Душа жінки
Автори: Делія Стейнберг Гусман
Нещодавно мою увагу привернула назва статті в одному з журналів: «Жінки наступають». Можливо, так воно і є. Ці прості слова нагадують про довгу історію боротьби жінки за свої права, за належне місце в суспільстві. Але все ж я не припиняю запитувати себе, чи правильним шляхом ми йдемо, чи не втратили ми його суть. Кожного разу, говорячи про права жінок, ми вимагаємо кращих економічних умов, більше варіантів кар'єри, більш надійної роботи, більшої поваги... Тому я і не припиняю запитувати: чи правильним шляхом ми йдемо? Адже дуже часто забувають про те, що окрім посади та поваги потрібно потурбуватися і про душу жінки. Не дивлячись на великі бої за права жінок, про які розповідає історія, особливо останніх століть, багато жіночих питань і в наш час так і залишаються невирішеними. Жінка і далі незадоволена своїм місцем у суспільстві, умовами праці, заробітною платнею. Навіть якщо говорити про просте людське ставлення, можна пригадати численні випадки жорстокого поводження з жінкою, про які щоденно повідомляють засоби масової інформації всього світу.
Якщо жінка дійсно повинна завоювати своє в суспільстві, постає питання, чи б'ється вона за те, що колись мала і потім утратила, чи за те, чим в історії людства так ніколи і не володіла? Мені все ж таки здається, що мова йде про те, щоб знову завоювати права, які вона колись втратила, − тільки потрібно зрозуміти, як це відбулося, коли і чому...
Навіть поверховий огляд історії показує, що завжди існували дивовижні жінки, які змогли зворушити свою епоху силою духа, розуму й краси, змогли виявити мужність та рішучість, коли від них вимагалося подолати умови й забобони свого часу. Я не маю на увазі лише конкретні особистості, але згадую також, що існували цілі цивілізації, які надали жінці змогу зайняти в житті суспільства дуже важливе місце, місце, яке належить їй по праву. І це були не лише суспільства, відомі нам як матріархальні, а також багато інших, які були засновані на патріархаті, але, не дивлячись на це, дозволили жінці відіграти рішучу роль, роль носія культури.
Сьогодні з'являється все більше книжок, історичних і напівісторичних романів, які повертають нас до давніх цивілізацій матріархату, де жінка завжди панувала, де жіночі божества були верховними в пантеонах, де все оберталося навколо цієї центральної фігури, ядра, яке згуртувало навколо себе усі людські істоти та їх долі.
Мова йде не про те, що в ті далекі часи жінка присвоювала собі всю владу, залишаючи чоловікові вторинну, принизливу для нього функцію. Просто вона відігравала переважаючу роль, вона була центром життя, і завдяки її зусиллям усі люди об'єднувалися навколо однієї осі, ядра, серця та джерела натхнення, про яке розповідали всі стародавні міфи Греції та Риму. Вони говорили про дивовижну й загадкову богиню Вогню. Вона виявляється всюди і в усьому: в центрі Землі, у вогні, який горить на вівтарі і домашньому вогнищі, в центрі храму... і все це Жінка. Це вогонь життя, який має властивість притягати й об'єднувати.
Як же вийшло, що поступово жінка стала втрачати свою індивідуальність, свою справжню роль? Причиною тому обставини життя, які висунули на перший план і психологічні фактори, і релігійні, або ті, що поєднували їх усі... психологічна причина полягала в тому, що з часом почали надавати надто велике значення негативним якостям жіночої природи, виносити їх на перший план. Негативні якості є у всіх, і у чоловіків, і у жінок. Але надто часто почали стверджувати, що жінка пасивна, має мало творчих здібностей і дуже сильне почуття власності, що вона не виходить із дому, їй потрібні спокій і нерухливість, що вона постійно маніпулює іншими, щоб отримати те , чого забажає; що вона занадто чуттєва, емоційна, непостійна; при такій психіці їй не можна довіряти серйозні справи, які потребують завзятості й терпіння, бо хтозна − раптом на півдороги їй набридне і вона все залишить, щоб взятися за щось інше...
З точки зору релігії − в її поверховому, не езотеричному розумінні, − жінка стала ледь не символом зла. Як це примудрилися, шановні пані, заслужити цей «почесний» титул грішниці та спокусниці? І все це почалося з простого ребра? Треба зізнатися, що з малого ми з вами створили достатньо багато. Найцікавіше, що все це впровадилось в підсвідомість не лише чоловіків, а й усього людства. І що цікаво: коли жінка молода й вродлива, вона стає предметом хіті, але в той самий час її відкидають і побоюються, тому що бажають її потайки. Молода, гарна, вона стає спокусницею, символом зла! Ось якщо вона спокійно сидить вдома, піклується про дітей і веде господарство, то сприймається всіма позитивно. Старша жінка, яка вже не в змозі нікого звабити своїми чарами, також нікому не загрожує, в неї вже можна просити поради, й до неї відносяться нормально. Але це несправедливо. Жінка завжди залишається однією і тією ж самою.
Внаслідок цього, жінка часом починає сумніватися у своїй індивідуальності, вона мучить себе питаннями: «добра я чи погана? Чи вірно я роблю? Що я ще можу зробити?» Подібні запитання примушують її ще більше втрачати свою індивідуальність − і коло замикається. Заходячись у гірших умовах, ніж чоловік, вона вирішує битися з ним за свої права. Так починається болісна боротьба, вже не для того, щоб показати свої позитивні якості й здібності, а для того, щоб позмагатися з чоловіком за те місце в суспільстві, яке займає він.
Ця довга боротьба, особливо гостра протягом останніх двох століть, зовсім не допомогла жінці повернути впевненість у собі, а навпаки, зробила її ще більш слабкою, ще більш вразливою. Якими способами вона старається змагатися з чоловіком? Прагнучи завоювати однакове становище в соціальній сфері, такі ж відповідальні посади, зарплату, успіх... жінка змагається з чоловіком, але ж у той самий час вона потребує його запоруки, схвалення своїх кроків... Жінки-переможниці, які виділяються в суспільстві, зазвичай досягають успіху саме тоді, коли отримують підтримку від одного або декількох чоловіків, які готові поручитися за них і сприяють їх просуванню по соціальній драбині: «Ти здібна, тому що тобі пощастило проникнути в суспільство чоловіків; ти перспективна, тому що ми приймаємо тебе у свої лави, дозволяємо працювати разом з нами; ти хороша, тому що ми довірили тобі велику відповідальність, тому що, треба зізнатися, у тебе є хист...» Насправді, це змагання породжує залежність, бо протягом нього жінка потребує того, щоб в ній визнали чоловічі якості, причому зробити це повинні самі чоловіки. Воно примушує її поступово втрачати свої істинні якості, оскільки вона має змагатися, працювати, завойовувати, сперечатися як чоловік, а не як жінка. Вона поводить себе не так, як притаманно їй, а намагається все робити так, як це зробив би чоловік.
Цікаво, що багато соціологів уже приходять до висновку, що наша жінка-переможниця, якій вдалося завоювати усе, про що вона мріяла, − престижну роботу, добру зарплату, повагу й визнання, − в якийсь чудовий день запитує себе: «А для чого мені все це? І що мені робити тепер ?..» не дивлячись на свої професійні успіхи, вона все одно почуває себе незадоволеною, втомленою... Вона бачить, що все більше й більше віддаляється від сім'ї, їй хотілося б більше часу проводити з дітьми, якщо вони у неї є... Звідси й запитання, які пролунали спочатку: чи правильним шляхом йде жінка ? Чи дійсно її призначення в тому, щоб постійно змагатися з чоловіком і намагатися стати схожою на нього, чи вона повинна відродити свою істинну природу, свої природні жіночі якості.
Багато говорять про рівність між чоловіком і жінкою, але ж поняття рівності − це палиця о двох кінцях. Хіба ми не однакові у всьому? Кажучи про рівність, я маю на увазі не це. Мова йде про рівність в умовах, бо ми всі − і чоловіки, і жінки − в першу чергу людські істоти, і в цьому сенсі ми потребуємо однакових умов для виявлення усіх наших прагнень та здібностей. Жінка також потребує шансів і умов, щоб виявляти себе − такою, якою вона є, такою, якою вона повинна стати в житті. В цьому розумінні − так, я гадаю, що повинна існувати рівність; але це не означає, що ми мусимо стати рівними − тобто однаковими − за характером, властивостями й способами життя.
До кінця ХХ століття спроби досягти рівності між чоловіком і жінкою призвели до повної несінітниці. Їх риси настільки змішалися, що вже важко зрозуміти, хто є хто. Причому я не маю на увазі зовнішній вигляд, бо він уже став вельми відносний (іноді потрібно довго й уважно вдивлятися, перед тим як звернутися до людини «пані», «пане» або «вибачте, будь-ласка»). Причина плутанини в чомусь глибшому: стираючи межі між характеристиками тієї чи іншої натури, ми стаємо схожі один на одного як дві краплі води.
Сьогодні чоловікові дуже важко зрозуміти, у чому полягає зміст його чоловічої природи, а жінці − які її жіночі якості. Критерії розмиті, звідси і виникає плутанина: якщо чоловіки або жінки не мають протилежну точку відліку, ту що доповнює її стать, то їм дуже важко визначити властивості їх власної індивідуальності. Тому що наш розум і наші механізми мислення завжди працюють за принципом дуальності: ми розуміємо, що таке біле, порівнюючи його з чорним; ми розуміємо, що таке день, порівнюючи його з ніччю; говорячи про добро, ми повинні співвіднести його з поняттям зла. І так завжди: ми міркуємо, порівнюючи протилежні, але ті, що доповнюють одна одну характеристики.
В наші дні в суспільстві не вистачає точок відліку для того, щоб визначити властивості жіночої та чоловічої природи. І мені здається, справа не в тому, що жінка не може знайти своє місце в суспільстві, справа у великій невизначеності в цінностях. Багато заплутаних уявлень і припущень заважають знайти місце в суспільстві також і чоловікові. Свого місця не знаходять ні молоді, ні діти, ні дорослі, ні старі... Проблема виходить далеко за межі взаємовідносин чоловіка та жінки. Кожній людині сьогодні важко знайти гідні критерії та систему цінностей, яка б дозволила йому по праву знайти своє місце в суспільстві. Не думаю, що це проблема зовнішньої рівності: насправді ми прагнемо до рівності іншого плану, яка засновується на чомусь глибшому.
В сучасному суспільстві говорять про фемінізм; часто і жіноче свято, і багато спроб боротьби жінок за свої права розглядають як прояви феміністського руху.
Що являють собою феміністські рухи, які діють безумовно з добрими намірами? Це рухи показу прав, все більш і більш гострих вимог на користь жінок, які довгі століття відсувалися на другий план, які довгі століття мусили жити в залежності від когось: якщо є чоловік-захисник, чи то чоловік чи син, тоді все добре, але якщо такого чоловіка немає − жінка не відбулася; так само як і якщо немає когось, хто б утримував її. Як логічний наслідок усього цього виникли феміністські рухи, які кидаються в іншу крайність. Відстоюючи свої права, жінки прагнуть стати схожими на чоловіків і стають часом на справжню боротьбу проти «чоловічого шовінізму» або «чоловіків-самців». І все обертається навколо того, хто взяв гору, хто досяг успіху, кому присвячено більше сторінок газет і журналів, хто викликав до себе ідеї у всьому світі; подібні битви завчасно програні: навіть і завоювання їх нестабільні, бо залежать від миттєвих ставлень та точок зору.
Істинне завоювання жінки полягає в тому, щоб знову відкрити для себе скарби своєї душі. Якщо пробудження душі жінки стане основним критерієм в її боротьбі за власну гідність, якщо завдяки цьому вона почне торувати шляхи, що ведуть до проявлення її істинної природи, то набагато легше буде визначити, в чому полягає суть душі чоловіка, і, можливо, зникнуть приводи до змагань між ними. Мова вже не йде про те, щоб довести, що жінки здатні робити ту саму роботу, що й чоловіки. Ми не віримо, що існує суто чоловіча або суто жіноча робота. Чітко доведено, що всі можуть робити все, з більшим чи меншим успіхом. Ніхто − ні чоловіки, ні жінки − не може монополізувати ту чи іншу роботу, просто в них різні підходи до однієї і тієї ж справи. Вони по-різному виявляють свої почуття, ідеї та погляди, тому що саме душа завжди підказує, як потрібно підходити до проблеми.
Це приводить нас до запитання про те, що таке Душа. Я не буду визначати душу з релігійно-теологічної точки зору, а спробую зазирнути на неї з точки зору психологічної: душа − це цілісна і воістину внутрішня сутність. Вона володіє енергією, яка може спиратися на матеріальні форми, але в той самий час здатна піднятися до небесного, до метафізичного, до визначених мрій та ідеалів. І в душі жінки, і в душі чоловіка є елементи, нюанси, положення на перший погляд відмінні, але не протилежні, а ті, що доповнюють один одного. Вони можуть чудово поєднуватися, і саме тому зникають всі приводи до змагання між ними.
Я вірю, що в душі кожної жінки є щось від чоловічої природи, а в душі кожного чоловіка − щось від жіночої. Описуючи в загальних рисах якості чоловічої та жіночої натури, можна сказати, що душа чоловіка звичайно тягнеться до виявлення назовні, в той час як жінка, за своєю суттю, набагато більше звернена до своїх внутрішніх переживань. Душа чоловіка потребує дій, прагне росту, розвитку, тягнеться до пригод і нових шляхів. Жінка прагне того, щоб берегти, закріплювати, захищати. Душа чоловіка імпульсивна. Душа жінки прагне зберегти усе, що її оточує, все, що їй любе. Чоловік з головою занурюється в творчість. Жінка знаходиться в постійному пошуці практичного, функціонального боку речей. Мова не йде про те, що їй не вистачає творчих здібностей, − навпаки, їх у неї предостатньо. Тільки жінка, навіть коли творить, завжди задається питанням «чому?», «заради чого?» Основний імпульс усьому, що робить чоловік, надають його думки та ідеї, а усьому, що робить жінка − інтуїція... Як чудово було б об'єднати душу чоловіка і душу жінки, тому що тоді б ми досягли гармонійного поєднання між дією назовні і внутрішнім баченням, між пробиванням шляхів, розвитком, ростом − і збереженням того, що росте і розвивається. Разом з імпульсом до дії ми могли б отримати силу, яка дозволила зберігати і захищати цей імпульс. Ми могли б з головою занурюватися в творчість і в той самий час знаходити практичне застосування тому, що створюємо. Ми мали би чудові думки та ідеї, які б до цього були обґрунтовані і підкріплені інтуїцією... Нажаль, в дійсності все зовсім не так. Нам ще не вдається дійти до гармонійного сполучення між чоловіком і жінкою, не виходить усунути дух суперечки та досягти згоди, ми ще не прийшли до того, щоб чоловіки і жінки працювали спільно, доповнюючи один одного, і щоб всі зрозуміли, що і ті й інші потрібні такими, якими вони є, бо вони є половинами єдиного людства.
Спробуємо сформулювати декілька простих практичних порад для жінок. В першу чергу, жінка не повинна намагатися стати схожою на чоловіків. Немає необхідності перетворюватися на чоловіка, щоб стати визначними, стати героєм; є жінки, які можуть стати видатними воїнами, проте для цього вони перш за все повинні відкрити для себе, в чому полягає бій, де поле битви, якою зброєю вони розпоряджаються і з яким ворогом борються. Велика помилка жінок полягає в тому, що намагаються наслідувати героїв-чоловіків і вступають в битву, яка для них напритаманна. Багато років тому від свого вчителя, професора Лівраги, засновника «Нового Акрополя», я отримала цінну пораду. Пам'ятаю, тоді я була присутньою на черговому занятті з риторики, де ми навчалися мистецтву публічного виступу. Я слухала його, милувалася вишуканістю його мови і рухів і, коли прийшла моя черга говорити, я в першу чергу стала наслідувати його. Я просто дивилася на те, що він робив, і око-в-око копіювала його. Після заняття він відвів мене в бік і сказав: «Так ти ніколи не навчишся добре говорити, бо замість того, щоб бути самою собою, ти робиш те, що роблю я. Я можу пояснити тобі деякі розмовні техніки, але для істинного мистецтва мови їх недостатньо. Ти повинна говорити так, як ти відчуваєш, виражати себе такою, якою ти є. Ти провинна пробудити все, що є в тобі. Ти ніколи не будеш говорити так, як можу я, проте будеш говорити так, як зможеш лише ти і ніхто інший...» Дійсно, я ніколи не могла досягти його рівня, його глибини, бо в мене не було його постави, його сили натхнення, його голосу. Мої думки будувалися інакше, хоч ми говорили про одне і те саме. Коли я все це зрозуміла, мені одразу стало легше − я просто намагалася бути сама собою, й справа пішла на краще.
Головне, що повинна вміти жінка, − це прийняти себе такою, якою вона є. Бути жінкою − не прокляття, а зовсім навпаки. Історія показала нам нескінченно багато прикладів дивовижних, чудових жінок, видатних героїнь в повному сенсі цього слова. А скільки героїнь невідомих кожен день проходять через маленькі бої з такою внутрішньою гідністю і з такою силою, що їм можна позаздрити!
Друга порада жінкам − не забувати того, що їхня індивідуальність багатогранна. Жінка не є лише матір'ю, лише дружиною − в ній живуть також та, яку люблять і яка любить, жриця, богиня, героїня і художниця... Все це чудово поєднується в її внутрішньому світі, і вона не повинна відрікатися від своїх внутрішніх можливостей на користь якоїсь однієї якості, яка дає їй можливість зайняти видатне місце в суспільстві − видатне тільки як в розумінні самого суспільства. Нажаль, сьогодні втрачається найцінніше, що є в жіночій індивідуальності.
Якщо жінка ще не відкрила для себе, в чому полягає її індивідуальність, то вона повинна її шукати. Деякі соціологи кажуть, що для того, щоб зустрітися з самим собою, необхідно здійснити подорож в межах власної душі. Потрібно сприйняти себе як жінку; зовсім не обов'язково будувати свою долю на ґрунті постійного змагання з чоловіками. З іншого боку, жінка не повинна залежати від чоловіків. Під час зустрічі з собою вона повинна проникнути в найглибші куточки своєї Душі, не дивлячись на те, що часом це може бути дуже болісно — адже вона може дізнатись про себе багато того, що їй не дуже сподобається. Але тільки осягнувши такі речі, можна також відкрити для себе великі цінності; й тільки осягнувши, їх можна закріпити і помножити.
Що таке душа жінки? Якою повинна бути душа, яка б'ється за те, щоби знову зайняти своє справжнє місце, не лише в суспільстві, а також і в історії? Майже у всіх цивілізаціях давнини, особливо в тих, які відводили жінці важливу роль, приписували чотири основних характеристики, які не втратили свого значення і в наш час.
Можна сказати, що душа жінки − це життя, енергія, любов і мудрість. Завдяки цим чотирьом якостям, які є її справжньою зброєю, жінка може стати ідеальною героїнею і переможницею у всіх боях. Душа жінки − це життя в усіх значеннях цього слова не тільки тому, що сама жінка може давати життя, але й тому, що вона здатна вчити жити, здатна бути великою наставницею. Вона може виховувати, спрямовувати, надихати... В її руках − можливість дати життя і підтримувати його. Великий знавець сучасних міфів Джозеф Кемпбелл говорив: саме головне − щоб жінка могла давати життя − тілу, душі, суспільству, цивілізації; якщо ж їй не надається такої можливості, вона втрачає сенс існування.