Міст
Міст уособлює сполучення між Небом і Землею, об'єднання людини й божества. Це образ зв'язку між різними точками сакрального простору. Міст завжди означав перехід з одного стану в інший, зміну або бажання змін.
Землю й Небо колись з'єднував міст (або дерево, або ліана), завдяки чому люди без зусиль спілкувалися з богами, оскільки смерті не існувало. З тих часів сполучення між Землею й Небом було перервано, по мосту можна пройти тільки в якості «духу», тобто для цього необхідно вмерти або ввійти у стан екстазу. Цей перехід важкий, він таїть у собі безліч небезпечних перешкод, і не всі душі в змозі його перебороти.
По своїй суті символізм «вузьких врат» і «небезпечного моста» зв'язаний з безнадійними, здавалося б, ситуаціями: треба потрапити туди, «де ніч зустрічається з днем», чи знайти двері в стіні, увійти на Небо через прохід, що відкривається лише на мить, пройти між двома скелями, що постійно зіштовхуються, або між щелепами чудовиська. Усі ці міфологічні образи виражають необхідність подолання протиріч, усунення полярності, характерної для людської істоти.
В іранській міфології Чінват — міст через водяну перешкоду, що розділяє царства живих і мертвих. У зороастризмі розпорядником доль стає Заратуштра, який проводжає по мосту душі праведних. У пізній традиції Чінват — це «міст судового розбору», що вершиться над душами померлих Мітрою, Рашну і Сраошою. Під стопою грішника Чінват стає вузьким, «як лезо бритви», праведника здається шириною «у дев'ять копій або двадцять сім стріл».
У давньокитайскій символіці міст, що з'єднує з потойбічним світом, був дуже вузьким, і грішники падали з нього у брудний потік. Міст у вигляді стовбура дерева мав перейти прочанин Сюань-цзян, що приніс з Індії у Китай буддійське вчення. Цар Му династії Чу в пошуках безсмертя, подорожуючи до Цариці Заходу, Сін-ван-му, переходив ріку по мосту з риб і черепах.
У японській традиції божества Ідзанакі та Ідзанамі, стоячи на мосту-веселці, створюють землю. Вони опускають у море яшмовий спис, у результаті, із стікаючих солоних 
крапель утворюються перші вісім островів.
У скандинавській міфології міст-веселка Біврест охороняється стражем, котрий перед кінцем світу сурмить у ріг, закликаючи богів до останньої битви.
У фінів герой «Калевали» Вяйнямейнен, відправляючись у потойбічний світ, має перейти міст із мечів і ножів.
У греків міст асоціювався з образом Іріди — богині веселки, вісниці богів. Веселка і Чумацький Шлях вважалися мостами між небом і землею.
У християнстві в баченні апостола Павла з'являється «вузький, як волос», міст, що з'єднує наш світ із Раєм. Подібним чином у християнських традиціях грішники, не зумівши пройти по мосту, падають у Пекло, тому що «Тісні врата й вузький шлях, що веде до життя, і лише деякі знаходять їх» (Матф., 5:14).
Середньовічні лицарські легенди говорять про міст — «гладкий, блискучий на сонці меч», по якому Ланселот мусить пройти до місця ув'язнення Гвіневери, а перехід по ньому «повний болю та страждань». Перехід по мосту-мечі символічно зв'язаний із присвяченням, що підтверджується фактом, що леви, які підстерігають його на іншому березі, зникають, коли іспит витриманий.
Предки слов'ян вірили, що по калиново-сонячному мосту приходить до людей весна, коли Бог-Творець відчиняє небесні врата. По небесному мосту рухається сонце. По мосту-веселці сходять із небес ангели, щоб набрати води для дощу. Міст є і весільним символом. По ньому юнак і дівчина переходять у новий період свого життя.
У народних казках ми знаходимо калиновий, волосяний чи «пекельний» міст. На початку моста героя зустрічає Баба Яга, а в кінці — змій. Часто перед героєм ставиться складне завдання — побудувати за ніч чудесний міст, одна половина якого срібна, інша — золота.
* * *
Я дух самой природы
Без имени и чисел,
Живу я вместе с жизнью,
Не облеченный в мысли.
В безудержном полете
Слежу миров круженье,
Охватываю взором
Всемирное строенье.
Я проникаю в сферы,
Где звук еще не создан,
Где ждут дыханья жизни
Бесформенные звезды.
Я — мост над черной бездной,
Я — свет над вечной мглою,
Неведомая лестница
Меж небом и землею.
Невидимая скрепа,
Я подчинить умею
Мир формы — миру мысли,
Мир хаоса — идее.
Я, наконец, та сущность,
Тот беспокойный свет,
Кому от века служит
Вместилищем поэт.
Густаво Адольфо Беккер