Наска
Наска — культура, що існувала на території сучасного Перу з 400 р. до н.е. по 450 р. н.е. Розташована вона була на тихоокеанському узбережжі в долині річок Наска й Акарі. Найвідомішими центрами цієї культури є Кауачі й поселення Уака-дель-Лора. Кауачі — це найбільший з виявлених центрів; Уака-дель-Лора ("Святилище папуги") отримала свою назву завдяки мальовничій мумії папуги ара, яку знайшли в центральній круглій будівлі.
Відомою на весь світ культура Наска стала завдяки велетенським малюнкам — геогліфам. Геогліфи було відкрито зовсім недавно в долині р. Наска й за сучасними уявленнями належать до цієї культурної традиції.
Легенди, історія
Починаючи з XV століття, тут побувало безліч людей: завойовників, мандрівників, місіонерів, дослідників. За винятком багатьох поховань, вони не знайшли нічого вартого уваги. В палючому мареві пустелі швидко губляться контури й, стоячи на борозні, практично неможливо помітити, що ці лінії є частиною організованої системи. Вже в ХХ сторіччі через усе плато було прокладено панамериканське шосе й будівельники навіть не помітили, що воно перетинає зображення хвоста величезної 120 метрової ящірки. Сенсаційні малюнки було знайдено цілком випадково, незадовго до початку Другої світової війни. Пол Косок, американський спеціаліст із найдревніших цивілізацій Старого Світу орендував маленький літак, пролетів над плато на висоті 600 метрів і був вражений побаченим.
Чисельні прямі лінії то сходились, збираючись у жмуток, то знову розходились, тяглися паралельно одна одній або перехрещувались під прямим кутом. Велетенські зображення птахів, павуків, мавп виконані контурною лінією без перехрещень та замикань.
Саме Косоку належать перші припущення щодо призначення ліній Наска. Його дослідження були продовжені німкенею Марією Райхе, викладачкою математики з Ліми. Таємничі фігури настільки полонили її, що вона так і залишилась в Наска й провела там більш ніж 40 років.
Факти і гіпотези
Більшість малюнків локалізовано на ділянці сіро-коричневої пустелі, обрамленої річками Зухеніо та Наска. Без видимої системи тут розкидано сотні фігур, що зображують тварин або птахів, на схилах гірських відрогів, що прилягають до Наска, знайдено кілька примітивних людських фігур, а крім того, трапеції, прямокутники, трикутники й просто прямі лінії. Багато зображень являють тварин та птахів, що живуть за багато тисяч кілометрів від Наска, у тропічних лісах Амазонки чи на узбережжі океану. Деякі справді унікальні, наприклад, павук, який належить до дуже рідкісного виду павуків Ricinulei, якого було знайдено зовсім недавно у віддаленій та недосяжній частині вологих лісів Амазонки. Його розміри - не більше 6 мм, тоді як на малюнку - близько 60 метрів.
Фігури та лінії добре збереглися завдяки винятково посушливому клімату. Тут майже не буває дощів, і хоча дмуть сильні вітри, сила їх слабшає поблизу поверхні (нагріта поверхня з дрібної гальки створює захисний шар нагрітого повітря). Крім того, ґрунт уміщує гіпс, завдяки чому дрібні камінці щільно закріплюються на місці. Усе це сприяє тому, що будь-який залишений слід зберігається роками. Вражаюча прямизна ліній відзначалася багатьма дослідниками. Перевірка прямолінійності показала, що кутове відхилення складає менше 9 хвилин, що перевищує точність вимірювання сучасного аерофотографування.
Вважається, що час створення цього комплексу належить до періоду 400 р. до н.е. - 450 р. н.е. Інші дослідники розширюють ці межі до періоду 3000 р. до н.е. - 500 р. н.е. Однак дані датування отримані на підставі аналізу знайденої кераміки й органічних залишків, що могли бути занесені в Наска набагато пізніше створення фігур в пустелі.
На підставі своїх спостережень Косок висунув гіпотезу, що "галерея Наска" слугує найбільшою у світі книгою з астрономії, чимось на кшталт зоряного атласу, календаря, що допомагав визначати час приходу сезону дощів, сівби, свят і ритуальних церемоній.
Марія Райхе розвинула й значно поглибила ідеї Пола Косока стосовно зоряного календаря. Вона встановила багато цікавих співвідношень між лініями та фігурами на плато та позиціями або рухами зірок і сузірь. Райхе припустила, що система малюнків і фігур Наска - це своєрідне зображення древнього насканського зодіаку - основних сузірь, якими їх бачили древні мешканці Наска. На користь цієї теорії свідчить і те, що всі зображення зроблено однією безперервною лінією, начебто з'єднуючи різні зірки й малюючи контур сузір'я. Одне з підтверджень цієї теорії - дослідження американського астронома Філліс Пітлуги. Після ретельного дослідження, вона дійшла висновку, що, наприклад, знамените зображення павука задумане як діаграма зоряного скупчення в сузір'ї Оріона, а сполучені з цією фігурою прямі - лінії, що характеризують зміни схилення трьох основних зірок поясу Оріона.
Але в цілому, вивчення малюнків Наска з позиції астрономії дуже утруднене. Усі спроби професора Хокінса, який вивчав таємниці Стоунхеджа й хотів визначити саме астрономічні напрями малюнків Наска, не дали позитивного результату. Скоріш за все, автоматичне перенесення уявлення про астрономію та рух небесних світил, якими користувалися в древності в Британії та Європі, не дає ключів до розуміння смислу цих фігур. У вавілонській астрономії та астрології, до якої ми звикли, прийнято систему з 7 планет і 12 сузірь, а в Південній Америці ми бачимо цілковито іншу систему бачення зоряного неба. Інки, наприклад, вважали, що існує два місяці - один білий, другий чорний, а їх сполучення утворюють видимі обриси місяця.
Тому цілком імовірно, що в малюнках Наска є й інші, невідомі нам астрономічні орієнтири, але, оскільки ми не маємо чіткого розуміння уявлень того древнього народу про небо, ці орієнтири залишаються для нас загадкою.
На самому плато Наска знайдено велику кількість кераміки - посудин, черепків. Вони вкриті численними зображеннями тварин, птахів, геометричних фігур, подібних зображеним на поверхні пустелі. Певно, це були символи, які дозволяли спілкуватися з духами, із богами - звертатися з проханням про плодючість, про врожай, про те, щоб пройшов дощ, що цінувався тут як носій життя. Крім того, за деякими ознаками цілком можливе припущення, що по контурах цих малюнків ставилися світильники. Можна лише уявити собі, як виглядали б усі ці зображення, окреслені вогняним контуром! Можливо, це було своєрідне жертвоприношення небу, Богам, які могли милуватися цими картинами, і, звернувши увагу на людей, створити хмари, наповнені водою, і почати сезон дощів.