Ріка
Ріка — амбівалентний символ, що відповідає як творчій, так і руйнівній силі природи. З одного боку, вона означає родючість, рух і очищення, а з іншого боку — перешкоду, небезпеку, пов'язану з потопом, повінню.
У низці міфологій ріка як символ деякого «стрижня» Всесвіту, світового шляху, пронизує верхній, середній і нижній світи, виступаючи як космічна (чи світова) ріка. Деякі традиції описують дві космічні ріки, що течуть паралельно (іноді з неба) і впадають у спільне море. В іншому варіанті з моря чи озера, що знаходиться в центрі Всесвіту, випливають головні ріки чи одна ріка. Джерела знаменитої в якомусь відношенні ріки часто відносилися до якої-небудь надприродної сфери; наприклад, джерело Нілу — до священної ущелини, а ключових рік Азії (Брахмапутра, Ганг, Інд і Амудар'я) — до світової гори Міру.
Широко поширена в різних традиціях ідея чотирьох сторін світу, що задають структуру простору. В індуїзмі чотири ріки раю течуть з гори Міру, утворюючи горизонтальний хрест земного світу і співвідносячись з чотирма елементами, чотирма фазами циклічного розвитку, чотирма епохами (югами). Чотири ріки, що вказують сторони світу, відомі в шумеро-семітській традиції, у біблійних легендах, є вони й у мусульманській традиції; згадані чотири ріки й у «Молодшій Едді». Чотири ріки раю, що течуть у напрямку чотирьох сторін світу, беруть початок у джерелі чи колодязі біля коренів Дерева Життя або в скелі під ним у центрі раю.
Для багатьох великих цивілізацій, добробут яких залежав від зрошення полів природними водами, ріки були важливими символами родючості, очищення і відновлення. Ріка — артерія землі і джерело життя для людей осідлих культур. Загальноприйняте уявлення про райські потоки, що течуть від Дерева Життя, є метафорою божественної енергії, духовної їжі, творчої сили, що витікає зі свого неявного джерела в явне і підживлює весь Всесвіт.
Своїм плином, динамікою розливів ріка визначає вирішальні для людського існування періоди часу, символізуючи світовий потік явищ, плин життя, необоротний перебіг часу і, як наслідок, втрату чи забуття. Вона є символом постійної мінливості: «Не можна двічі ввійти в ту саму ріку».
Нерідко ріки уявлялися як кордони, перешкоди, що розділяють світи живих і мертвих, вхід у підземне царство, рубіж між своїм простором і чужим. Виток ріки має те ж символічне значення, що й ворота чи двері. Воно забезпечує доступ в інше царство, в океан єдності. Мотив вступу в ріку означає початок важливої справи, подвиг; переправа через ріку — завершення подвигу, знаходження нового статусу, нового життя. В обрядах переходу і при «подорожах» з одного стану в інший, рух звичайно мислиться як переправа з одного берега ріки на іншій.
Ріка може виступати символом очищення та зцілення. Так, «повернення до джерела» — це повернення до споконвічного, райського стану з метою знайти просвітлення. Вода рік є священною: нею хрестять при першій присвяті, змивають гріхи, очищають тіло й душу, вона знімає утому — фізичну і душевну.
У Стародавньому Єгипті Ніл, «велика ріка», завжди був джерелом життя, загальним надбанням двох земель — Верхнього і Нижнього Єгипту. Широко відомий вислів Геродота:«Єгипет — дарунок Нілу». У багатьох текстах підкреслюється космічність Нілу, його підземний і небесний характер. Існували уявлення, згідно з якими по небесним Нілом вдень пливе човен Сонця. Під землею теж є Ніл, ним Сонце, сівши за обрій, подорожує вночі. Образ підземного Нілу був тісно пов'язаний зі смертю, з душами померлих і судом над ними в потойбічному світі. Звертаючись до бога, єгиптянин говорив: «Ти створив Ніл у пеклі й вивів його на землю за бажанням своїм, щоб продовжити життя людей, подібно тому, як ти дарував їм життя, створивши їх».
Бог Хапі був образом Нілу, що протікав на землі. Він шанувався як «високий Ніл, що дає життя всій країні своїм харчуванням”, як той, хто подає вологу і врожай. Згідно з переказом, печера, звідки бог стежив за підвладною йому рікою, знаходилася небагато південніше Асуана, на острові Біга біля першого порога. Сам Ніл населяли добрі й злі божества в образі тварин: крокодилів, гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій. Батьком Xапі був первісний океан Нун. Свято, присвячене Xапі, починалось з початком розливу Нілу. У цей день йому приносили жертви, у ріку кидали сувої папірусу з перерахуваннями дарунків.
У Месопотамії водяна стихія вселяє жах і трепет, тому що несе із собою руйнування, загрожує смертю людям, розмиває пагорби, на яких побудовані храми богів. За чотири тисячоліття до наших днів так описували грізні повені Тигру і Євфрату: «Нікому не зупинити пожираючий усе потік, коли небо гримить і тремтить земля...» З іншого боку, коли розливаються Тигр і Євфрат, пишно розцвітає життя рослинне і тваринне.
Силу прісних вод, рік, ставків і дощів у Шумерів уособлював бог Енкі. Звичайно Енкі зображується з двома потоками — Тигром і Євфратом, що падають з його пліч чи з вази, яку він тримає в руках. Богу Енкі було доручено облаштування космосу. Він встановив водяний режим Євфрату і Тигру, відокремив болота від моря. Відповідно до міфу, бог Енкі разом з богинею Нінмах виліпив людей з річкового мулу; незважаючи на дану клятву тримати таємницю, він попередив Атрахасіса про потоп.
Головною рікою ведійскої сакральної географії є Сарасваті. Вона благодатна, повноводна, стрімка; її потік величчю перевершує всі інші води; її вода очищує, зцілює, приносить дарунки, їжу, нащадків, життєву силу, безсмертя. Сарасваті — богиня священної мови, тому опікується співаками й поетами.
Для індусів ріка Ганг уособлює собою Гангу, богиню очищення. Божественна Ганга — осьовий символ Всесвіту, небесна ріка, що вилилася на землю. Коли Ганга падала з неба, її прийняв Шива, щоб вона не зруйнувала своєю вагою землю, а з його голови вона стікала вниз сімома потоками. Злившись з океаном, Ганга пішла в підземний світ — паталу. Вона зображується сидячи на фантастичній морській тварині — макарі, із посудиною, наповненою водою, і з лотосом у руках. Один із синів Ганги став відомим під ім'ям Бхішми — наставника пандавів і кауравів в епосі «Махабхарата».
Щороку прочани роблять довгі і важкі подорожі до Гангу в надії, що їхні гріхи будуть змиті, якщо вони викупаються в цій священній ріці чи нап'ються її води. Індуси також вірять, що якщо вони будуть кремовані на берегах Гангу, а їхній попіл розвіяний над рікою, то їх душі будуть виключені з циклу нових народжень і зможуть досягти нірвани.
У Давньому Китаї ріка виступала символом вічного життя. Вважалося, що існування держави безпосередньо залежить від гір і рік: якщо гори валяться, а ріки висихають, то це передвіщає її загибель. Завдання правителя полягає в регулюванні потоку вод, тим більше що керувати людьми за китайськими поняттями — все одно що керувати 
водами. Так, великий Юй, легендарний правитель, у боротьбі з повінню проклав ріки і канали, що доходили до Східного океану і збереглися й донині. А дійшовши до великої ріки Хуанхе, Юй зустрів там річкового духа Хе-бо, що дав Юю камінь, на якому було зображено план боротьби з повінню.
Відповідно до легенд, Хуанхе, «Небесна ріка» і Чумацький Шлях, зливаються десь на краю світу. Колись це була одна ріка, що розділяла світ небесний і світ земний. На її берегах зустрілися Небесна ткаля і Волопас; з історією їхнього кохання і розлуки в Китаї і в Японії пов'язане традиційне свято зустрічі закоханих у сьомий день сьомого місяця на мосту із сорочих хвостів.
Вважалося, що люди, які потонули в річці, ставали її феями і духами. У поганому настрої вони влаштовували повені, здіймали бурі. Існують легенди про боротьбу відважних героїв з цими річковими духами: Чі Бін боровся з драконом, що жив у річці й щороку забирав двох молодих дівчат, стрілець І — з Хе-бо, який завдавав людям лиха .
У скандинавському епосі всі ріки беруть початок із джерела, яке називається Киплячий Казан. Вода в нього стікає з «дубових кінчиків рогів» чудесного оленя. Цей олень, Ейктюрнір, «стоячи на Вальгалі, поїдає листя зі світового дерева Іггдрасиль». Потік Киплячий Казан знаходиться в середині царства мертвих, а біля самих воріт Хель, біля пекла, тече ріка Г’єль — «гучна». Мерці, що бредуть до Хель, повинні вбрід перетнути цю ріку.
У грецькій міфології Океан — це божество ріки, що оточує землю і море. Зі своєю дружиною Тефідою він породив три тисячі дочок — океанід і стільки ж синів — річкових потоків. Океан відомий своїм миролюбством і добротою, він не брав участі у битві титанів проти Зевса і зберіг свою владу, а також довіру олімпійців. Його мудра дочка Метіда — дружина Зевса. Океан омиває на крайньому заході кордони між світами життя і смерті.
Щоб потрапити до Аїду, царства мертвих, душам померлих необхідно було перебороти підземні ріки. Кокіт, Стікс, Ахеронт, Пиріфлегетон. Вогненна ріка Пиріфлегетон (Флегетон) оточує Аїд. Через Ахеронт Харон перевозить душі померлих. Кокіт (Коцит, «ріка плачу») вирізняється крижаним холодом. Лета, уособлення забуття, — ріка в царстві мертвих, випивши воду якої, душі померлих забувають своє минуле життя. Клятва водою Стікса – найстрашніша: бог, що порушив її, піддається дев'ятирічному вигнанню. Під час розбратів боги за наказом Зевса вимовляють клятви над водою Стікса, що приносить Ірида.
У християнській міфології вважається, що ріки, як нагорода людям, прокладаються в пустелі, висікаються зі скелі; як покарання — висушуються, перетворюються на пустелю, на смолу, на кров, наповнюються гадами. У християнстві чотири ріки раю, що витікають з однієї скелі, символізують чотири Євангелія, що йдуть від Христа, а також є метафорою божественної енергії і духовної їжі, що підтримують весь Всесвіт. Ці «ріки води життя» таємниче підмішуються до вод землі і підсолоджують їхню гіркоту. Раннє християнське мистецтво зображує Христа чи Агнця, що стоїть на вершині гори, з якої виливаються чотири потоки. Хресні купелі часто прикрашаються символічними зображеннями райських рік, а вода для водохрещення символізує священну воду Йордану, у якому Іоанном був хрещений Ісус.
У геральдичному мистецтві ріки означають, що «засновник роду такого шляхетного походження або на службі свого пана здійснив велику подорож через море, або першим переправився через ріку, атакуючи чи переслідуючи ворога, або який інший похвальний вчинок на воді вчинив. Так само як і понині рухливі води не терплять у собі ніякої падалі і гнилості і викидають їх неспокійною хвилею, так само і духи небесні не зволікають і виполіскують тих, хто втомлює їх своїм пустомельством. Світлі води очищають від усякої нечистоти, подібно вірному другу, що вкаже не тільки на пороки, але й на шлях врятування». (Ганс Бідерманн, «Енциклопедія символів»).