Лабіринт
Автори: Делія Стейнберг Гусман
Часто нас запитують про відмінності між міфом та тим, що зветься історією. Зазвичай історією ми вважаємо події, які відбувалися десь і колись і пов’язані з відомими особами. Тобто, певні факти, що не підлягають сумніву, бо про них пишуть авторитетні історики. Міфами ж ми, навпаки, звемо те, що вважаємо фантастичними оповідями, в яких час та місце подій визначені неточно і йдеться не про реальних людей, а про вигаданих персонажів, які навряд чи існували.
Лабіринт – це саме міф, це розповідь про події та героїв, що є символами, принаймні, історична наука не визнає їхню дійсність, а сприймає радше як алегорії.
На нашу думку, за кожним міфом, за кожною символічною оповіддю існує певна реальність, най не завше історична. Міф – це правдивий навід до психологічних подій, людського досвіду, психічних процесів та форм, що відбиті й приховані у символах. Ці символи дійшли до нас крізь час, з роду в рід, аби ми підняли завісу, яка їх укриває, щоб побачити, висвітлити той потаємний сенс, усвідомити їхню глибинну суть.
Міф про лабіринт належить до найдавніших і, наважуся сказати, існував у всіх древніх цивілізаціях. Він розповідає про важкий, заплутаний шлях, де легко знепутити. Подеколи сюжет цього міфу поєднаний із розповіддю про незвичайну людину, героя чи міфічного персонажа, що долає лабіринт і знаходить ключ до вирішення цієї загадки, яка постала у вигляді шляху.
Коли ми згадуємо лабіринт, на думку відразу ж спадає найвідоміший з них, про який розповідає грецька міфологія у простій та доступній формі, немов дитяча казка: лабіринт острова Крит. Я не хочу говорити про нього так само, як йдеться у відомих легендах. Ми торкнемося глибших пластів та проаналізуємо археологічні знахідки, віднайдені на Криті, щоб зрозуміти, що саме вшановували критяни та чим насправді був для них лабіринт. І ми побачимо, як ця оповідь набуває складної символічної форми та вже не здаватиметься нам дитячою.
Почнемо з того, що одним із прадавніх критських символів, який визначав верховне божество острова, була подвійна сокира із двосічним лезом. Її також символізували дві пари рогів: одна, спрямована вгору, а інша – вниз. З’єднуючись, вони нагадують саме сокиру з двосічним лезом – символ пов'язаний зі священним биком, чий культ був розповсюджений на Криті. Подвійну сокиру називали лабрис, і за дуже давньою традицією бог, якого пізніше греки іменували Арес-Діоніс, за допомогою саме цього знаряддя створив перший лабіринт.
Ось легенда про це божество. Кажуть, що коли Арес-Діоніс, бог споконвічних часів, зійшов землю, ще нічого не було створено, ніщо не мало форми, царювали лише темрява та морок. Проте Аресу-Діонісу було надано з небес зброю – лабрис – і сказано, що саме цим знаряддям він має створити світ.
Арес-Діоніс почав колувати посеред мороку, коло за колом. (Це дуже цікаво, адже сучасна наука відкрила, що, опинившись у темряві в незнайомому місці або намагаючись вийти з якогось просторого неосвітленого приміщення, людина зазвичай починає рухатись по колу; і так само колує, коли губиться чи блукає лісом. Ми надали таке порівняння, бо одразу хочемо підкреслити, що символізм лабіринту пов'язаний з певними атавізмами, властивими людині.) Отже, Арес-Діоніс почав колувати, розтинаючи темряву і прорізуючи дорогу своєю сокирою. Той шлях, який він прорубував і який щокроку світлішав, іменується «лабіринт», тобто «шлях, прорубаний лабрисом».
Арес-Діоніс працював сокирою, доки не дійшов до самого центру свого шляху, і раптом він побачив, що в нього вже немає сокири. Вона перетворилася на чисте світло – він тримав у руках полум'я, вогонь, смолоскип, що яскраво освітив усе, бо Арес-Діоніс вдіяв подвійне диво: одним лезом сокири він розсік темряву зовні, а іншим – свою внутрішню пітьму. Створивши світло навколо, він створив світло у собі; прорізавши шлях зокола, він проклав внутрішній шлях.
Отже, коли Арес-Діоніс дістався до центру лабіринту, він сягнув мети свого шляху: він добув світло, досяг внутрішньої досконалості. Це символізм найдавнішого критського міфу про лабіринт з тих, що дійшли до нас. Пізніші перекази ми знаємо набагато краще.
Найбільш відомий з них – міф про загадковий лабіринт, котрий побудував Дедал, дивовижний давньокритський архітектор і винахідник, чиє ім'я вже зазвичай асоціюється з лабіринтом, заплутаним шляхом.
Ім'я Дедал, чи Дактиль, як його іноді називають, стародавньою мовою греків означає «Той, хто створює», «Той, хто працює пальцями, будує». Дедал – символ будівельника, але не просто будівника парків і палаців (яким був лабіринт царя Міноса), а будівельника в глибшому сенсі, можливо подібному до символіки того найпершого бога, що побудував у темряві лабіринт світла.
Кажуть, що лабіринт Дедала не був ані підземною спорудою, ані чимось темним і звивистим. Це був величезний комплекс будинків, палаців та парків, задуманий так, що увійшовши туди, неможливо знайти вихід. Справа не в тому, що лабіринт Дедала був жахливим, а в тому, що з нього неможливо було вийти.
Дедал побудував його для критського царя Міноса, майже легендарного персонажа, чиє ім'я зустрічається в дуже давніх переказах багатьох народів тих часів.
Мінос жив у казковому палаці й мав дружину Пасіфаю, через яку відбулася драма, пов'язана з лабіринтом.
Мінос посів на царство завдяки ще одному могутньому богу – Посейдону, володарю вод і океанів. Аби Мінос почувався впевнено у своїх володіннях, Посейдон створив диво: з вод та піни морської він явив білого бика і подарував його Міносу на знак того, що той є справжнім царем Криту.
Але потім, як розповідає грецький міф, дружина Міноса шалено закохалася у того білого бика, мріяла тільки про нього і жадала лише його. Щоб наблизитися до нього, вона попросила Дедала, великого будівельника, створити величезну бронзову корову, прекрасну і манливу, аби привабити бика, тимчасом як Пасіфая сховається всередині неї.
І ось відбулася справжня трагедія: Дедал створив корову, Пасіфая сховалася в ній, а бик наблизився до корови, і від цього дивного союзу жінки з биком народилася потвора – напівлюдина-напівбик, Мінотавр. Це чудовисько помістили в центр лабіринту, який відтоді перетворився з комплексу парків і палаців у похмуре місце, що навіює страх і сум, у вічний нагад про нещастя критського царя.
У деяких стародавніх переказах, окрім критських, збереглося не таке спрощене тлумачення драми Пасіфаї та білого бика.
Наприклад, у легендах Індії та доколумбової Америки є згадки про те, що на певному етапі людської еволюції, мільйони років тому, люди схибили й змішалися з тваринами, і через це збочення й порушення законів природи на землі з'явилися справжні чудовиська, гібриди, яких навіть важко описати. Це було страхіття не лише тому, що вони, як Мінотавр, несли в собі зло; на них було тавро ганьби від таємниці, що не мала відкритися, допоки ці події не зникнуть із пам'яті людства.
Отже, зв'язок Пасіфаї з биком і народження Мінотавра певною мірою стосуються прадавніх часів людської історії та подій, що стерлися з пам'яті людства.
З іншого боку, чудовисько, Мінотавр – це сліпа, безформна, нерозумна й некерована матерія, що ховається в центрі лабіринту в очікуванні задобрювальних жертв.
Минали роки, каже легенда, і Мінотавр у своєму лабіринті став справжнім жахіттям. Критський цар завдав поразки афінянам та наклав на них страшну данину: кожні дев'ять років вони мають віддавати на поталу Мінотавру сімох юнаків та сімох незайманиць. Коли наблизився термін третьої данини, проти неї повстав герой, доброчесний афінянин Тесей. Він вирішив не посідати Афінське царство, допоки не звільнить місто від покари, допоки не вб'є Мінотавра.
Тесей сам приєднується до юнаків, приречених на жертву, вирушає з ними на Крит, де прилюбляє Аріадну, дочку Міноса, і домагається, щоб вона дала йому клубок ниток, аби з його допомогою пройти крізь лабіринт, а потім, вбивши Мінотавра, вибратися звідти. Клубок зіграв у цій історії надважливу роль. Тесей увійшов у лабіринт і, розмотуючи клубок, подолав складні та заплутані коридори. Діставшись до центру лабіринту, герой завдяки своїй неймовірній силі та волі подолав Мінотавра, а потім спромігся знайти вихід.
У спрощених, зрозумілих легендах Тесей вбиває чудовисько мечем, в окремих випадках – кинджалом. Але в найдавніших оповідях, а також на зображеннях древніх аттичних ваз він вбиває Мінотавра сокирою із двосічним лезом. І знову герой, що проклав собі шлях у лабіринті та дістався до його центру, вдіює диво за допомогою лабрису, подвійної сокири.
Нам треба висвітлити ще одну загадку: Аріадна передала Тесею не клубок, а довгасте веретено з ниткою. Саме його розмотував Тесей, вглибляючись у лабіринт. Проте коли він повертався до виходу, підбирав і знову намотував нитку, він змотав справжній клубок – ідеально круглу кулю, сферу. Цей символ також не новий. Довгасте веретено, з яким Тесей увійшов у лабіринт, символізує недосконалість його внутрішнього світу, який герой має «розмотати», розвинути, тобто подолати низку випробувань. Куля, що він створює, підбираючи нитку, – це досконалість, якої він досяг, коли знищив Мінотавра, а отже пройшов випробування та знову вибрався на світло.
Існувало багато лабіринтів і Тесеїв. Були вони і в Іспанії. Впродовж усього шляху до Сантьяго-де-Компостела та в усій Галісії зустрічаються численні прадавні зображення лабіринтів, викарбувані на камені. Вони систематично повторюються, немов знаки, що притягують та спонукують пілігримів йти дорогою святого Якова, шляхом, який, хоча і здається нам прямім, також є лабіринтом в символічному та духовному значенні.
В Англії, у знаменитому замку Тінтаджел, де, за легендою, народився король Артур, теж є свої лабіринти.
Ми зустрічаємо їх також в Індії, де вони були символом розміркування, медитації, зосередження, повертання до справжнього власного центру.
У Стародавньому Єгипті в найдавнішому місті Абідос, заснованому майже в додинастичний період, існував лабіринт у формі равлика. Це був круглий храм, у його галереях проводили церемонії, присвячені часу, еволюції та нескінченним дорогам, які долає людина, перш ніж досягти центру, тобто знайти справжню себе.
За стародавніми історичними джерелами, абідоський лабіринт, схоже, був лише дуже малою частиною іншого, величезного лабіринту, про котрий згадував Геродот, який казав, що єгипетський лабіринт був таким колосальним, дивовижним і неймовірним, що поряд з ним тьмяніє навіть Велика Піраміда.
Сьогодні ми не можемо побачити цей лабіринт, бо його досі не знайдено, і ми маємо лише свідчення Геродота. Протягом століть люди називали його батьком історії, Геродотом правдивим тощо, але оскільки не все, про що він згадував, наразі знайдено, ми, звісно, вирішили, що він не завжди був упевнений у своїх словах. З іншого боку, сучасна наука підтвердила істинність стількох описів Геродота, що, напевно, варто терпляче чекати – аж раптом археологи знайдуть лабіринт, про який писав грецький історик.
Чимало лабіринтів було і в готичних соборах Середньовіччя. Один із найвідоміших, чиї зображення досить поширені, – це лабіринт головного собору в Шартрі, викладений на його кам'яній підлозі. Цей лабіринт створено не для того, щоби хтось у ньому загубився, а для того, щоб його пройти: це був свого роду шлях ініціації, шлях реалізації та досягнень, який мав подолати кандидат, учень, той, хто прагнув доступитися до Містерій.
Дійсно, у лабіринті Шартру вкрай складно загубитися: всі його шляхи чітко означені, всі повороти та розпуття помітні. Найголовніше тут досягти центру, квадратного каменю, на якому цвяхами позначені різні сузір'я. Для людини це алегорично означає досягти Неба і прилучитися до світу божеств.
Дуже схоже, що всі подібні міфи давнини та навіть символічні лабіринти готичних соборів відбивають не так історичну реальність, як психологічну. А психологічна реальність лабіринту жива й досі. Якщо стосовно давнини ми говорили про лабіринт ініціації, про шлях, долаючи який людина усвідомлює себе, стосовно сьогодення ми маємо говорити про лабіринт у царинах матеріального та психологічного.
Побачити лабіринт у царині матеріального неважко: весь світ, який нас оточує, все, у що ми занурюємося в житті, серед чого ми живемо і діємо, – все це є лабіринтом. Річ у тому, що ті, хто опинявся у критських парках та палацах, навіть не підозрювали, що потрапили у лабіринт; так і ми в нашому повсякденному житті не усвідомлюємо, що знаходимося в лабіринті, який заволікає людину.
З психологічної точки зору бентега Тесея, який шукав Мінотавра, аби вбити, подібна до збентеження розгубленої й переляканої людини.
Ми боїмося, бо чогось не знаємо та не розуміємо і через це незнання почуваємося невпевнено. Наш страх зазвичай проявляється у тому, що ми не знаємо, що обрати, не розуміємо, що робити та куди йти, тому дозволяємо життю минати у постійній буденності та посередності, що виснажує та знесилює: ми готові на все, аби нічого не вирішувати, не виявляти хоча б трохи стійкості й непохитності.
Розгубленість – ще одна хвороба, властива психологічному лабіринту сьогодення. Вона вражає нас через те, що нам дуже важко відповісти собі, хто ми, звідки прийшли та куди йдемо. Ці три питання – головна причина нашої розгубленості, хоча вони такі прості, що здаються дитячими. Чи є якийсь сенс у нашому житті, окрім постійного відчуття розгубленості? Заради чого ми працюємо та вчимося? Навіщо ми живемо і що таке щастя? Чого ми прагнемо? Що таке страждання та як його розпізнати?
З психологічної точки зору ми й досі блукаємо в лабіринті. І хоча там немає чудовиськ і підлазів, ми завжди у пастці.
Звісно, саме міф підказує нам рішення. Тесей входить у лабіринт не голіруч. І було б, щонайменше, дивно, аби ми голіруч намагалися вийти зі свого лабіринту. Тесей бере із собою дві речі: сокиру (чи меч – як вам більше до вподоби), аби вбити чудовисько, та веретено з ниткою, свій клубок, щоб знайти вихід.
Як тлумачити їхню символіку?
Сокира та меч завжди були символами волі. Багато середньовічних переказів розповідають про меч у камені, а витягти цей меч було до снаги лише людині з сильною волею! Що це означає – витягти меч з каменю? Саме воля здобуває вертикаль з матерії, яка є горизонтальною за своєю суттю. Тобто воля, сила волі – це найважливіша зброя з тих, що нам потрібні, аби прорубати дорогу в лабіринті.
Ще одна дуже важлива зброя – це нитка, в’юнка, вивертка нитка, що гнучко просмикується крізь усі проходи лабіринту, аби ми знайшли дорогу назад. Нитка символізує невідступність, ба більше, нашу пам'ять. Чому нам потрібна нитка у лабіринті? Тому, що ми не можемо згадати, куди йдемо, куди прямуємо, з якими перешкодами стикаємось і де знаходиться вихід. Отже, ми використовуємо чарівну силу нитки, яку ми віднайдемо, аби вона вказала нам шлях до визволення. Це можливість, прямуючи лабіринтом, не припускатися тих самих помилок, можливість розпізнавати місця, що ми вже проходили на шляху нашої еволюції, та зрозуміти, якими дорогами нам ще доведеться пройти та як ми маємо їх подолати.
Аріадна для греків – це душа, яка дає Тесею відповідь, ключ, показує йому вихід, підказує рішення саме в ту мить, коли він втрачає будь-яку надію. Те, що тріпотить, живе, нашіптує нам рішення у потрібний момент – це Аріадна, душа, рятівниця, яка завжди з'являється вчасно, аби допомогти нам розв'язати проблему.
Мінотавр – це надмір матерії, це матерія, яка збільшується, поглинаючи все. Необхідно знищити цей надмір матерії, перш ніж він знищить Тесея, який увійшов до лабіринту.
Коли усвідомлюємо, чим є лабіринт, і потрапляємо у нього, ми маємо, подібно до героя грецької міфології, також усвідомлювати необхідність знайти з нього вихід. Той, хто відшукає вихід, зруйнує лабіринт.
Але важливо пам’ятати, що вихід із лабіринту знаходиться не зовні – він у самому центрі, у серці лабіринту. Не подолає лабіринту той, хто, увійшовши у нього, одразу ж злякався і втік, щойно побачив його темні закути. Не пройде його і той, хто уникає центру лабіринту, безцільно блукаючи ним, а також той, хто просто не наважується увійти туди. Ми повинні діяти наче Тесей: сміливо входити, просуватися вперед, досягати самого центру. Вихід із лабіринту мститься саме в центрі, а не десь зовні. Потрібно мати відвагу Тесея, щоб віч-на-віч зустрітися з чудовиськами.
Звісно, нам було б непросто, якби ми зустріли це доісторичне страховище – напівбика, напівлюдину. Але у нас є власні чудовиська, які протистоять нам і з якими ми маємо битися, якщо наважимося, – потвори повсякденності. Сумніви, тривоги, злість, страхи, невпевненість хоча і не мають фізичного тіла, живуть всередині нас і вони не слабкіші за Мінотавра з острова Крит. Ми маємо навчитися чинити опір цим чудовиськам, озброївшись волею, розумом і пам'яттю.
Древні кажуть, що неможливо просто пройти лабіринтом і найкращий спосіб пересування ним – це танець чи кроки, які малюють фігури: фігури на підлозі, фігури у просторі, ритуальні та магічні фігури. У певному сенсі дорогою життя ми також маємо рухатися, наче у танці, спричиняючи цим процес еволюції.
Якщо ми навчимося з кожним кроком пересуватися не лише в горизонтальній площині свого лабіринту, але й підійматися на сходинку вище, тоді ми почнемо виконувати той дивний загадковий танець еволюції та зможемо робити точні, ритмічні, послідовні кроки – не крокуватимемо будь-коли будь-куди, а дійсно долатимемо шлях.
Всім нам ще доведеться попрацювати над тим, щоб розбудити в собі Тесея, дати йому життя. Для кожного з нас існує друге народження, що полягає не у фізичному появленні на світ, а у народженні нашого внутрішнього героя, який має найкращі обладунки, найкращу зброю, найпрекрасніші чесноти та гідність.
Звісно, всі ми різні, не однаково сміливі та хоробрі; ба більше, коли прийде час проявити героїзм, ми діятимемо по-різному. Хтось буде героєм в чомусь одному, а хтось в іншому. Одні присвятять себе навчанню, наукам, мистецтву, релігії, політиці; інші спрямують всі сили на роздуми. Хтось присвятить себе сім'ї, коханим людям чи просто тому, щоб прикрасити життя людей навколо.
Безперечно, це буде справжнім героїчним вчинком, якщо виражатиме нашу справжню внутрішню суть. Саме тому ми обрали за приклад грецького героя, що увійшов у лабіринт, убив чудовисько і зустрівся зі своєю душею, яка допомогла йому знайти вихід. Цей старий сюжет вкотре дозволяє нам переконатися, що з плином часу цивілізації змінюються лише зовні.
Проблема подолання лабіринту і знаходження виходу із нього все ще постає перед нами. Але зброя Тесея може бути нашою зброєю, і прекрасний золотоволосий герой, який прикрашає сторінки легенд, також є у кожному з нас!
Джерело зображень: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=510274