Егоїзм та егоцентризм
Автори: Делія Стейнберг Гусман
Неодноразово ми читали і чули про те, наскільки небезпечним є егоїзм. Часто егоїзм і його «молодший брат» егоцентризм ототожнюються, і йдеться про те, що насправді небезпечні обидва. У своїй статті «Що таке містика» професор Ліврага пише: «Егоїзм і його екзотерична (зовнішня — Прим. ред.) тінь — егоцентризм — завжди були перешкодою на шляху фізичного, психічного, розумового і духовного розвитку...».
Цілком зрозуміло, що шкідливим є як егоїзм, так і егоцентризм. Але ми б хотіли ще раз розглянути цю проблему і спробувати більш глибоко розібратися у чому ж різниця між тим й іншим поняттям.
Чому егоцентризм є лише екзотеричною стороною егоїзму? Чому виявляється, що егоїзм має більш глибоке коріння і викликає більш страшні, непередбачувані наслідки, тоді як егоцентризм завжди залишається лише його зовнішнім, видимим проявом?
Егоцентризм — це відчуття себе центром світу і всіх подій. Це потреба бути головним, завжди притягувати увагу оточуючих. Якщо під природним розуміти поведінку і вчинки, які походять з елементарних інстинктів та імпульсів, закладених у людині, то в деякому сенсі можемо сказати, що й егоцентризм є природним її станом. Однак цей стан, риси характеру і поведінка властиві саме людині, а серед тварин зустрічаються досить рідко. Тварини проживають своє життя природно, вони захищають себе і своїх малюків від інших тварин і людини лише тоді, коли відчувають небезпеку.
Дивно, але часто так буває, що контакт з людиною «уражає» домашніх тварин «вірусом егоцентризму», і ми спостерігаємо, як в них починає проявлятися така знайома нам потреба притягувати до себе всі погляди, привласнювати всі ласки і виключну увагу господаря. Так разом з егоцентризмом народжуються ревнощі. Із самих перших місяців свого життя дитина вимагає до себе виключної уваги батьків, особливо матері. У неї є свої способи і своя «тактика», яка дозволяє їй досягти цього, приводячи у захоплення дорослих, які з радістю і захватом помічають, що така крихітна істота вже в дечому стала схожою на них. Минає час, діти і молоді люди згодом все частіше починають відчувати потребу бути центром уваги вдома, серед друзів, у школі, у своєму оточенні. Егоцентризм поступово перетворюється на своєрідну форму самоствердження. Пізніше він може викликати почуття, які помилково називають коханням, не помічаючи, що в їх основу покладено дух власності. Бажання відчувати себе коханим у даному випадку буде означати вимогу бути центром існування для іншої людини. Пізніше із цього народжується антилюбов — егоїзм. Бути егоїстом — значить відчувати себе не просто центром, а єдиним центром світу. Хоча людина знає, що є інші люди, вона живе і поводить себе так, начебто їх не існує, і не помічає нікого й нічого, крім самої себе. У даному випадку можна буквально зрозуміти притчу про журавлів, яку розповідав Платон у своїх «Діалогах». Після довгих міркувань журавлі, які зустрічались на таємних зборах, приходять до висновку, що істоти, які існують в світі, поділяються на дві великі частини: журавлі і «не журавлі». Те ж саме відбувається і з людиною-егоїстом. Для неї весь світ складається з двох очевидних і зрозумілих частин: вона сама, основна, головна і єдина у своєму роді, і всі інші «не-я», лише примарно існуючі в уяві егоїста де-небудь в його власній тіні.
Справа навіть не у тому, що егоїст ізолюється від світу, як дехто думає. Навпаки, егоїст чудово бачить все розмаїття життя. Річ у тім, що це розмаїття його не цікавить, так як не цікавить і те, що може відбутися з іншими людьми, якщо він не задоволений собою і його бажання та вимоги не задовольняються. Крім того, що він егоцентрист, він до того ж холодний і байдужий до всього іншого, йому «наплювати» на інших людей і вже недостатньо того, що він є центром уваги. Будучи цілком поглиненим тією потворною формою любові, яку він відчуває до самого себе, він не поважає, не в змозі цінувати навіть цю увагу. Егоїст проявляє одночасно і ревнощі егоцентриста, і повну нездатність любити, яка вже стала головною рисою його особистості. У цитованій нами статті професора Лівраги говориться: «Любов — віддача, і відповідно, віддача — це прояв Любові...» Як досягнути тієї високої цілі, до якої прагнуть всі справжні людські стосунки?
Справжні взаємовідносини і співіснування неможливі, якщо в них немає щедрості і любові. Вони також неможливі і тоді, коли будуються на всеперемагаючому і всеохоплюючому егоїстичному почутті людини, яка гадає, що вона — єдиний центр світу. Для того, щоб народилися справжні взаємини і щоб люди могли співіснувати один з одним, необхідно відкрити власне серце і знайти у ньому місце, хоча б куточок, для інших істот, які живуть на землі. Необхідно розширити свідомість і навчитися проникати в душу, у справжню суть всіх речей, необхідно відчути таємничу безкрайність Всесвіту. Необхідно пізнати все живе, навчитися любити і поважати його. Ми повинні звільнитися з в'язниці власного егоїзму і проявити мужність, щоб показати себе такими, якими ми є, розділивши з іншими все прекрасне, що маємо і що несемо в душі.
Не виправдовуючи егоцентризм і розуміючи, що він є лише першим, інфантильним етапом самоствердження людини, ми повинні всіма силами намагатися знищити темні сторони егоїзму, з якого народжується не лише егоцентризм, але й інше зло, і які є найстрашнішою перешкодою на шляху нашого духовного розвитку. Ніхто не може розвиватися духовно і досягти поставлених перед собою завдань, якщо при цьому зневажає інших людей і залишається байдужим до їх проблем і страждань, до їх мрій і духовного розвитку.
Ніхто не може досягти звільнення, якщо перед цим сам не звільниться від пут егоїзму, котрі заважають йому любити і допомагати іншим. Для егоїстів Нірвани не існує. Наші короткі роздуми ми закінчуємо словами професора Лівраги: «Немає людини, яка була б більшим боягузом, ніж егоїст. І немає людини більш жорстокої, ніж егоїст. Ніхто так не пишається собою і не виявляє свою силу, як себелюбна людина у своїх перемогах і тріумфах. Але ніхто й і ніколи не буває таким жалюгідним і слабким, як егоїст у своїх падіннях».