Український рушник. 06. На весіллі
Особливу роль грав рушник у весільній обрядовості як один із найважливіших атрибутів. Весільні рушники, як і весь посаг, кожна дівчина готувала собі заздалегідь.
Рушники дарували старостам, перев’язували через плече, якщо на заручинах доходили згоди. У багатьох районах на весіллі рушниками перев’язували не лише старостів та дружок, але й бояр та інших весільних чинів. Часто і молода, і дружка замість пояса чи крайки підперізувались рушником («підперізником») — кінцями наперед.
Під час вінчання рушником зв’язували руки молодим, бажаючи їм взаєморозуміння, щасливого і довгого подружнього шляху. На весіллі, зустрічаючи молодих, застилали рушником дорогу від порога до столу, а то й від воріт до дверей хати; іноді рушник стелили й перед входом до церкви.
Але найголовнішим був той рушник, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли, як зіницю ока, передаючи від покоління до покоління.
Неабияке значення мав білий вишиваний рушник, на якому мали стояти молоді під вінцем. Під цей рушник родичі молодого клали срібні гроші й пшеницю — на щастя й багатство. Цим рушником потім накривали образи або вішали його на видне місце у світлиці.