Микола Кузанський
Автори: Антон Мусулін
Витоки
Микола Кузанський – один із найвидатніших філософів епохи Відродження. Життя та діяльність філософа припадають на перехідний період від Середньовіччя до Нового часу. Як і всі перехідні епохи історії людства, епоха, в яку він жив, була суперечливою і складною. Відбувалась боротьба старого з новим, догматичних поглядів – з ідеями відродження, джерелом яких була передусім антична спадщина.
Філософські інтереси Кузанського були надзвичайно широкі й різнобічні. У своїх творах він цитує Піфагора, Демокріта, Платона, Арістотеля, Прокла і Боеція – філософів, які вплинули на його гуманістичну спрямованість, і, звичайно, на те, що його твори сповнені математичними ідеями та символами. Він неоплатонік, як і більшість гуманістів XV століття.
Один із головних принципів своєї філософії – принцип «все у всьому» – він переймає від Анаксагора. На його уявлення про нескінченність світу вплинули також вчення Демокріта та Епікура.
Від християнської традиції Микола Кузанський успадкував проблему відношення Бога і світу. Хоча він і посилається на Фому Аквінського та запозичує у нього окремі формулювання, його власне вчення суперечить вченню Фоми. Кузанський відмовляється від головного питання схоластики – проблеми раціональних доказів існування Бога. Він також відходить від Арістотеля, від його логіки й космогонії.
На Кузанського вплинули також містичні вчення, які певною мірою можна назвати єретичними і пантеїстичними, передусім, вчення Псевдо-Діонісія та Екгарта. На їхній погляд, Богові не можна дати жодного визначення, що може бути приписане земним речам. Ідея єдності людини з першоосновою світу, що йде від неоплатоніків і Псевдо-Діонісія, у вченні Кузанського містить у собі думку про пантеїстичну тотожність земного й небесного світів. Ідея присутності божественної основи у всіх речах дозволяє подолати прірву, яка існує між видимим і трансцендентальним світом, між скінченним і нескінченним через єднання людини з Богом. Людина в цьому процесі виступає активним елементом; і можливість деіфікації (убожування — ред.) дозволяє зробити висновок про тотожність творця і сотворіння.
Філософія Кузанського виходить за межі античної і середньовічної думки, вона відходить від абсолютного розмежування нескінченного і скінченного. Зв’язок цих двох категорій виявляється в розумінні краси як втілення нескінченного в скінченному. Світ явлений сприймається не як відкидання нескінченності, а як її втілення. Нескінченність у Кузанського – це не просто заперечення меж зростання, а позитивне ствердження про «тут-і-тепер», що містить у собі нескінченно велике й нескінченно мале, які ототожнюються. Парадокси нескінченності в його філософії перетворюються на парадокси обмеженого розуму.
Docta ignorancia
Основна гносеологічна ідея Кузанського антисхоластична за своєю сутністю і спирається на твердження, що логічний ряд, тобто зміст знання (docta), не досягає істини, а залишається в межах незнання.
«Розум, який не є істиною, ніколи не осягає істини».
Пошук істини здійснюється за допомогою порівняння, але нескінченність виходить поза межі будь-якої співмірності, схожості й відмінності.
«Пізнання – є вимірюванням, порівнянням одного предмета з іншим: будь-який дослідник починає дослідження від невідомого, порівнює його із наперед визначеним відомим».
Пізнаючи в такий спосіб, ми пізнаємо скінченне, і тому повне знання скінченного є і вченим незнанням, незнанням нескінченного.
«Наш обмежений розум, йдучи шляхом порівнювання, не може осягнути істини речей. Адже істина не буває ані більшою, ані меншою і не може бути виміряна нічим іншим, як самою істиною». (D.I. 3, 10)
Проте Кузанський не відмовляється від прагнення пізнати цілісність світу і його причину – Бога. Пізнаючи, ми залишаємось у царині незнання, але це незнання стає ученим, обізнаним незнанням. Тільки завдяки безперервному намаганню пізнати Бога ми приходимо до розуміння, що він непізнаванний.
Істина невловима й незглибима у своїй чистоті, проте, що більшою є наша вченість в «незнанні істини», то більше ми до неї наближаємось. Що більше кутів у багатокутнику, то ближчий він до кола, хоча збільшення кількості кутів ніколи не перетворює його на коло в царині скінченного.
У сфері науки знання завжди важливіше, ніж незнання, але в царині філософії треба розуміти, що найглибше знання не звільняє від незнання. «Знає насправді лише той, хто усвідомлює своє незнання». В цьому аспекті пізнаванність світу реалізується на фоні непізнаванності Бога.
До непізнаваного розумом Бога веде тільки містична теологія, яка виходить за межі будь-якого раціонального, розумового пізнання туди, де «пітьма є світлом, незнання є знанням».
«Той, хто хоче піднятися до Бога, має рухати вгору самого себе».
Кузанський також стверджує, що самою лише любов’ю, без знання, неможливо піднятися до Бога. «Шлях, по якому хтось намагатиметься піднестися без знання, не є безпечним, бо «розум направляється вірою, а віра розкривається розумом».
Coincindencia opositorum
Вчення про протилежності та їх єдність зустрічається вже у неоплатоніків як ідея єднання скінченності й нескінченності, людини й Бога шляхом сходження до Бога.
Ідея синтезу, або тотожності протилежностей, – це основна ідея філософії Миколи Кузанського. У скінченному світі ми завжди знаходимо відмінності й протилежності. За традиційною логікою, поняття «застиглі» в загостреній протилежності одне до одного. За Кузанським, протилежності і відмінності сходяться в Богові.
Щоб говорити про Бога, потрібне поняття, протилежністю якому є ідея скінченності: цим поняттям є нескінченність, яка все містить у собі у згорнутому вигляді і передує всьому скінченному. Кузанський відкидає непорушність закону про протиріччя, сформульованого Арістотелем. На допомогу розуму, нездатному «зв’язати протиріччя», приходить розум-інтуїція, спроможна мислити нескінченність.
«Нескінченність є поєднанням протилежностей. Ніхто не здатен містично побачити Бога поза пітьмою поєднання (coincidencia), яке є нескінченністю».
В абсолютній нескінченності «нескінченна благість – не благість, а нескінченність, нескінченна кількість – не кількість, а нескінченність».
Бог не може бути більшим від того, що він є, але не може бути й меншим від того, що він є. Якщо він є максимум, то він же й мінімум. Він перевищує всі відмінності й протилежності та містить їх у собі в їх абсолютній тотожності.
Абсолютний максимум/мінімум – нескінченна й неділима реальність – перевищує все, він вищий за будь-яке твердження і за будь-яке заперечення всього, що може бути висловлене чи усвідомлене.
Бог, що присутній у всьому, є «все», але, як те, що ні в чому не можна знайти, він є «ніщо з усього».
Принцип єдності протилежностей Кузанський поширює і на світ реальних речей. Будь-яка річ містить у собі протилежні тенденції, але набуває природи домінантної протилежності. У світі видимих речей єдність протилежностей пов’язана з їхньою подібністю і злагодою, але не тотожністю, бо абсолютна тотожність можлива лише в Абсолюті.
Вчення про згортання й розгортання
Вчення про згортання й розгортання (complicacio et explicacio) своїм корінням походить від неоплатонічної ідеї еманації, згідно з якою все, що існує, існує завдяки витіканню з Єдиного.
Процес еманації, за неоплатоніками, відбувається в одному напрямку.
Для Кузанського творіння є розгортанням Бога (explicacio Dei), нескінченність стягується у скінченність, абсолютна єдність – у множинність, а вічність – у час.
У Богові згорнуто все (навіть протилежності), всі числа, всі можливості, всі рухи, а також все, що відбувається і присутнє у часі й просторі. Максимум згортає й розгортає все. Він, як точка, містить у собі лінію у згорнутому вигляді, як спокій – згорнутий рух, як «тепер» або ж теперішнє – згорнутий час, як тотожність – згорнуті відмінності, як рівність – згорнута нерівність, як єдність – згорнута множина.
«В єдиному Богові згорнуто все, бо все в ньому, і він розгортає все, бо він в усьому». (D.I. II, 107)
Абсолют Кузанський уподібнює точці, яка у процесі розгортання породжує лінію, поверхню і об’єм. Точка містить у собі всі форми видимого світу; і так само, як точка розгортається в об’єкти, одиниця розгортається в числа. Всесвіт в цілому є результатом розгортання Бога «зсередини назовні». В цьому аспекті, світ, хоча й не є Богом, не є і чимось відмінним від Бога.
Повернення світу до Бога є згортанням світу, поверненням всередину.
Негативна і позитивна теологія
Ідея Бога лишається найбільш широким і складним поняттям сьогочасної як релігійної, так і філософської думки.
Бог одночасно уявляться далеким і близьким, страшним і милосердним, непізнаваним, премудрим і предобрим, найдосконалішим єством у релігійній царині.
Якщо в християнській філософії часів патристики важливу роль відіграли вчення Платона, Плотіна і Філона Александрійського, в яких Бог постає як Єдина трансцендентальна реальність, то в схоластичній філософії, яка в період Середньовіччя мала би усвідомити й обґрунтувати істинність Святого Письма, ідея Бога набуває інтелектуального забарвлення.
Тож ми одночасно зустрічаємо елементи негативної теології, яка відкидає і не сприймає жодних атрибутів, приписуваних Богові, та елементи позитивної теології, де уявлення про Бога містять у собі абсолютизовані атрибути як людини, так і природи, внаслідок чого Бог постає як вища сутність, всюдисуща і всемогутня, яка творить світ із нічого, лишаючись при цьому трансцендентальною.
На думку Кузанського «теологія заперечення так потрібна для теології стверджування, що без неї шанували би Бога не як Бога нескінченного…» (D.I., I, 86). Кузанський негативно ставиться до притаманної схоластиці тенденції фіксувати і визначати ті чи інші ознаки божественного принципу. Такий підхід замість того, щоб піднести Бога над творіннями, ставить його в залежність від творінь.
Стверджувальні імена підходять Богові тільки з погляду творінь, з погляду сущого. Якості, притаманні творінню, ми приписуємо Богові, розгорнутого згорнутому.
Стверджувальні імена, приписувані Богові, змалюють його, і вони завжди приписуються йому по відношенню і з точки зору створеного, де все має свою протилежність. Називаючи Бога правдою, згадуємо про неправду; коли вважаємо його за доброчесність, постає думка про вади.
Будь-яке висловлення про Бога може бути тільки метафоричним і ніяк не може слугувати скільки-небудь твердою основою знання. Не важливо, як ми називаємо Бога, важливо розуміти, що ці терміни є лише символами нескінченності. Єдиний Бог – це не стільки об’єкт тієї чи іншої позитивної релігії, скільки поняття міжрелігійне, властиве вірі будь-якого народу, а різні найменування Бога, особливо поганські, визначались не стільки ознаками творця, скільки ознаками його творінь. В аспекті творіння Бога через його милосердя називали Юпітером, через його любов – Венерою, через мудрість – Сатурном, Терміном, тому що він межа, що не має меж.
Будь-яке висловлення про Бога не є точним, хоча і містить елементи абсолютної відповіді про Бога. Богові не відповідають ані ствердження, ані заперечення, бо він вищий за все. Він тільки нескінченність, і в ньому нема нічого окрім нескінченності, яка є і не є все і ніщо.
Містична теологія не заперечує притаманність атрибутів Богові. Для Кузанського Бог – абсолютний максимум, позбавлений антропоморфних рис. Він – можливість буття, невимовна абсолютна єдність і тотожність, міра і безмежна межа усього сущого; він – вічне сьогочасне, згорнуто-розгорнута реальність; він – нескінченний єдиний принцип, без якого нічого не існує, який не можна ані осягнути, ані назвати.
У цьому можна бачити пантеїстичні тенденції його вчення. Хоча «творець і творіння суть одне», Бог для Кузанського більш досконалий, ніж Природа.
Пантеїстичне положення висловлене і в тезах: «єдність є всі речі», «всі речі суть сама єдність в єдиному максимумі». Пантеїзм прослідковується також в ідеї взаємозв’язку усього сущого, у вченні про збіжність протилежностей, про згортання світу в Богові й розгортання Бога у світ, у вченні про деіфікацію людини в процесі пізнання Бога.
Концепція Бога у Кузанського поєднує пантеїстичне з теїзмом, безособове й особове розуміння першопричини.
Космогонія
Світ виникає в результаті розгортання єдності у множинність, простоти у складність. Все, що існує, – результат розгортання Бога, а матерія – можливість існування світу. Всесвіт як відображення нескінченності не обмежений. У світі нема місця більш важливого, ніж будь-яке інше місце, і неправильно думати, що Земля є центром Всесвіту, а сфера нерухомих зірок – її межею. Кузанський відмовляється від арістотелівсько-птолемеївського геоцентричного уявлення про світ, він стверджує, що «Всесвіт – це сфера, центр якої всюди, а окружність ніде».
В його уявленнях домінує ідея відносності, і якщо можна говорити про центр світу, то це місце належить Богу.
На думку Кузанського, у Всесвіті все перебуває в русі, і в різних його частинах панують однакові закони. Рух є універсальним, все переходить з одного стану в інший, все прямує до нескінченності, і це спрямування стосовно людини перетворюється на нескінченний пошук, на процес сходження людини до Вічності.
Все у Всесвіті не тільки є його частиною, але й відображенням усього Всесвіту. Нескінченне відображається у множині, і кожна річ відображає Бога й увесь Всесвіт. Присутність Бога у світі є присутністю світу у Богові. В цьому аспекті речі та явища – тільки символи Бога. Світ не є Богом, але він не є і дещо відмінним від Бога. Світ – це дзеркало Бога, який присутній у всьому в згорнутому вигляді. Іншими словами, світ – це теофанія, чуттєве сприйняття явлення Бога, кожна річ у ньому унікальна й, одночасно, взаємозв’язана з усім іншим. Сучасною мовою, ми маємо тут холістичні й голографічні уявлення про світ. За Кузанським, сприйняття Всесвіту подібним до Бога, а недовговічного відображенням Вічності, дає можливість, через осягнення обмеженого світу, наближатись до невидимого, до першопочатку.
Людина
Якщо Всесвіт – макрокосм, то людина – мікрокосм, який «всередині людської потенції є по-своєму все». Людина подібна до Бога своїм духом (mens), і, подібно Богові, розгортаючи свою силу, свої здібності, вона відкриває саму себе. Те, що відрізняє людину від тварини, є розум, який дозволяє осягнути вищу діяльність.
Математичний метод
Услід за Піфагором, Кузанський стверджує, що «першим образом речей в умі творця є число, без якого нічого не можна ані зрозуміти, ані створити».
Математика Кузанського – це натурфілософія, і його натурфілософія – це математика. За допомогою математики він дійшов висновку, що в абсолюті зникає протилежність найбільшого і найменшого, і що в ньому всяка протилежність є тотожністю, і в цьому аспекті все, що існує, перебуваючи між мінімумом і максимумом, є частиною нескінченності.
«При створенні світу Бог користувався арифметикою, геометрією, музикою і астрономією», – повторює Кузанський учення піфагорійців і Платона. Арифметика була потрібна, щоби зробити світ цілим, геометрія надала речам форми. Завдяки космічній музиці елементи лишаються самі собою і зберігають взаємозв’язок один з одним. На рівні астрономії Бог створив світ у вигляді непорушної системи руху небесних тіл.
КУЗАНСЬКИЙ І СУЧАСНА НАУКА
Вчене незнання
Вчені усвідомили, що всі їхні теорії, які описують явища природи та її закони, є продуктом людської свідомості, а не властивостями самої реальності. Все взаємопов’язане настільки, що пояснення чогось одного вимагає розуміння всього іншого. Всі наукові теорії й моделі є лише наближенням до дійсного стану речей. Фундаментальні константи світобудови можна констатувати, але не пояснити.
Сучасна фізика також вказує на неможливість описати явища та об’єкти мікросвіту самі по собі, а завжди стосовно спостерігача. На рівні сучасної фізики неможливо говорити про властивості об’єктів як таких – вони мають значення тільки у контексті взаємозв’язку об’єкта і спостерігача, де підхід останнього визначає і те, яка буде отримана відповідь.
Принцип єдності
Принципова єдність – одна з головних ідей сучасної фізики на рівні квантової механіки і термодинаміки відкритих систем. Складові частини матерії взаємопов’язані, споріднені та взаємозалежні, і їх потрібно розглядати як невід’ємні частини одного цілого. Світ неможливо розкласти на незалежні одна від одної найдрібніші складові, як це робить класична фізика. Будь-який об’єкт мікросвіту – це набір його відношень із зовнішнім світом.
Єдність протилежностей. Тотожність
Сучасна фізика у мікросвіті відкриває єдність протилежностей. На субатомному рівні частинки одночасно тривкі і нетривкі. Там речовина є енергією, об’єкти – процесами, частинки – хвилями; об’єкти мікросвіту перебувають у певній точці і в той же час відсутні там, вони рухаються і не рухаються. Згідно з принципом невизначеності, якщо якась, одна властивість розгортається, то згортається інша. У субатомному світі існують пари взаємопов’язаних понять, які не можуть бути одночасно визначені з однаково високою точністю. Що більше намагаємось визначити одне, то більш невизначеним стає інше. Одне поняття доповнює інше, як частинки та хвилі – взаємодоповнювальні картини тієї самої реальності.
Ідея згортання / розгортання
Фізичний вакуум містить у собі можливість існування всіх можливих частинок. Світ побудований з «нічого», наділеного структурою, а сила і речовина – лише прояви простору і часу. Матеріальні частинки – це згустки енергії, збудження поля, де поле мислиться як якість простору. Поле існує завжди та скрізь, це пустота, з якої все виникає. У певному розумінні простір розгортається в матерію, яка не може існувати поза рухом і становленням.
На погляд деяких сучасних фізиків, можна говорити про внутрішній, імпліцитний (згорнутий), і зовнішній, експліцитний (розгорнутий), порядок, де подібно до кожної точки голограми, міститься інформація в цілому. Згідно з таким підходом, свідомість і матерія взаємопов’язані та є проекцією більш високої реальності, яка не є ані матерією, ані свідомістю.
Відносність та взаємозв’язок
Жодна частина Всесвіту не є важливішою за іншу, і властивості однієї частини визначені властивостями інших частин.
Всесвіт не має ні краю, ні центру; він скінченний, але не має меж.
Уявлення про наявність усього в кожному і кожного в усьому в сучасній фізиці висловити так: кожна частинка містить у собі всі інші частинки.
Основна ідея картезіанської парадигми – переконаність, що складні системи можна зрозуміти, знаючи їхні частини, – виявилась помилковою.
Подрібнення цілого і послідовний аналіз не дозволяє зрозуміти його природу, а самі складові можуть стати зрозумілими лише з точки зору і в контексті цілого. У світі все взаємопов’язане. Всередині будь-якої системи – космосу – одночасно відбувається безліч процесів, які неможливо охопити, бо все одночасно впливає і взаємодіє з усім. Процеси, які відбуваються в природі, завжди мають не лінійний, а циклічний характер. Завжди спостерігається зворотний зв’язок, і це дозволяє говорити про самоорганізацію і еволюцію систем. Вивчення світу передбачає міждисциплінарний, еклектичний і синтезований цілісний підхід.
Кузанський насамперед неоплатонік і ідеї в його працях не нові. Йдеться про відродження добре забутого старого. Подібне відбувається і сьогодні. Якщо Кузанський відмовляється від схоластики, то сьогодні спостерігається відмова від картезіанської парадигми. Як за часів Кузанського, так і сьогодні відбувається невідновне перетворення фундаментальних уявлень про світ і про людину. Все рухається, все повертається на круги своя. Нашій добі також потрібне своє відродження і свій гуманізм, відродження давніх учень про єдність і цілісність світу і гуманізм, здатний відновити віру в Бога, віру в людину і віру в майбутнє.