«Філософія, людина та природа». Інтерв'ю з проф. Делією С. Гусман
Який існує зв'язок між філософією й Природою?
ДСГ: Якщо філософію розуміти як любов до мудрості в найширшому значенні цього слова, тоді мудрість повинна включати в себе й закони Природи. Отже, ми не можемо ігнорувати ці закони, нам слід прагнути їх пізнавати та зрозуміти закладений у них глибокий сенс. В основі бажання збагнути глибокий смисл того, що відбувається, є любов, але не в її емоційному аспекті, а любов як здатність пізнавати й розуміти ці закони, прийняття їх і, головне, прагнення жити у відповідності з ними.
Ви хочете сказати, що філософія не обмежується абстрактними категоріями?
ДСГ: Саме так. Тому ми й прийняли від класичного світу концепцію любові до мудрості, що не обмежується вивченням речей, а є водночас і дослідженням, і участю в усьому, що досліджуємо. Абстрактні ідеї віддаляють нас від світу, від довкілля, від людей, вони віддаляють нас навіть від самих себе. І тому філософія повинна бути не лише теоретичною, але активною й практичною.
Чим займається філософія? Усім. Усім, що цікавить людину: її світом, її можливостями. Хіба філософію можливо обмежити? Отже, її слід розуміти як найвсеосяжнішу з усіх наук і як найвсеосяжніше зі всіх мистецтв.
Яке місце належить людині в живому світі Природи?
ДСГ: Якби це було в наших силах, ми, люди, спромоглися би зайняти у Природі найпривілейованіше, найкраще, найвище місце, оскільки ми звикли думати, що людина є вінцем еволюції.
Я не заперечую, що у порівнянні з тваринами й мінералами людина більш розвинена істота.. Але ми не можемо займати це місце у Природі лише через марнославство, виходячи з переконання, що ми найкращі, що ми вінець творіння, але лише тому, що людина як така має здібність нести більшу відповідальність порівняно з мінералами, рослинами й тваринами.
Яка наша роль у Природі? Бути максимально відповідальними, чого неможливо вимагати від мінералів, рослин і тварин, на що спроможна лише людина. Саме тут її місце, оскільки ми спроможні думати, діяти у згоді з Природою, співпрацювати з нею й не порушувати її законів.
Вважаю, що з позиції філософії людина є істотою, яка повинна нести більше відповідальності й бути опорою, а не тим, хто нищить Природу і використовує її у власних цілях.
Як зрозуміти закони і діяти відповідно? І про які закони йде мова?
ДСГ: Щодня ми бачимо сонце, яке зранку піднімається на сході, а ввечері заходить за обрій. Ми звикли до того, що змінюються пори року, звикли до ураганів та їх наслідків, до раптових вивержень вулканів, до моря, що має свої припливи й відпливи. Хіба все це відбувається саме по собі? Хіба процес травлення, частішання пульсу, миті, коли здається, що серце от-от вистрибне з грудей хіба все це відбувається саме по собі?
Для мене існування законів передбачає відкриття того, як і навіщо Природа функціонує так, як функціонує. Це прагнення зрозуміти «як» і «навіщо» повинно виходити з філософського спостереження. Тобто нам скоріше слід цікавитись «як?» і «навіщо?», ніж просто бажати дізнатися «що?». Це потребує терпіння, здатності бачити й поважати все, що нас оточує. Мова йде не про звичайне накопичення інформації та статистики, а про здатність помічати, що все, що відбувається, не є випадковим. Діяти таким чином означає розуміти Природу, відкривати її закони, її впорядкований спосіб дії, якому підлягають всі живі істоти.
Це означає, що слід не тільки намагатися зрозуміти, але й діяти?
ДСГ: Діяти дуже важливо. Намагатися зрозуміти це лише пасивно розуміти, споглядати Природу. Але якщо, як ми казали раніше, людина візьме на себе відповідальність, вона не зупиниться лише на спогляданні речей. Тільки спостерігаючи, ми нічого не робимо. Якщо ми є частиною Природи і якщо Природа жива, якщо вона рухається, еволюціонує, то й ми також повинні жити, рухатися й еволюціонувати. Це й означає діяти як частина Природи, діяти у згоді з нею.
Отже, Ви вважаєте, що життя у своїй еволюції має деяку мету і як таке не є випадковістю?
ДСГ: Та щедрість, із якою нам дарують свої блага земля й небо, не може бути випадковістю. Якби це було так, це було б марнотратством. Така ж «випадковість» і те, що людина, яка останнім часом дуже ретельно взялася за вивчення всесвіту й Природи, все ж таки не в змозі створювати те, що створює Природа. Перед нашими очима з усією ясністю й точністю проходять цикли Природи. Вони повторюються, але ніколи не бувають абсолютно однаковими, і це свідчить про те, що вся Природа прямує до єдиної мети. Наше незнання цієї мети аж ніяк не означає, що все, що відбувається, випадковість. Нам слід відмовитися від ідеї випадковості і натомість навчитися шукати причини того, що відбувається.
Якщо існує ціль, чому я не розумію її? Якщо я її не розумію, чи зможу зрозуміти? І якщо все, що мене оточує, перебуває в гармонії і йде у певному напрямку, яке я маю право думати, що все випадковість? Хіба не було б краще намагатися пізнати причини всього цього?
Дійсно, це питання навіть не віри, а логіки. Усе, що ми бачимо, має свій сенс. Усе, що має сенс, має й своє призначення. Випадковість це лише негармонійне поєднання речей, і тільки ми, люди, здатні діяти випадково, та й то, не завжди...
Сьогодні людина поглинена ідеєю культури. Поняття «культура» й сама культура, яку створює людина, сьогодні по суті далекі від розуміння Природи як єдиного цілого. З точки зору філософії, який існує взаємозв'язок між людиною, Природою й культурою, між культурою й Природою?
ДСГ: Сьогодні поняття культури так само втратило сенс, як і поняття філософії філософія стала надто абстрактною для того, щоб вивчати щось конкретне, окрім тих галузей, де вона стикається з проблемами інших наук. Те, що не в змозі пояснити та чи інша наука і що недосяжне для науки як такої, залишено філософії, щоби вона пояснила це за допомогою декількох порожніх визначень. Думаю, що подібне відбувається і з культурою.
Хіба культура не є результатом внутрішнього життя людини, її почуттів та роздумів? Чи здатна людина думати й відчувати глибокі почуття, повністю відокремившись від Природи? Це неможливо, тому що ми частина Природи. Чи можливо створити культуру, котра не мала б ніякого зв'язку з Природою, таку собі абстрактну культуру? Вважаю, що ні.
Отже, якщо культура не є вираженням внутрішнього життя людини, формою передачі досвіду наступним поколінням чи це наука, чи мистецтво, чи філософія, або інші форми мислення й вірувань, вона обов'язково має бути пов'язаною зі світом, який нас оточує, із середовищем, у якому ми живемо. Відокремити її від світу означає позбавити її змісту й сенсу, і в цьому випадку вона вже просто не буде культурою.
Багато хто вважає, що якщо людина інтегрується в Природу, то втратить свої особисті якості. Як інтегруватися в Природу й при цьому лишитися людиною?
ДСГ: Необхідно інтегруватися розумно, як мисляча людина, так, щоб ми водночас лишалися частиною Природи, але при цьому не втратили своєї суті. Людина може бути й насправді є частиною природи, але вона також здатна думати про неї, розуміти її й брати участь у її житті розумно. Діючи так, вона не втратить своєї індивідуальності.
Я зараз нахилюсь, щоби підняти із землі листя або равлика, що проповз тут декілька хвилин тому і зник за якимось кущем. Хіба цей равлик утратив свою суть лише тому, що зник серед листя? Хіба листя може перестати бути листям? І чи можу я його сплутати з конем або собакою? Безперечно, що й листя, і равлик існують у гармонійному зв'язку з Природою, що вони є її частиною й при цьому лишаються собою.
Людина вважає, що для того, щоб лишитись людиною, їй необхідно відрізнятися від усього існуючого. Я вважаю, що нам слід намагатися більше бути людиною, ніж відрізнятися від чогось. Коли людина починає розуміти саму себе, коли в повному сенсі стане тим, чим вона є, вона знайде своє місце в Природі. І ніхто її не сплутає ані з каменем, ані з листям, ані з конем.
Делія Стейнберг Гусман, почесний міжнародний президент «Нового Акрополя».