Кентавр
З часів грецької античності кентаври — міфічні істоти з тулубом коня та торсом і головою людини — є символом подвійності. Вони уособлюють поєднання нижчої природи людини, її тваринної натури, з високою природою, людськими чеснотами і здатністю до судження. Це комбінація сліпої сили інстинктів і керівного духу. Кінь уособлює чоловічу солярну силу й є підніжжям для підняття духу людини.
У грецькій міфології дикі істоти, напівлюди-напівконі, мешканці гір та лісових хащів, супроводжують Діоніса (Вакха) й вирізняються буйним норовом і нестриманістю. Можливо, кентаври першопочатково були втіленням гірських річок і бурхливих потоків. За переказами, вони народжені від Іксіона й хмари, що набула вигляду Гери за велінням Зевса. Кентаври б’ються зі своїми сусідами лапіфами (кентавромахія), намагаючись викрасти для себе дружин з цього племені. Після перемоги Геракла над кентаврами, їх було витіснено з Фессалії, й вони розселились по всій Греції. Частину кентаврів під своє заступництво взяв Посейдон. У героїчних міфах одні з кентаврів є вихователями героїв, інші — ворожі світові героїв.
Особливе місце серед кентаврів посідають Хірон, син Кроноса й океаніди Філіри, і Фол, син Селена й німфи Мелії. Вони втілюють мудрість і доброзичливість. Хірон є вихователем героїв (Тезея, Ясона, Ахілла, Діоскурів). Він належить до скинутого Зевсом роду титанів, неприборканих природних божеств, яким відома прадавня мудрість. Хірон знає таємниці лікування й навчає Асклепія. Його ім’я — Хірон — вказує на вмілі руки. Він належить до числа тих архаїчних божеств, які ввійшли в союз із героїчним світом, але разом з тим змушені загинути від руки героїв.
Кентаври смертні, безсмертний лише Хірон, але й він, страждаючи від рани, нанесеної йому Гераклом, прагне смерті. Прометей пізніше згодився стати безсмертним замість нього, і Зевс затвердив цей обмін і переніс Хірона на небо як сузір’я Стрільця (Кентавра).
У християнстві кентавр символізує чуттєвість, неприборкані пристрасті, надмірності, перелюб, втілення диявола. Крім того, цей персонаж служив втіленням людини, яка розривається між добром і злом, єретика, який, хоча й знає вчення, але застосовує його невірно. У середньовічній символіці кентавр, оскільки він не подолав своєї тваринної природи, вважається протилежністю шляхетного лицаря, а часто — втіленням зарозумілості.
У образотворчому мистецтві були популярними сцени кентавромахії. Особливе місце як в античному світі, так і в мистецтві наступних епох посідає образ Хірона. У Середні віки зображення кентаврів з’являються в мініатюрах арабських і європейських космологічних трактатів серед знаків Зодіаку.
* * *
Бегство кентавров
Сорвавшись с дальних гор гудящею лавиной,
Бегут в бреду борьбы, в безумье мятежа.
Над ними ужасы проносятся, кружа,
Бичами хлещет смерть, им слышен запах львиный...
Чрез рощи, через рвы, минуя горный склон,
Пугая гидр и змей... И вот вдали миражем
Встают уж в темноте гигантским горным кряжем
И Осса, и Олимп, и черный Пелион...
Порой один из них задержит бег свой звонкий,
Вдруг остановится, и ловит запах тонкий,
И снова мчится вслед родного табуна.
Вдали, по руслам рек, где влага вся иссякла,
Где тени бросила блестящая луна —
Гигантским ужасом несется тень Геракла...
Жозе Мариа де Эредиа (пер. М. Волошина)
Письмо
Как горек вкус земного лавра...
Роден навеки заковал
В полубезумный жест Кентавра
Несовместимость двух начал.
В безумье заломивши руки,
Он бьется в безысходной муке,
Земля и стонет, и гудит
Под тяжкой судоргой копыт.
Но мне понятна беспредельность,
Я в мире знаю только цельность,
Во мне зеркальность тихих вод,
Моя душа как небо звездна,
Кругом поет родная бездна, —
Я весь и ржанье, и полет!
М. Волошин