Мед
Мед — символ чистоти, Божого слова, натхнення, красномовства й поезії, їжа богів, безсмертних й поетів. Мед прирівнювався до блаженства Нірвани в Індії та до райської насолоди у Китаї й на Заході. Він вважався первинною чистою священною їжею й служив приношенням вищим божествам. Символ ініціації, безсмертя й відродження, мед використовувався в обрядах посвячення й очищення; його вживали при спомині померлих й приносили у жертву хтонічним богам.
В індуїзмі мед — їжа священного лебедя Хамси, який харчується лотосом знання.
В античності мед був символом поетичного генія, красномовства й мудрості. За переказами, медовими були вуста Гомера, Сафо
й Піндара. Мед і медові напої були їжею безсмертних богів Олімпу, вважалося, що ними були вигодувані Зевс, Діоніс і Гермес. Мед використовувався також у хтонічних обрядах, де приносився у жертву Гекаті. В орфічній традиції він символізує мудрість.
У мітраїзмі мед приносився Мітрі й служив причастям, що очищає від гріхів. Посвячені омивали ним руки.
Світове дерево скандинавської міфології Іггдрасиль вкрито медвяною росою й живить коріння в джерелі Міміра, із якого п'є воду бог Хеймдалль. У свою чергу, коза Хейдрун, що поїдає листя древа, годує у Вальхаллі невичерпним медвяним молоком полеглих у бою воїнів. У «Молодшій Едді» викладена історія появи і здобуття Одіном меду поезії, священного напою, що дарує мудрість і поетичне натхнення. Священний мед виступає як екстатичне джерело мудрості й символізує відновлення життєвих і магічних сил.
У християн мед символізує земне пастирство Христа й солодкість Слова Божого. Акрідами й диким медом харчувався у пустелі Іоанн Предтеча. За біблейським описом, у Землі обітованій «тече молоко й мед».
Оскільки мед вважався пов'язаним із Великою богинею, покровителькою шлюбу, молодим рекомендувалося впродовж деякого часу після весілля вживати в їжу мед (цей звичай дотепер зберігся у деяких народів); звідси виник вираз «медовий місяць».
* * *
Сонеты солнца
Сонеты солнца, мёда и луны.
В пылании томительных июлей
Бросали пчелы рано утром улей,
Заслыша дух цветущей крутизны.
Был гул в горах. От солнца ход струны.
И каменный баран упал с косулей,
Сраженные одной и той же пулей.
И кровью их расцвечивал я сны.
От плоти плоть питал я, не жалея
Зверей, которым смерть дала рука.
Тот мед, что пчелы собрали с цветка, — взял.
И вся пчелиная затея
Сказала мне, чтоб жил я не робея,
Что жизнь смела, безбрежна и сладка.
К. Бальмонт