Омела
Омела, вічнозелена рослина, яка росте на гілках дерев, у різних традиціях виступає як символ життя. Серед зими вона цвіте жовтими квітами і дає білі ягоди. Омела пов'язана з родючістю, багатством, захистом і лікуванням. Вона символізує безсмертя й відродження. Існував звичай зрізати омелу під час літнього та зимового сонцестоянь, співвідносних із життям та смертю.
Кельтські жерці-друїди вважали, що омела — це золота гілка Древа життя, яка скріплює союз божественного й земного.
Римські письменники (Цезар, Пліній Старший та ін.) описують оточений таємничістю друїдський ритуал збирання омели. Рослину зривали на повню чи молодик, без допомоги заліза, іноді золотим серпом, при цьому вона не повинна була торкатися землі. Зірвана таким чином омела оберігала людину від будь-якого чаклунства, із її допомогою можна було відшукати підземний скарб. Вважалося, що напій з омели забезпечував людині невразливість, загоював виразки, допомагав жінкам позбутися від безплідності. По переказі, омела народилася від удару блискавки в гілку дуба, тому омела, що росте на дубі наділена особливо цілющими властивостями, а сік з її ягід — їжа для тіла й духу.
Шанування кельтами омели, можливо, відбилось в «Енеїді» Вергілія, де Іней, за порадою Сівілли добуває гілку омели, приносить її в жертву Прозерпіні та потрапляє в підземне царство для побачення зі своїм батьком. «…Два голуба супроводжують Енея в похмуру долину, у глибині якої, переливаючись золотими променями, спалахує на дереві Золота гілка. Так у холодних зимових лісах свіжа зелень омели і її жовті ягоди обплітають стовбур. Так виглядало золото її листя на тінистому кам’яному дубі, так шуршало її золоте листя під легким диханням вітерцю». (Дж. Фрезер).
Кельтська традиція відбилась і в християнській різдвяній традиції поцілунків під гілкою омели, що передвіщала плодотворний союз. Цей звичай розглядають як пережиток фалічних ритуалів чи відбиття певних архаїчних шлюбних обрядів. Подвійне листя або ягоди омели зазвичай символізують вищу плодотворну потенцію, іноді небесних близнюків. Добування омели в канун Різдва й понині являється ритуалом, що нагадує друїдський.
«Золота гілка» життя, омела несподівано стає знаряддям смерті в скандинавських і німецьких міфах про Бальдре, бога світла, який був убитий стрілою, зробленою з омели. Ця інверсія охоронної символіки може означати перехід від життя до смерті за допомогою священної рослини.
Найдревніший елемент культу Діани, покровительки Латинського союзу, у священному гаю біля міста Аріції — охорона священного дерева з «золотою гілкою» омели. Стражем дерева був який-небудь раб, якого називали «царем”. Він зберігав цей статус, поки був спроможний зі зброєю в руках перепинити доступ до дерева іншому збіглому рабу, претенденту на титул «царя». Дж.Фрезер припускає, що раб, який охороняв дерево Діани, розглядався як чоловік Діани, а сам культ символізував священний шлюб царя лісу з богинею лісу. «Усе сказане про бога Бальдере, що живе в скандинавських дібровах із відомими застереженнями можна віднести і до жриці Діани, Царю Лісу, з аріцийської діброви. Він, ймовірно, уособлював найвеличного бога Юпітера, який у спалаху блискавки зволив спуститися з неба, щоб зайняти своє місце серед людей у вигляді омели, «громової мітли» або Золотої гілки, що росте на священному дубі в лісистій долині».
* * *
Видение Гюльви (отрывок)
…Высокий отвечает: «Надо поведать и о событиях, что еще важнее для асов». Начинается сказ с того, что Бальдру Доброму стали сниться дурные сны, предвещавшие опасность для его жизни. И когда он рассказал те сны асам, они держали все вместе совет, и было решено оградить Бальдра от всяких опасностей. И Фригг взяла клятву с огня и воды, железа и разных металлов, камней, земли, деревьев, болезней, зверей, птиц, яда и змей, что они не тронут Бальдра. А когда она это сделала и другим поведала, стали Бальдр и асы забавляться тем, что Бальдр становился на поле тайга, а другие должны были кто пускать в него стрелы, кто рубить его мечом, а кто бросать в него каменьями. Но что бы они ни делали, все было Бальдру нипочем, и все почитали это за великую удачу.
Как увидел то Локи, сын Лаувейи, пришлось ему не по нраву, что ничего не вредит Бальдру. Он пошел к Фригг, в Фенсалир, приняв образ женщины. А Фригг и спрашивает, ведомо ли той женщине, что делают асы на поле тинга. Та отвечает, что все, мол, стреляют в Бальдра, но это не причиняет ему вреда. Тогда промолвила Фригг: «Ни железо, ни дерево не сделают зла Бальдру. Я взяла с них в том клятву». Тут женщина спрашивает: «Все ли вещи дали клятву не трогать Бальдра?». Фригг отвечает: «Растет к западу от Вальгаллы один побег, что зовется омелою. Он показался мне слишком молод, чтобы брать с него клятву». Женщина тут же ушла.
Локи вырвал с корнем тот побег омелы и пошел на поле тинга. Хед стоял в стороне от мужей, обступивших Бальдра, ибо он был слеп. Тогда Локи заговорил с ним: «Отчего не метнешь ты чем-нибудь в Бальдра?». Тот отвечает: «Оттого, что я не вижу, где стоит Бальдр, да и нет у меня оружия». Тогда сказал Локи: «Все ж поступи по примеру других и уважь Бальдра, как и все остальные. Я укажу тебе, где он стоит; метни в него этот прут». Хед взял побег омелы и метнул в Бальдра, как указывал ему Локи. Пронзил тот прут Бальдра, и упал он мертвым на землю. И так свершилось величайшее несчастье для богов и людей.
Источник: «Младшая Эдда», Научно- издательский центр «Ладомир», Москва, 1994