Стоунхендж
Стоунхендж - це велична споруда з гігантських кам'яних брил, побудована чотири тисячі років тому на Солсберійській рівнині Британських островів. Зараз вже отримані переконливі свідоцтва того, що Стоунхендж використовувався в якості астрономічної обсерваторії, що дозволяла визначати зміну пір року, а також сонячних та місячних затемнень.
Величні руїни зберігають свою таємницю. Чи отримаємо ми звістку, донесену ними з неймовірних глибин тисячоліть? Або, може бути, ще віки людству призначено битися над розгадкою послання, залишеного нам невідомою цивілізацією?
Легенди, історія "Якщо Ви схильні думати, що життя неглибоке и ми скоро дістанемося до основи всього сущого, ці стародавні камені, сірі стовпи нагадають нам про незмірну глибину Часу".
У всьому світі немає нічого подібного до цих суворих руїн, які "вирізняються в історії настільки ж самотньо, як і на своїй безкраїй рівнині". Чим була ця споруда: гигантська й мовчазна? Для чого створювався, чому слугував цей пам'ятник, створений тими, від кого на землі не залишилось більше слідів? Цим питанням, відповідь на яке досі невідома, люди цікавилися з давніх часів. Стоунхендж настільки старий, що вже в античності його справжня історія була забута. Це місце завжди було овіяне легендами й переказами, кожна епоха по-своєму намагалася пояснити його загадку.
Легенди кажуть, що одного разу Утер Пендрагон, легендарний батько Короля Артура, з'явився в Солсбері, "де графи й князі… лежали поховані", та "замислився він… як би краще вшанувати це місце, зелений дерен якого вкрив стількох шляхетних воїнів". Маг Мерлін порадив йому: "Як бажаєш ти прикрасити могилу цих людей гідно, аби навіки була вона відзначена, відправ людей за Танком Велетнів, що в Кілларосі на горі в Ірландії. Бо камені ці такі, що й нині не міг би їх встановити ніхто, якщо тільки не буде розум його великим в міру його мистецтва. Бо величезні камені ці, і ніде немає інших, наділених рівною силою, а тому, встановлені кільцем коло цього місця, як стоять вони зараз, так і простоять вони тут до конця віків. Утер розсміявся й сказав: "Але навіщо везти камені настільки величезні з країни настільки далекої, наче в Британії не знайдеться свого каміння для такої справи?" Мерлін відповів: "Не смійся, не подумавши… в цих каменях захована таємниця… Велетні в давнину принесли їх з далеких земель Африки, й встановили в Ірландії в ті часи, коли мешкали там… і нема серед них каменя, не наділеного силою чаклунства". Мерлін переконав короля, і за одну ніч з допомогою свого "чарівного слова" та чарівної сили переніс ці камені в Британію.
В 17 ст. вважалося, що Стоунхендж присвячений славі британської королеви Боудіке, яка очолила повстання проти Риму. Проголошували величні руїни і "давньобританським триумфальним храмом на честь Анараїт, їх богині перемоги", і "гігантською будівлею, зведеною датчанами для того, щоб бути королівським двором чи місцем виборів і коронації їх королів". В ту ж епоху було здійснено, напевне, перше за всю історію ретельне обстеження самої споруди Джоном Обрі. Він оглянув пам'ятник, і зробив висновок, що ці давні камені були храмом друїдів. Стоунхендж, як і всі інші кільцеві будови з каміння, був "зміїним храмом", чи "Драконтієм". Легенди, здогадки, версії про походження та значення Стоунхенджу продовжують множитися. На початку ХХ ст. були здійснені серйозні археологічні дослідження пам'ятника. Історія Стоунхенджу виявилась не менш цікавою. Багатотонні кам'яні глиби доставляли, оброблювали та встановлювали с величезною точністю, що вразила дослідників.
Факти і гіпотези
В 70-і роки нашого століття астроном Джеральд Хокінс, вроджений англієць, зробив відкриття, що стало великим кроком в розгадці таємниці Стоунхенджа. В його роботах вперше прозвучало, что ця споруда є найдавнішою обсерваторією. Подальша розробка цієї теорії показала, що невідомі будівельники володіли глибокими знаннями в області астрономії та математики.
Складний, як цілий комплекс астрономіних інструментів, і в той же час простий з архітектурної точки зору, тонкий та складний за своїми функціями, економічний та величний на вигляд, викликаючий трепет, Стоунхендж являє собою взірець геніального задуму. Багато спроб припустити та змоделювати способи будівництва, організацію, керівництво, постачання необхідні для здійснення настільки величезних робіт привели дослідників до висновку, що будівництво Стоунхенджа можна порівняти з сучасним проектом програми космічних досліджень США.
Як вважають вчені, Стоунхендж споруджувався в три етапи. Першим був виритий великий кільцевий рів з двома валами по обидві сторони із входом на північний схід та одним вертикально встановленим камнем іззовні.
Зовнішній вал діаметром біля 115 м являв собою земляний насип завширшки 2,5 м і висотою 50-80 см. Всередині, по периметру внутрішнього валу, було розташоване кільце з 56 лунок (так звані лунки Обрі). 56 лунок Обрі — це кільце з ямок, які ретельно розмічені й вириті, а потім — засипані дробленою крейдою. Настільки точне розміщення 56 лунок на такому великому колі являє собою чимале інженерне досягнення. Внутрішній вал — найзначніший крейдяний компонент Стоунхенджу — яскраво білий, біля 6 м в ширину, від гребіня до гребіня близько 100 м. На північному заході вал не замкнений. Приблизно в 30 м на північний схід від центру за валом знаходиться П'ятковий камінь, оточений невеликим ровом. Він стоїть між двомя паралельними земляними валами, що називаються Алєєю. Біля внутрішнього краю валу знаходяться два камені, що отримали назву "опорних" (№ 91 та № 93) — сарсени, зовсім не схожі один з одним ні за формою, ні за розмірами. Крім того, біля внутрішнього краю валу є ще два колові насипи, центри яких утворюють з двомя опорними каменями прямокутник (№92 и № 94). Логічно припустити, що на обох насипах колись стояли ще два опорних каменя. Кільце з великих оброблених каменів з горизонтальними перекладинами отримало назву сарсенового кільця. В свій час сарсенове кільце в 31 м діаметром включало 30 каменів. Але зараз залишилось стояти тільки 17, причому деякі з них колись впали й були підняті і встановлені знов. Збереглися на своєму місці 6 перекладин. Вертикальним граням перекладин була надана кривизна, що повторювала дугу кола. Перекладини сарсенового кільця вирівняні по одному рівню з точністю до одного сантиметру, й утримуються на місці за допомогою кріплення, яке столяри називають "гніздошип" (на вертикальній плиті — "шип", на горизонтальній — "гніздо"). Між собою перекладини також скріплені: їх бокові сторони, що змикаються, мають виступи та жолоби. Система цих з'єднань надавала всій споруді значну стійкість.
Найбільші камені Стоунхенджу — це 10 величезних сарсенів, встановлених парами всередині головного кільця. На кожній парі каменів свого часу лежала перекладина, і для опису такої конструкції з трьох каменів було видумане слово "триліт". Тепер, після того, як один триліт був відновлений в 1958 г., стоять три триліти з п'яти. Розташовані триліти підковою, яка своїм відкритим кінцем звернена до Алеї та П'яткового каменю. Їхня висота досягає 5 м і маса — до 50 т. Підкова з трилітів, кільце, зв'язані воєдино поперечними плитами і стародавній П'ятковий камінь склалися в грандіозні кам'яні споруди. Вони величезні й за сучасними мірками: висота від 6 до 9 м, ширина приблизно 2м, маса — від 25 до 50 тон. Всередині сарсенового кільця озбереглися залишки ще одного кільця більш мілких "блакитних" каменів, що набувають синюватого відтінку у вологу погоду. Всередині підкови з трилітів знаходяться інші блакитні камені. І нарешті, всередині підкови з блакитних каменів, хоча і не точно по центру, лежить глиба, що отримала назву "Алтарний камінь".
Наприкінці 18 століття вперше звернули увагу на те, що вісь Стоунхенджу орієнтована на точку сходу Сонця в день літнього сонцестояння. В середині 19 століття виявили, що опорні камені мають також астрономічну орієнтацію. Лінія, проведена через опорні камені № 93 и № 94, також вказиває на точку сходу Сонця в день літнього сонцестояння. В середині 20 століття було виявлено, що опорні камені вказують й точки сходу Місяця. Місяць рухається по небу достатньо складним шляхом. За 28 діб точки місячних сходів та заходів пророблюють цикл руху по горизонту, аналогічний тому, який Сонце здійснює впродовж року. Крім того, дуга горизонту, отримана точками сходу й заходу, циклічно змінюється з періодом в 18,6 років. Період, коли точки сходу й заходу Місяця розділені максимальною дугою, називають "високим Місяцем", а протилежний період — "низьким Місяцем". Вміння розрізняти фази цього циклу, названого астрономами "метоновим", важливе для передбачення сонячних та місячних затемнень.
Лінія, проведена через камені № 94 — № 91, та № 93 — № 92 вказує на точку самого південного сходу "високого" Місяця. А лінія, проведена через ці камені в зворотному напрямі, вказує на точку найпівнічнішого заходу "високого" Місяця.
Специфічною особливістю розташування цього мегалітичного комплексу є той факт, що тільки на широтах, дуже близьких до широти Стоунхенджу, напрями на точку сходу Сонця в день літнього сонцестояння й на точку сходу "високого" Місяця утворюють прямий кут. Адже ці напрями закладені в розташування опорних каменів, що утворюють прямокутник. Крім того, довжини його сторін відображають пропорції піфагорова трикутника з відношенням сторін 5:12:13 — 25+144=169. При цьому довжина великої сторони прямокутника опорних каменів фактично дорівнює відстані між центром кільця Обрі й П'ятковим камнем. А самі лунки Обрі могли використовуватися як свого роду годинник, що відміряв періоди місячних та сонячних затемнень.