Магія і алхімія епохи Відродження
Автори: Делія Стейнберг Гусман
Відродження, що виникло в XV сторіччі на Апеннінському півострові, було подібне до пробудження після тривалого сну середньовіччя. Видатні люди скинули з себе заціпеніння цієї епохи затишшя та застою і спрямували свій погляд на інші моменти історії.
Зокрема, перші представники Відродження звертаються до класичного світу, уявлення про який їм дали стародавні греки та римляни, а також, певною мірою, єгиптяни та перси, – всі ті, хто проникав в глибини свідомості та священного знання. Вони звернулися до минулого в пошуках зерен, так необхідних у той історичний час, в якому їм судилося жити.
Але таке повернення до минулого, пошук класичних коренів не означає простого історичного дослідження. Людина епохи Відродження не задовольняється вивченням історії класиків, того що вони робили, про що думали. Вона шукає живі зерна. Вона намагається перенести їх в сучасність, оживити, застосувати, надати їм необхідної форми, щоб перетворити на щось корисне. З точки зору Відродження історія – це становлення, яке повторюється, кульмінацією якого є золотий вік, період, в якому переважають мудрість і чистота. У своєму циклічному розвитку історія проходить через золотий і срібний вік, потім – через бронзовий і залізний. Саме в «залізні» часи, найтяжчі і найтемніші, необхідно відродити блиск золотих зерен.
Цей рух, що розпочався в Італії, призвів до великих змін в культурі. Змінюється уявлення про Всесвіт, про процеси наукового дослідження; виникає нове мистецтво, нове розуміння політики, нові релігійні ідеї, відбуваються значні зміни філософських поглядів. Таким чином, ставлення людини до життя раптово розширюється та поглиблюється.
Саме слово, яке ми використовуємо для визначення цього важливого періоду історії, можливо, містить у собі містичний корінь. Відродження означає можливість народитися знову, дати місце новій, з точки зору духовності, людині, і ці поняття не видаються нам незнайомими: ми можемо зустріти їх в Євангелії від Іоанна, в посланнях Св. Павла. З давніх-давен існує необхідність пробудити або відродити іншу людину, більш піднесену та глибоку.
Проте поняття «Відродження» у XV столітті не є виключно релігійним. Воно значно ширше тієї концепції, яку ми зустрічаємо у Св. Іоанна, Св. Павла та багатьох інших отців церкви, і має відношення до життєвої позиції, до дій, завдяки яким людина починає відчувати себе частиною світу, частиною Природи.
Людина Відродження не відокремлює себе від цих понять, і якщо вона вивчає Природу, то робить це саме тому, що, відчуваючи себе її часткою, вона бажає пізнати саму себе і весь світ. Це виходить за межі релігії чи, принаймні, дозволяє говорити про універсальну релігію, що містить в собі і науку, і мистецтво, і політику. Ці чотири аспекти визначають чотири основних шляхи, до яких можна віднести будь-яку діяльність людини.
У середні віки людина як така, була відсунута на другий план, оскільки головним було служіння в ім'я Бога, великий космічний союз, і людина була підпорядкована чітко визначеним законам, уникнути яких вона не могла. Закони є закони і людина мало що може зробити перед лицем визначеності цього Божественного закону.
Але завдяки течії гуманізму Відродження виявило наскільки великою є цінність людини. Будучи часткою цього світу, людина є і часткою Природи з її законами, але вона може зрозуміти і осягнути їх і дієво перетворювати їх своїми власними руками.
В епоху Відродження зникає пасивність попередніх віків, оскільки вперше людина відчуває свою причетність до історії: історія належить їй, вона може її змінити, якщо не основний її хід, то, принаймні, її певні аспекти. Головним в той період була людина; зросла цінність людини, що мислить, що усвідомлює себе розумною і знає, що її сила полягає в розумі, який є частиною Природи і дозволяє людині зрозуміти її.
Гуманізм Відродження
Гуманізм – це течія релігійної терпимості, яка виникає в умах всіх видатних мислителів. Це ще одна спроба примирити філософію і релігію, які були докорінним чином роз'єднані в епоху середньовіччя; спроба довести, що релігія не протиставляється філософії, що будь-яка релігія гідна поваги, і зрозуміти єдине прагнення до Божественного. Незалежно від того, яким ім'ям воно зветься і якими ритуалами супроводжується, найголовнішим є те, що людина відчуває потяг до Священного, намагається налагодити зв'язок з божественними джерелами і повернутися до них.
Люди Відродження називали це різними іменами, в тому числі універсальною релігією, яка об'єднує у собі всі інші релігії, не знищуючи їх. Завдяки ідеї, яка поки що так і не наблизилася до свого втілення, виникли терпимість та взаєморозуміння, які так необхідні нам і сьогодні, і які впродовж п'яти століть є рушійною силою Відродження.
Гуманізм запозичив у класичної епохи систему цілісної освіти, мета якої – формування особистості, і яка дає основні уявлення про всі аспекти знання, аби кожна людина змогла б усвідомити цілісність світу, а не окремі його частини.
Менш ніж двісті років потому – невеликий час з точки зору історії – шляхи знову розійшлися, знову виявилися розбіжності. Відтепер, як ми звичайно жартуємо, існує стільки спеціалізацій в різних галузях знань, що ми незабаром будемо знати все ні про що. Адже те, на чому ми спеціалізуємося, з кожним разом стає все більш вузьким.
Епоха Відродження, навпаки, прагнула до цілісної інтегральної освіти (що не виключала спеціалізацій), яка давала можливість глобального бачення Всесвіту і людства, взаємодії людей один з одним, а також зі Священним. Без цієї єдності був би неможливим розвиток свідомості, яка, як сонце, освітлює все, чого сягає його проміння. Якщо ми будемо спрямовувати світло в одному напрямку, ми будемо добре знати лише цю єдину сторону реальності, в той час як всі інші залишатимуться для нас невідомими.
Експериментальна наука
Ідея гуманістів підвищити значущість людини і примусити її відчути себе частиною Природи викликала до життя перші проби створення експериментальної науки.
До цього часу наука являла собою комплекс теоретичних знань. Закони Всесвіту та Природи були сформульовані раз і назавжди, і не було ані спроб, ані необхідності перевіряти і підтверджувати їх.
Відродження, навпаки, підносить людину, яка відчуває себе частиною Природи, природнім чином пов'язує себе з нею і намагається зрозуміти, дослідити та описати її закони.
Таким чином, діючи з серцем, людина приходить до нового уявлення про науку. До цього додаються інші цікаві моменти: наприклад, у добу Відродження знову з'являються оригінали творів Платона, Піфагора, праць грецьких астрономів, географів математиків, оскільки для гуманістів було дуже важливим повернутися до первинних текстів, оминаючи таким чином середньовічні переклади, догматичні та тенденційні.
Дотик до цих стародавніх джерел призвів буквально до потрясіння від усвідомлення того, що багато віків тому жили вчені, астрономи, географи, математики, медики, астрологи, які пояснювали основні закони Всесвіту за допомогою чисел та формул, які використовували мову математики для розуміння цих законів. Прикладом цього є піфагорійці і Платон, який продовжив їх філософію. Відродження науки було також пов'язане з магією.
Магія Відродження
Магія дозволяє вченому бути не просто пасивним спостерігачем, вона надає можливість діяти, активно пізнавати Природу, співпрацювати з нею, не порушувати її законів, а додержуватися їх, проникаючи в їх суть, в цю рушійну силу, що підтримує вічне життя Всесвіту. Це було предметом особливого інтересу гуманістів та вчених Відродження, оскільки, відкривши в собі нові можливості для дії, вони прагнули досягти таких саме результатів, яких досягли стародавні маги, які своїми загадковими формулами та описом давали зрозуміти, що зуміли розробити певні способи, певні системи роботи з Природою.
Спробую трохи пояснити, в чому ж полягала магія Відродження. Про неї багато говорилося та говориться, але насправді мало хто зміг зрозуміти її. У ній було багато від філософського гуманізму та від практичної науки про Природу.
Якби було можливо дати визначення магії Відродження, ми назвали б її герметичною магією або герметизмом. Завдяки цій назві ми можемо звернутися до історії, щоб зрозуміти її.
Та любов, яку відчували люди Відродження до стародавніх культур, і головним чином до Греції, Єгипту, Риму призвела до того, що особлива увага приділялася єгипетському божеству Тоту – богу літер, ієрогліфів, мови сакрального та мирського, звуку голосу, слова, богу Мудрості. Коли греки вперше познайомилися з єгипетським Тотом, вони виявили багато спільного з Гермесом. Те саме сталося і з римлянами. Познайомившись з єгипетським Тотом і грецьким Гермесом, вони виявили, що їх Меркурій має багато спільних з цими божествами характеристик, але з однією-єдиною відмінністю: грецький Гермес – це грецький Гермес, римський Меркурій – це римський Меркурій, і єгипетського Тота, щоб відрізняти його від цих божеств, почали називати Гермес Трісмегіст – Тричі Великий, Тричі народжений або Тричі Присвячений, той, хто перебуває у трьох іпостасях, оскільки вважалося, що він був філософом, жерцем та правителем-законодавцем.
У Флоренції в XV столітті з ініціативи Козимо Медичі була заснована Платонівська академія, котра об'єднала багато мислителів, художників, містиків, які на шляху спільного пошуку створили декілька груп. Золотий вік – саме цей особливий момент історії вони хотіли відродити. І Козимо Медичі направляє мандрівників та монахів на Схід з дорученням привезти всі манускрипти, які їх зацікавлять. Таким чином, у Флоренцію потрапляє зведення праць, що приписували Гермесу Трисмегісту. Це викликає справжнє потрясіння серед вчених.
Одна з ключових постатей Академії, Марсіліо Фічіно – філософ, астроном, художник, – за дорученням Козімо Медічи береться за переклад цих творів. Його праця під назвою «Асклепій» є особливо цікавою, оскільки розповідає про стародавню релігію та магію Єгипту, про те, яким чином маги створювали канали сил Всесвіту та втілювали їх у священних образах своїх богів. Ці форми були не лише статуями чи зображеннями; за допомогою магічних дій вони наповнювалися енергією, яка надходила з космосу. Все це викладалося мовою філософії та інтуїції, водночас людською і магічною.
Інший твір, що відносять до Гермеса, – «Corpus Hermeticum» – являє собою зведення фрагментів (15 розділів) у формі діалогу між вчителем та учнем. У першій частині пояснюється створення Космосу, а в наступних – учитель спонукає учня звільнити душу від усіх матеріальних кайданів, щоб вона змогла поступово підійматися в інші плани та сфери, доки, нарешті, не досягне найвищого Світла та зустрічі з Божественним.
Найдивовижнішим є те, що учень відчував у собі пробудження інтуїції, а потім розуміння Істини та Закону, подібно до могутнього променя світла, який пронизує розум.
Зібрання цих творів і, особливо, закладений в них моральний аспект, відіграли важливу роль: якщо раніше магія містила залишки середньовічного чаклунства, то відтепер вони повністю зникають. З цього моменту магія стає одним з основних елементів у роботі найвидатніших мислителів – способом уловлювати внутрішній стан людини та Всесвіту. Все це приводить до розуміння сутності того, що колись існувало в Єгипті – єгипетської магії, магії фараонів, мови ієрогліфів та всього того, що, згідно з Платоном, єгипетські жерці передали йому під час перебування в цій країні.
Пригадаємо деякі основні ідеї герметичної магії епохи Відродження
Всесвіт розумний
Бог є великий Розум. Це не означає, що існує розум, який ширяє десь наді світом, а значить, що Бог є Розум, Найвищий Розум, ідеї якого дали життя усьому сущому. Це один з основних постулатів герметичної магії.
Але одночасно Бог – це велика Єдність, яка пов'язує між собою все існуюче. Все, що нам здається роз'єднаним, віддаленим, таким, що відрізняється та не пов'язане одне з одним, – все досконало поєднано в цьому божественному Розумі. Сьогодні нам так не вистачає магії, щоб зрозуміти якими шляхами та узами поєднується одне з іншим у цьому світі.
Маг шукає ці шляхи об'єднання. У божественному Розумі об'єдналися всі протилежності, або, принаймні, все що нам здається протилежним.
Розум людини подібний до Розуму Бога. Це означає, що коли ми звільняємо людський розум від тілесних кайданів та матеріальних потреб, то в ньому з'явиться достатньо місця, щоб заповнитися божественним розумом і спробувати проникнути в нього, пізнаючи його ідеї, думки, закони, що керують Всесвітом.
Якщо людський розум подібний до Розуму Бога і якщо все походить з божественного Розуму, ми можемо зрозуміти, наскільки з цієї точки зору наше життя, все, що ми робимо, думаємо, відчуваємо, все наше сприйняття речей і наші оцінки, – все це є дуже далеким від нашого розуму. Звичайно, всі ми маємо здатність об'єктивно бачити світ, людей і судити про події, але також напевно можна сказати, що ми пропускаємо все – події, людей – крізь дрібне сито нашого розуму. Саме крізь нього ми бачимо свій власний всесвіт, і коли ми висловлюємо свою думку, свої ідеї та відчуття, все це спочатку трансформується у цій великій алхімічній печі – нашому власному розумі. З більшою чи меншою мудрістю, але ми в невеликому масштабі повторюємо те, що великий божественний Розум творив на початку Всесвіту.
Наш розум також поєднує все, оскільки коли ми бажаємо проаналізувати свій досвід та знання, існує один центральний елемент – «я»: я живу, я знаю, зі мною це трапилося, я страждаю, мені це сподобалось. Існує елемент причетності до єдності – наш розум, наша свідомість, і ми самі стаємо частиною цієї єдності.
Наш розум також містить у собі всі протилежності, оскільки протягом доби, або, навіть, декількох годин ми можемо переходити з однієї крайності в іншу і, що набагато гірше, не усвідомлювати цього. Ми маємо можливість реагувати по-різному, доки не знайдемо рівновагу, яка існує в божественному Розумі, та ще, можливо, в розумі мага, котрому вдається заглибитися в цю магію подібностей.
Як угорі так і внизу
Природа і Космос пронизані різного виду енергіями, однак природа цих енергій, безсумнівно, є однаковою. Енергії, які приходять від далеких планет, найвіддаленіших зірок, по суті не відрізняються від тих, якими пронизана людина. У цьому сенсі людина сама є маленьким небесним тілом, як зірка чи планета – залежно від того, чи сяємо ми власним світлом, чи лише відбиваємо світло, для того щоб жити. Але найважливішим є те, що світ перетворюється на єдину мережу, якою циркулює нескінченна кількість енергії і ця енергія завжди однакова. На цьому ґрунтується магія подібностей: мале з'єднується з великим, а велике – з малим, оскільки що існує зв'язок, існує та сама умова, яка робить можливим цей зв'язок.
Маг, котрий розуміє, усвідомлює, проникає в сутність космічних законів, може налагодити контакт із силами космосу та силами, які існують на Землі. Звідси – зображення чи талісмани, виготовлені з каменів, металів, рослин, які внутрішньо пов'язані з енергією певних небесних тіл.
Магічні талісмани
Піко дела Мірандола, славний лікар епохи Відродження, був великим знавцем талісманів, оскільки знав, які енергії, що виходять з небесних тіл нашої Сонячної системи, мають зв'язок з якими металами, камінням чи рослинами, і використовував їх для лікування певних захворювань. За допомогою цих елементів виготовлялися талісмани, що, подібно до дзеркала, відбивали священний образ. Енергія, ухоплена завдяки талісману, використовувалась для полегшення страждань – щоб організм міг відновити втрачену рівновагу. Це чудове уявлення про магію як про рівновагу використав також Парацельс, інший відомий лікар тієї епохи.
Великі художники Відродження також робили з своїх картин талісмани. Наприклад, багато магів Відродження вважали, що «Весна» Ботічеллі є справжнім талісманом, який повертає до життя. Як казав Марсіліо Фічіно, цей талісман спрямований проти дії Сатурну, оскільки Сатурн пов'язаний з часом, зі старінням, з пасивністю та уповільненням. У своєму творі Ботічеллі робить спроби поєднати всі ідеї, які були поширені в його епоху, за допомогою сили світла, квітів, розташування фігур та руху. Те, що ми бачимо як картину, захоплює нашу увагу, надає нам сили, тобто є талісманом.
У часи Відродження був поширений твір, присвячений виготовленню талісманів «Picatrix». Перший переклад цієї книги, написаної арабською мовою, на латину, було здійснено в Іспанії за дорученням Альфонса Мудрого. В ній показано, що розум, відкритий для мудрості й спрямований до неї, не зупиняється на тому, що між людьми зветься чаклунством, а шукає більш тонкий зв'язок з Космосом.
У цій книзі йдеться про те, як маг може вловити дух Вищого Розуму і помістити його в маленьких речах, з котрими ми зіштовхуємося повсякденно. І не тільки в речах, а також в словах, голосі та звуках. Для мага епохи Відродження музика мала велику цінність. У цей час почалося повернення до життя античних орфічних гімнів та стародавніх мелодій, які виконувалися соло і мали заспокійливий вплив на душу, готуючи її до зустрічі зі Священним.
Висновки
Навіть простий перелік величезної кількості імен, які з'явилися у світі в сфері мистецтва, науки та філософії в епоху Відродження, зайняло би багато місця.
Підсумовуючи те, що було сказано, слід ще раз підкреслити, що людина Відродження перестає бути пасивною перед лицем життя та Космосу. Вона перестає бути спостерігачем Божого промислу, починає дієво любити його, проникати в нього, рухатися по шляху, який веде до нього. І завдяки цьому в людині відроджується дух дослідника, потреба пізнавати закони існування і шукати відповіді на питання про життя Космосу.
До Коперніка, який відобразив життя світу в математичних законах, головним почуттям людей по відношенню до світобудови було захоплення герметичним законом та уявленням про Сонце як про центральний елемент Всесвіту. Це захоплення спонукало їх шукати математичні формули, але все ж таки корінь його був магічним, герметичним і, в найглибшому сенсі слова, ренесансним.
Магія дала людині новий погляд, нові можливості, пробудила в людській істоті потенціал, який до цього був не проявлений: волю. Людина Відродження стверджувала: «Я хочу зробити це і я можу це зробити», – це значно змінило хід історії, визначило зміну епох та привело нас до теперішнього моменту.
Потрібно відзначити той факт, що інтерес до цієї могутньої та осяяної Божественним світлом магії, яка не зникла, до цього часу живе і хвилює вчених сучасності. Багато великих вчених нашої епохи визнають, що наука – це тільки засіб читати Божественний задум, і сміливо говорять про це.
Сьогодні гостро відчувається необхідність переглянути наші уявлення про цикли історії і запитати самих себе, чи не підійшли ми до того моменту, коли швидкий технічний прогрес, великі наукові відкриття не можуть більше компенсувати внутрішнє убозтво, і люди, загубивши орієнтири, відчувають себе все більш безпорадними та самотніми. Якщо історія циклічна, то зараз ми знову стоїмо перед можливістю повернутися до золотого віку, сильного, могутнього, коли люди знали навіщо і для чого вони живуть, звідки прийшли і куди прямують.
Необхідно визнати, що нам не вистачає більш філософської, більш цілісної освіти, яка дозволила б нам зрозуміти всі сторони життя людини, усунути, подолати перешкоди, споруджені між наукою, мистецтвом, релігією та політикою, які обернули їх на протилежності, і в черговий раз перетворити їх на шляхи, які сходяться в одній точці.
Можливо, прийшов час запалити факел надії, факел, який освітить нас. Можливо, прийшов момент визначити, де знаходиться наша воля і що ми можемо зробити з нею, де знаходяться наші приховані сили і що ми можемо зробити з ними.
З приходом нового часу, з початком нового циклу історії ми можемо сказати, що прийшов час відродитися. Коли-небудь це Відродження стане причиною докорінних змін в людині, але зараз ми можемо запалити факел надії, який освітить не лише наш шлях, але і довгий шлях тих, хто йде слідом за нами і тих, хто в майбутньому віці, можливо, назве наш час віком Відродження.
Джерело зображення: https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=39274990
