Собака
Собака, найближча людині тварина, уособлює такі добрі риси як вірність, пильність, прихильність, щирість і слухняність. У деяких традиціях вона виконує функції культурного героя, міфічного першопредка, який приніс людям вогонь. Крім того, собака, присвячена богам війни, може бути образом хороброго й рішучого воїна, символізувати силу, мужність і активну увагу.
Будучи помічником людини, собака веде її по дорозі до мети. Собака супроводжує людину впродовж дня життя та є її провідником через ніч смерті. Великі провідники душ, такі як Анубіс, Геката і Гермес зображуються з головою собаки або мають собаку в якості свого атрибута. У багатьох міфологіях собака охороняє границі між світами, є стражем і володарем підземного світу, де володарюють хтонічні та місячні божества. Це світ снів, царство темряви, інший бік життя, де, однак знаходиться точка, у якій смерть стає відродженням. Тут відбувається повернення до витоків, це енергетичний центр, де перебувають сили відновлення.
У Давньому Єгипті зустрічаються кінокефали, божества з головою собаки. Їхнє завдання — боротися з чудовиськами, знищувати ворогів світла й охороняти вхід у священні місця. Анубіс, заступник померлих, шанувався в різних образах — чорного шакала, дикої собаки Саб, у вигляді людини з головою шакала чи собаки. Анубіс-Саб вважався суддею богів. Його основні епітети «Хентіаменті», тобто той, хто знаходиться перед країною Заходу (царства померлих), «володар Расетау» (царства померлих), «той, хто стоїть перед чертогом богів». Анубіс із «іншого боку життя» приймає небіжчика, супроводжує його до берега на барці померлих і є присутнім при зважуванні серця. Саме Анубіс муміфікує труп Озириса.
Чорний Анубіс пов’язаний з першим етапом алхімічного процесу, «чорним деланием», яке в психологічному плані означає входження у хаос, роз’єднання, розпад. Давні греки ототожнювали Анубіса з Гермесом.
У грецькій міфології собака — це атрибут Гермеса, посланника богів, покровителя мандрівників, провідника душ померлих. Являючись психопомпом, подібно Гермесу, собака одночасно володіє здібностями цілителя й супроводжує бога медицини Асклепія (Ескулапа). Вона може зцілювати, давати народження, нове життя.
Жахливий триголовий пес Кербер охороняє вхід до світу померлих, Гадес. Він охоронець володінь Гадеса, куди прибувають померлі у човні Харона. Гадес — це країна тіней, але всередині, в її глибинах, зберігаються скарби. Це скарби внутрішнього, духовного світу, які оберігає Кербер.
З підземним світом пов’язана й Геката, хтонічна богиня мороку, нічних бачень й чародійства, яка з’являється в образі собаки або у супроводі зграї собак, «псів війни». Геката виступає в образі божества, з’єднуючого два світи — живий і мертвий. Вона уособлює морок, разом з цим це місячна богиня, близька до Селени й Артеміди. Артеміда, діва-охоронниця, покровителька лісу і диких тварин, володарка циклів часу, її також супроводжує собака.
У Давній Індії Індру, царя богів, супроводжує собака Сарама («швидка»), якій присвячений один із гімнів у «Ригведі». Індра посилає Сараму на пошуки зниклих корів до поніїв, а потім звільнює їх із полону. Сарама — мати двох жахливих псів, Шарбаров, які охороняють царство Ями. Це чотириокі пси із широкими ніздрями, стражі й вісники Ями, «царя померлих”, блукають серед людей, видивляючись свою здобич — людей, яким призначено померти.
У Давньому Ірані є переказ, що на Древі Усього Насіння сидить Сенмувр, священний пес Ахурамазди, покровитель зародків та сходів. Він зображується крилатим і покритим риб’ячою лускою, що символізує владування у трьох стихіях — у повітрі, на землі й у воді. Щоразу, коли він піднімається, у дерева виростає тисяча гілок; коли він сідає, він ламає тисячу гілок і розсіює їхнє насіння.
У зороастрійців собака — друга по святості істота після людини, «саме люб'язне творіння». Годівля собаки, в тому числі ритуальна, має велике значення: їжа, дана собаці, призначається для душ померлих; час годівлі собаки — відразу після заходу сонця — належить фравашам, душам померлих. Для виконання похоронних обрядів у зороастризмі використовують білих «чотириоких» собак (із темними плямами під очима). «Чотириокість» означає здатність собак бачити саму смерть, із чим пов’язаний ритуал «сагдид» («погляд собаки», «оглядання собакою»), коли собака своїм поглядом проганяє від мертвого тіла дева трупної скверни. Дві собаки стережуть міст Чінват, що веде у інший світ.
В ацтеків Шолотль, брат-близнюк Кецалькоатля, має голову собаки. Собака, як Шолотль, який супроводжує Сонце в його мандрівці в підземному світі, могла провести померлих до моста вічного перебування. Шолотль, Венера вечірня, разом із Кецалькоатлем, Венерою ранковою, вирушають до Міктлану, царства померлих, за кістками людей колишніх епох заради створення людей нового покоління; він допомагає Кецалькоатлю уникнути Міктлантекутли, владики підземного царства, й повернутися з царства померлих, отримавши бажане. Десятий день календаря ацтеків є днем пса. Останнім, тринадцятим, знаком мексиканського зодіаку, що представляє період часу, безвременье (передчастя), було сузір'я Собаки, пов’язане з поняттям смерті й, одночасно, із воскресінням, поновленням.
У кельтській міфології собака супроводжувала богів полювання, війни й героїв, а також бога-цілителя Ноденса. Одним з атрибутів сонячного бога Луга був чарівний 
непереможний пес, відомий ще тим, що «…варто йому в струмку омитися, як води в ньому текли вином і молоком».
В ірландській традиції Кухулін — головний герой численних саг. У ранньому віці він відзначився тим, що вбив жахливого пса коваля Кулана. Ім’я Кухулін — «Пес Куланна» — герой отримав після того, як викликався замінити вбиту ним собаку в якості сторожа.
У скандинавській міфології демонічний пес Гарм є стражем підземного світу. У переможній битві перед кінцем світу він вирветься на свободу та вступить у бій з асом Тюром. У цій битві обоє загинуть.
У давній міфології слов’ян на крилату «собаку-птаха» міг втілюватися сонячний бог Семаргл, який входив у число семи божеств давньоруського пантеону. Семаргл символізував Сонце літнього сонцестояння й вважався охоронцем посівів.
Пращури вірили в дар пророкування цих тварин, які передчували пожежу, нещастя, смерть. Роздвоєність образу собаки, її «нечистота» проявляється в тих легендах і переказах, де йдеться про здатності відьом і упирів перетворюватися на собак.
У символізмі християнства собака означає вірність, пильність, охорону, а іноді стає алегорією священика, «доброго пастиря». Як охоронець стад собака уособлює єпископа або проповідника. Чорні та білі собаки — емблеми ордену Домініканців.
Собаку і вовка можна розглядати як два взаємодоповнюючих аспекти одного символу. Символічно собака є світлим боком вовка. Наприклад, в Аполонна, сяючого володаря Сонця, друг — вовк, тоді як у його сестри, Артеміди, місячної богині — собака.
