і більше не повертався в рідне місто. Він мандрував Італією, деякий час жив і викладав в Парижі. Останні декілька років життя поет прожив в Равенні, де і помер в 1321 році. Поворотною подією всього життя і творчості Данте стала його зустріч з Беатріче. Вони побачили один одного вперше на святі. Данте було тоді девять років, а Беатріче вісім, і з того часу Амор заволодів серцем поета. Але мріям не сталося здійснитися: Беатріче помирає у віці двадцяти чотирьох років, а Данте проносить любов до неї через все своє життя і оспівує її у своєму грандіозному творі — «Божественній комедії».
Твори
«Нове життя», «Монархія», «Бенкет», «Про народне красномовство», «Божественна комедія», вірші різних періодів життя.
Політичні погляди
Данте належав до партії «білих» гвельфів, за що був вигнаний з Флоренції, коли до влади прийшли «чорні». Після вигнання Данте більше не брав участі в політичному житті Італії. Свої погляди на устрій держави він викладає в творі «Монархія». Людина, на думку Данте, на відміну від усіх інших істот, володіє так званим «потенційним інтелектом». Цей термін Данте запозичив у аверроїста Сигера Брабантського. Повністю реалізувати цей можливий інтелект може лише людство в цілому, тому для досягнення повноти буття необхідно створити світову державу, імперію, яка охоплювала б усе людство і на чолі якої стояв би монарх. Завдання монарха полягає в піклуванні про добробут всіх людей; він не має бути жадібним та бажати вигоди для себе. Радником верховного правителя має бути філософ, а Церква повинна бути відокремлена від світського управління. Головні чесноти Дантівської держави — свобода і справедливість.
«Божественна комедія»
«Божественна комедія» — найбільш пізній твір Данте, є, одночасно, шедевром поетичного мистецтва, енциклопедією з ботаніки, астрономії, суспільної історії, глибоким філософським і містичнім твором. Вражає числова гармонія «Божественної комедії”: вона побудована на постійному поєднуванні трійки (божественна тріада) і десятки (досконалість).
Твір має три частини — «Пекло», «Чистилище», «Рай», по тридцять три пісні, хоча «Пекло» містить у собі ще одну додаткову пісню, загальна кількість яких, в результаті, сто. Беатріче з’являється в творі в 30 пісні «Чистилища» (кратна 3 і 10), або в 64 пісні від початку (6+4=10). До неї — 63 пісні, а після неї — 36. Комедія має декілька шарів: це і особиста драма поета, і алегоричний опис історії Флоренції, і опис світу; в першій частині Данте розповідає про неорганічну природу, в «Чистилищі» — про живу природу, а свої метафізичні погляди викладає в «Раї». Подорож поета трьома світами, описана в «Комедії» — це символічний шлях людства в його прагненні до істини.
В «Пеклі» і «Чистилищі» Данте супроводжує поет Вергілій — символ античної мудрості, потім його замінює Беатріче, яка в поемі символізує Божественну мудрість.
В «Пеклі” і «Чистилищі» Данте супроводжує поет Вергілій — символ античної мудрості, потім його замінює Беатріче, яка в поемі символізує Божественну мудрість. Беатріче проводить Данте небесними сферами «Раю», а коли вони досягають Емпірея — десятого нематеріального неба, Беатріче посідає своє місце в Райській троянді, а останнім супровідником Данте стає Бернард Клервоський — духовний покровитель ордена тамплієрів. Бернард підтримує Данте під час його містичного сходження. Про зв’язок Данте з тамплієрами немає жодних свідчень. Однак можна безперечно сказати, що навіть якщо він не був тамплієром, то був дружнім з орденом храмовників. Шлях, що пройшов поет у своєму творі — це внутрішній шлях людини. В «Пеклі» він поринає в глибини людських пороків. До того ж гріхи, що караються в верхніх шарах «Пекла» мають більш матеріальний характер, ті ж, що є злочинами проти духу – караються найбільш важко. На самому дні, у льодяному озері Коцит, Данте розмістив Люцифера, що порушив духовну спілку з Богом і став причиною всіх наступних лиходійств. «Світло без теплоти любові — ось корінна вада Люцифера». В «Чистилищі» Данте знаходить надію на те, що від всіх гріхів можна позбавитись, почавши довгий шлях сходження. Тут можуть очищатися від тих самих гріхів, які карались в «Пеклі”, однак в колах «Чистилища» грішники знаходяться в постійному русі вгору — вони свідомі і рухаються до мети.
Дантове уявлення про устрій світу сягає неоплотанічних течій середньовічної філософії, зокрема, вчення Діонісія Ареопагіта. Початок всього Данте уявляє Емпіреєм — нематеріальною небесною сферою, десятим із небес, яке і є, власне, Раєм. Його приводять в рух дев’ять ангельських чинів. Імпульс руху передається Першодвигуну, дев’ятому, кристалічному небу, звідки він розповсюджується на всі творіння, що лежать нижче. Чим далі знаходяться сфери від Першодвигуна, тим вони інертніші, тим менше на них розповсюджується божественна сила. Людина, як боже створіння, також наділена божественною силою, проте вона втратила свою досконалість після гріхопадіння і тепер її завданням є повернення до Бога. Цей шанс Бог дав людству, коли послав на землю свого Сина. Проте лише від людини залежить, чи скористається вона ним.
«Спокутування, таким чином, приходить не шляхом жертви, покаянням та молитвою, не вірністю церковним догмам, зовсім навпаки, воно досягається безстрашністю, мудрістю і гідністю особистості, що присвятила себе служінню людству. Поет вирішив пройти весь шлях гріховного людства, щоб указати людям такий шлях спокутування гріховної природи людини, який відповідав би величності і гідності людини та був би шляхом до Бога. Проте саме він є філософським, етичним, естетичним, поетичним, громадянським, а не тільки теологічним обґрунтуванням принципів нового гуманізму. Боже закляття знімається земними засобами, смертний може досягнути небесного трону, і немає перемог, заборонених духу людини.»
Цитати
«Дарунок найдорожчої оцінки
Що добрий Бог в щедроті дав нам всім,
Оцінювати й визначати вчинки, —
Свобода волі та, що лиш самим
Усім розумним надана створінням І надаватиметься тільки їм.»
(Рай,V, 19-24)
«Лише те – світло, що його одна
Дає предвівчність ясна, решта ж — з тьмою.
Це тінь лиш плоті, а чи трутина.»
(Рай, ІХХ, 64-66)
«Поглянь, велику творить річ яку
Одвічна сила, бо себе всю крає
В стількох дзеркалах, в кожному шматку,
— І неподільність завжди зберігає.»
(Рай, ХХІХ, 142-145)
«Відколи вперш її побачив вид
В цьому житті аж до цього стрівання,
Я завжди пісню їй носив услід.
А тут забракло слів для віршування
Про вроду, як у кожного митця,
Що вже досяг верхів обдарування.»
(Рай, ХХХ, 28-33)
«О сину ласки, бачить сяйво риз, —
Почав він, — зір у тебе неспроможний,
Бо ти весь час вдивляєшся униз.
Ти ж роздивись круги окремо кожний,
І трону досягнеш цариці сил,
Якій весь край скоряється побожний.»
(Рай, ХХХІ, 112-117)
«О вишнє світло, що у вись звелося
Над смертну думку, розумові кинь
Моєму трохи з баченого досі І дай моїм словам таку глибінь,
Щоб слави присок, ледве нині видний,
Знесла аж до найдальших поколінь!»
(Рай, ХХХІІІ, 67-72)
Література:
1. Голенищев-Кутузов И.Н. Данте. – М.: 1967
2. Данте Алигьери. Божественная комедия. — М.: 1967
3. Данте Алигьери. Малые произведения. — М.: 1968
4. Данте Аліг’єрі. Божественна комедія
5. Доброхотов А.Л. Данте Алигьери. — М.: 1990, с.84-86
6. Карпушин В.А. Некоторые аспекты философской концепции личности у Данте// Дантовские чтения. — М.: 1968.— с.144