Лотос
У різних традиціях реалізація потенційних можливостей зображується як розпускання квітки на поверхні вод; на Заході — це троянда або лілея, на Сході — лотос. Космічний лотос виступає як образ творіння, виникнення світу з первісних вод або з порожнечі; це особливий універсальний принцип, який править світом і життям, що розвивається в ньому.
Цей символ має солярний і лунарний аспекти; він однаково близький воді і вогню, хаосові пітьми і божественному світлу. Лотос — це результат взаємодії творчих сил Сонця і місячних сил води, це Космос, що піднявся з водяного хаосу, подібно до Сонця, що зійшло на початку часів, «світ життя, що розвивається, у вихорі перероджень» (Дж. Кемпбелл). Це час — минуле, сьогодення і майбутнє, оскільки кожна рослина має бутони, квіти і насіння одночасно. «Час і вічність є двома аспектами того ж самого сприйняття цілого, двома планами єдиної, недуалістичної невимовності; таким чином, скарб вічності спочиває на лотосі народження і смерті» (Дж. Кемпбелл).
Розкриваючись на світанку і закриваючись на заході, лотос уособлює відродження Сонця, а отже, і будь-якого іншого відродження, поновлення життєвих сил, повернення молодості, безсмертя.
За словами Є.П. Блаватської, «лотос символізує життя людини, як і Всесвіту», при цьому його корінь, занурений у мулистий ґрунт, уособлює матерію, стебло, що тягнеться крізь воду, — душу, а квітка, звернена до Сонця, є символом духу. Квітка лотоса не змочується водою, так як дух не плямується матерією, тому лотос уособлює вічне життя, безсмертну природу людини, духовне розкриття.
У Давньому Єгипті з образом лотоса пов'язували творіння, народження і Сонце як джерело життя. Ця велика квітка розпустилася, піднявшись з глибини первісних вод, і винесла на своїх пелюстках буття, втілене в образі сонячного божества, золотої дитини: з лотоса народжується бог сонця Ра. Висхідне Сонце також часто зображували у вигляді Гора, що піднімається з лотоса, який уособлює Всесвіт. Квітка лотоса могла слугувати троном Озіріса, Ізіди і Нефтіди.
Лотос символізував відновлення життєвих сил і повернення молодості, бо за світоглядом єгиптян, старий бог помирає, щоб відродитися молодим. Зображення померлого, що тримає квітку лотоса, свідчить про воскресіння з мертвих, пробудження на духовному плані.
Як символ процвітання і родючості лотос був атрибутом мемфіського бога рослинності Нефертума, що зображувався юнаком у головному уборі у вигляді квітки лотоса. У «Текстах пірамід» він названий «лотосом з носа Ра». Щоранку бог Нефертум устає з лотоса і щовечора опускається у воду священного озера.
З найдавніших часів лотос асоціювався з верховною владою: лотос був символом Верхнього Єгипту, а скіпетр єгипетських фараонів мав вигляд квітки лотоса на довгому стеблі.
У Давній Індії лотос виступає як символ творчої сили, як образ утворення світу. У лотосі вбачали символ Всесвіту, відображення землі, що плаває, подібно до квітки на поверхні океану. Розкрита чашечка квітки, розташована посередині, — гора богів Меру.
В упанішадах творцем і хранителем світу стає Вішну. Він — початок, середина і кінець усього світу. Коли Вішну прокидається, з його пупа виростає квітка лотоса, а в ній народжується Брахма, що творить світи. У центрі небесного раю Вішну тече небесний Ганг, палац Вішну оточують п'ять озер із синіми, білими і червоними лотосами, що блищать, як смарагди і сапфіри.
З лотосом пов'язана дружина Вішну — Лакшмі, богиня щастя, багатства і краси. Відповідно до одного з міфів, коли боги й асури збивали океан, Лакшмі вийшла з нього з лотосом у руках. За іншими уявленнями, Лакшмі виникла на самому початку творіння, виринувши з первісних вод на квітці лотоса; звідси її імена Падма або Камала («лотосова"). Трон у вигляді лотоса — атрибут більшості індуїстських і найбільш шанованих буддійських божеств.
У буддизмі лотос символізує первісні води, духовне розкриття, мудрість і нірвану. Лотос присвячений Будді, «Перлині Лотоса», що з'явився з лотоса у вигляді полум'я. Це образ чистоти і досконалості: виростаючи з мулу, він залишається чистим — так само, як Будда, народжений у світі. Будда вважається серцем лотоса, він сидить на троні, що має вигляд повністю розкритої квітки.
Крім того, буддизм з появою лотоса пов'язує початок нової космічної ери. Повне розцвітання лотоса уособлює колесо безперервного циклу існування і є символом Гуань-іня, Будди Майтрейі й Амітабхи. У буддійському раю, як і в раю Вішну, у водоймах, зроблених з коштовностей, «цвітуть дивні лотоси різних кольорів».
«Одним з найбільш могутніх і улюблених бодхісаттв буддизму махаяни Тібету, Китаю і Японії, є Той, Що Несе Лотос Авалокітешвара, «Бог, що дивиться вниз зі співчуттям»... До нього звернена мільйони разів повторювана молитва: Ом мані падме хум, «Про Скарб у серцевині лотоса»…Він утримує в одній з лівих рук лотос світу». (Дж. Кемпбелл).
У Китаї лотос шанували як священну рослину ще до поширення буддизму, він уособлював чистоту і цнотливість, родючість і продуктивну силу.
Відповідно до традиції китайського буддизму, «Лотос Серця» уособлює солярний вогонь, а також час, невидимий і всепоглинаючий, розкриття всього сущого, мир і гармонію. На західному небі, у лотосовому раю, знаходиться лотосове озеро, де серед квітів, у оточенні бодхісаттв сидить Амітофо (Амітабха), Будда Заходу. Кожен лотос, що росте на цьому озері, співвідноситься з душею померлої людини.
У даоській традиції одну з восьми безсмертних, доброчесних дів, Хе Сянь-гу, зображували з символом чистоти тримає в руках — квіткою білого лотоса на довгому стеблі, вигнутому подібно до священного жезла виконання бажань.
З Єгипту, Індії і Китаю символіка лотоса поширилась й в інші країни.
У греко-римській культурі лотос вважався рослиною, присвяченою Гері й Афродіті. У золотом човні у формі лотоса здійснює одну зі своїх подорожей давньогрецький герой Геракл.
Геродот називав рожевий лотос, що вважався священним і чудодійним, «рожевою лілією Нілу». Напис у Храмі Хатхор у Дендерах говорить:
«Візьми собі лотос, що існував з початку часів, лотос священний, котрий панував над великим озером, лотос, що виходить для тебе з Уніт, він освітлює пелюстками землю, що до того перебувала в мороці».
