«Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 2

Українською / Російською

Автори: Хорхе Анхель Ліврага

Продовження. Початок «Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 1

Якось опівночі, поринувши у глибоку медитацію, зрозумів Гаутама біди людей та їх причини і визначив 12 нідан або ж 12 причин життя, які породжують послідовні інкарнації людини. Йдеться про замкнений ланцюг причин і наслідків у всій череді існувань, що складається з дванадцяти ланок: 

 

1. ​Авіджа (Aвідія), первинна чистота, яка спонукає людину до нового народження через незнання нею власної сутності. Тобто, людина від народження не усвідомлює своєї природи, не знаючи саму себе, що приводить до низки порушень, які вона повинна буде виправляти упродовж життя.
2. Джаті, або народження, відповідно до одного із чотирьох способів входження в потік життя, Чатур-Йоні або Кармайа [1] (йдеться про внутрішнє народження).
3. Джарамарана, немічність і смерть або смерть від старості, яка приходить після дозрівання Сканд (все матеріальне – тлінне, воно не має стосунку до вічного й абсолютного). Кожна жива людина має п’ять, можливо, сім ознак, відомих під назвою Панча-Сканди:

• Рупа (Форма)
• Ведана (Відчуття)
• Санджна (Свідомість)
• Самскара (Дія)
• Віджнана (Знання)

Ці Сканди об’єднуються при народженні людини й утворюють її особистість. Коли ці складники дозрівають, вони починають роз’єднуватися і слабшати, далі настає Джарамарана, тобто немічність і смерть. Сканди бувають кармічними й некармічними. Вони можуть утворювати форми через несвідому Крія-шакті (сила, що створює або втілює речі). Буддисти говорять, що в природі існують невидимі істоти (елементали). На Сході вони відомі як деви  (добрі істоти) і ракшаси (злі істоти). Ці істоти утворені з енергії, вони прозорі, не мають фізичного тіла, а лише психічне, але іноді їх можуть бачити люди, що перебувають в особливому психічному стані.

1. Бхава, кармічний посередник, який веде кожну свідому істоту до народження в тій чи іншій формі існування у Трайлоці [2] й Гаті. 
2. Упадана, причина, яка створює Бхаву і, таким чином, сама стає причиною Джаті; і цією причиною є прагнення жити. Отже, люди народжуються знову тому, що прагнуть жити.
3. Тришна, любов чиста або ж нечиста; прагнення жити може виникати з двох різних джерел: від чуттєвої пристрасті до предметів повсякденного життя та від любові до людства і палкого бажання працювати задля його Визволення. Таким чином, за Буддою, навіть бажання визволитись поневолює людину.
4. Ведана, або відчуття; сприйняття навколишнього світу за допомогою почуттів. Іншого світу ми не знаємо, тому боїмося покинути його. Нам відомо, що все втратимо, однак усе одно бажаємо втримати.
5. Спарша, відчуття дотику, відчуття наших фізичних меж, можливість відчувати і визнавати себе чимось сущим.
6. Чадаятана, органи чуття.
7. Намарупа, особистість, тобто форма з відповідним іменем, символ ірреальності матеріальних феноменальних явищ. Навколишній світ – це відносна реальність, сам по собі він не є реальним.
8. Віджнана, правдиве знання всіх речей, які сприймаємо, і всіх речей у їх взаємозв’язку та єдності. Всі речі взаємодіють між собою.
9. Самскара, дія на плані ілюзії. Ми постійно перебуваємо на плані ілюзії, на плані відносного.

 

Ці дванадцять причин є пастками, до яких ми потрапляємо на своєму еволюційному шляху. Наші властивості, що зумовлюють потрапляння до цих пасток, звуться асавами. Існують такі асави:

• Кама-асава, або схильність до чуттєвих насолод;
• Бхава-асава, або бажання народжуватися знову і заклопотаність своїм розвитком;
• Діттха-асава, або помилкові думки, усе те, що зветься духовною сліпотою, догматизмом або незнанням;
• Авіджа-асава, або неуцтво в прямому значенні цього слова, брак знань про справжню природу речей – в цьому і є корінь страждання.

За деякими джерелами існує чотири засоби подолання цих асав, проте найдавніші, езотеричні тексти пропонують сім засобів. Слід знати, як їх можна опанувати:

1. Усвідомити Чотири Благородні Істини, які руйнують ілюзію про «я», вагання і залежність від зовнішніх ритуалів. Ось ці Істини:

• Перша Благородна Істина: Страждання;
• Друга Благородна Істина: Причина страждання;
• Третя Благородна Істина: Подолання страждання;
• Четверта Благородна Істина: Благородний Вісімковий Шлях, який утамовує смуток. 

Перша Істина, за Буддою, полягає в існуванні болю, страждання. Народження, хвороби, старіння – все це є джерелом страждання. Здається, це легко побачити, проте мало хто усвідомлює цю Істину.

Друга Істина – це пошук причини болю. Ми страждаємо, тому що нездатні бачити будь-що у позачасовому вимірі і прагнемо минущого. Бажання, що призводить до нового народження, є потрійним – це: схильність до насолод, жага до життя і жадоба до володіння. Ці бажання прив’язують нас до матеріального світу.

Третя Істина полягає у подоланні болю шляхом подолання бажань. Відсутність відособленості – це те, що позбавляє від бажання. Всі ми, так чи інакше, прагнемо чогось, це можуть бути навіть філософські прагнення. Перемоги також пов’язують нас зі світом.

Четверта Істина – це Вісімковий Благородний Шлях або Ар’я-Аштанга-Марга, що ми перекладаємо таким чином: Правильне Знання, Правильні Наміри, Правильне Слово, Правильна Поведінка, Правильна Дія, Правильне Зусилля, Правильна Думка, Правильне Зосередження.

1. Підкорити почуття і розум. Впоратися з почуттями важко, підкорити розум майже неможливо.
2. Належним чином використовувати подаяння та пільги, які слід приймати, але в жодному разі не наживатися на них. Тобто мати достатньо розсудливості, щоби брати від Природи необхідне і не спокушатися на зайве.
3. Стійко терпіти тілесні, моральні та розумові страждання.
4. Уникати ризикованих ситуацій, небезпечних місць і товариств. Ми повинні бути не тільки хорошими тактиками, але й хорошими стратегами, намагатися вести бій правильним для нас способом, замість того, щоб спочатку розпочавши бій, потім гадати про можливості перемогти в ньому.
5. Уникати злих думок. У буддистській філософії думки, як живі істоти, тільки ментальні.
6. Розвивати Вищу Мудрість.

Ці практики передують Семи Золотим ключам – парамітам, якими є трансцендентальні чесноти або набута діями досконалість. У буддистських текстах йдеться про шість параміт для світських осіб і про десять – для ченців. Текст, назва якого перекладається як  «Голос мовчання» нараховує сім параміт: 

1. Дана (щедрість) – перша з шести чеснот буддизму. Щедрість, милосердя, любов і співчуття є ключем проти страждань світу та невігластва.
2. Шіла (чистота) – гармонія в словах та діях – ключ, що урівноважує причину й наслідок і не залишає місця для дії карми.
3. Кшанті (терпіння і великодушність) – стан духу, плодом якого є терпіння, народжене з розуміння всього, що існує і не існує. Терпіння – це форма віри. Коли маємо віру у щось прийдешнє, тоді ми свідомо, по-справжньому терпеливі.
4. Вайраг’я (незворушність перед задоволенням і болем) – поведінка мудреця, який знає, що вони нічого не варті.
5. Вір’я (енергія, непохитність і сила) – це енергія, необхідна для того, щоб іти своїм шляхом, долаючи все, що не стосується цього шляху, в нас самих і довкола нас.

На Сході вважають, що є дві форми героїзму. Одна з них – це здатність творити велике, прекрасне, довговічне, яскраве, таке, про що пам’ятають. Інша форма героїзму – сприяти тому, щоби цінне, важливе існувало довго, щоби воно не втрачалось. Інколи, якщо неможливо запалити весь світ, треба зберігати хоча б жменьку вуглин. Не всі можуть змінювати історію, але всі ми можемо пильнувати, щоби не загасали ті малі іскри, які нам пощастило оберігати. Є одна буддійська притча про цінність такої малої іскри. Індійське «євангеліє» розповідає, що за тих часів, коли проповідував Татхагата, заведено було, щоби кожен, хто приходив слухати проповідь, приносив на знак пошани маленьку лампаду. Одного разу, коли Татхагата давав настанови, найближче до нього підійшли заможні люди, принци з величезними бронзовими та срібними й золотими канделябрами, прикрашеними коштовним камінням, і запалили їх довкола Будди. Та була серед тих, хто хотів його послухати, і дуже бідна старенька жінка, яка мала лише одну дрібну мідну монетку. Вона попрямувала до міста купити трохи оливи для своєї невеличкої лампади, але продавець оливи, дізнавшись, що в неї тільки одна мідна монетка, не схотів дати їй оливи. Бідолашна жінка не знала, що й робити. Тоді вона вирішила продати своє волосся (символ гідності в Індії), щоби здобути ще кілька монет. Так вона й зробила, та цього все одно виявилось недостатньо. Потім вона продала свій одяг і знову звернулась за оливою для своєї лампадки, продавець дав їй кілька крапель. Старенька засмутилась від того, що в неї так мало оливи, що її вистачить лише на початок проповіді, а в інших великі лампи, які могли горіти годинами. Засвітила вона свою лампадку, а в той час, як говориться в притчі, з’явився демон Девадатта, ворог Будди, і наслав сильний вітер, який загасив усі світильники, окрім її лампадки, бо була ця лампадка найменшою і стояла у віддаленому куточку – і завдяки цьому продовжувала горіти. Тоді Будда, який виголошував проповідь, промовив: «Доки десь у Всесвіті, хай навіть у найскромнішого з поміж людей, буде світити найменший вогник, я зможу цим світлом осяяти увесь світ». І, взявши лампадку старенької, він засвітив від неї всі інші, а лампадка продовжувала горіти до самого завершення проповіді.

 

Це пояснює цінність того внутрішнього Поклику, тієї великої Віри у щось благородне, що не перестає горіти й жити. 

1. Дг’яна (стан зосередження) – веде аскета, який в нього занурюється, за межу будь-якої ірреальності; це безперервний і тривалий плин думки, спрямований на певний об’єкт аж до повного злиття з ним.

Дг’яна, по суті, є одним із останніх станів, якого набуває Істота перед своєю абсолютною Реалізацією. Багато шкіл вирізняють чотири стадії Дг’яни:

• Пратьягара,  або процес виховання розуму з метою підпорядкування почуттів і самого розуму.
• Дхарана, або абсолютне зосередження розуму на певному предметі чи ідеї з повним відмежуванням від усього, що відбувається зовні, від усіх відчуттів.
• Дг’яна – це продукт Дхарани, який передбачає занурення людини у стан цілковитого споглядання.
• Самадхі вважається останім і найважливішим кроком; це стан повного єднання із самим собою. Однак, це лише поверховий його аспект, є різні види цього стану. Самадхі – це Найвище Знання, знання Істинних Речей.

Дхарана, Дг’яна та Самадхі об’єднуються під загальною назвою Самаяма.

1. Праджна, Знання саме по собі, більше того, це Велика Мудрість, цей ступінь об’єднує всі попередні чесноти, яких досягла людина. Це останній ключ, який перетворює людину на бога, робить її бодгісаттвою, улюбленим сином Дг’яни, і дозволяє уникати десяти головних пороків.

Є десять головних пороків: три пороки тіла, чотири пороки губ і три пороки розуму. Три головні пороки тіла: вбивство, злодійство, розпуста; чотири пороки губ: брехня, наклеп, брутальність, лукавство; три головні пороки розуму: ненависть, заздрість і заперечення духовної сторони речей, тобто, свого роду атеїзм або матеріалізм.

Існує також десять заповідей, або головних порад: половина з них призначена для мирян, а інша половина – для ченців, так званих бгікшу, які, крім того, повинні дотримуватися заповідей для мирян.

П’ять заповідей для мирян: не вбивати, не красти, не напиватися, не чинити перелюбу і не брехати. Для ченців, окрім цих п’яти заповідей, є ще п’ять особливих: не вживати недозволеної їжі; не одягатися неналежно; уникати всілякої мішури і сластолюбства; призвичаювати тіло до спання на килимку, покладеному на тверду рівну поверхню; не танцювати, не співати, не грати на музичних інструментах, не дивитися театральних вистав.

Згодом ці заповіді частково було змінено, бо в пізніші ритуали уже включалась музика, театральні елементи, тощо.

Також було встановлено чотири основні ступені учнівства:

1. Шротапатті, це учень, який «вступив у потік», що веде до Нірвани.  
2. Сакрідагамін, символічною мовою – той, хто має народитися ще тільки один раз.
3. Анагамін, той, хто вже не потребує фізичного втілення; проте ще може мати тисячі років інкарнації в тонку матерію, але він не народжується фізично, від батька й матері. І навіть якби він народився фізично, від батька й матері, то не внаслідок карми, а тому, що має намір працювати у певному вигляді. Він народжується не з необхідності, а з власної волі. 
4. Архат, останній і найвищий ступінь учнівства – це той, хто вже досягнув досконалості; той, хто пройшов усі ініціації.

Такими були чотири перші ступені, які встановила буддійська релігія. Згодом відбувся її поділ на школи Хінаяна та Махаяна, Школа Махаяна («Велика Колісниця»), що увібрала в себе низку добуддійських елементів, набула більш магічного характеру, ніж Хінаяна («Мала Колісниця»), вона є менш ортодоксальною у ставленні до вчення історичного Будди і набагато більше схильна до первинного езотеричного буддизму. Однак, ані Хінаяна, ані Махаяна не є суто релігією: Хінаяна є радше філософською школою, а Махаяна – це форма магії. Для Хінаяни важливими є історична, моральна частини вчення, чіткість його дотримання. Махаяна надає вагу міфічній частині, парапсихологічній реальності, символізму.

В школі Махаяна для учня встановлено десять ступенів:

1. Парамудіта[3] – той, хто сповнений радості; це стан великої шляхетності, великої широти свідомості, «внутрішнього танцю».
2. Вімала – той, хто незабруднений; цей стан називають Шіла, або вічна чистота.
3. Прабгакарі – те саме, що Кшанті.
4. Арчишматі – «осяйний»; споріднений з Вір’єю, тобто з первинною енергією.
5. Судурджая – «непереможний», пов’язаний з медитацією, з Дг’яною.
6. Абгімукхі – Найвищий Мудрець, пов’язаний також з Праджною – Великим Знанням.
7. Дурангама – «Той, хто йде далеко»; ідентифікується з ефективністю, тобто, той, хто може дійти кудись, що зветься Упаякаушак’я.  
8. Ачала – один з перекладів цього слова – «непорушний»; цей ступінь пов’язаний з Пранідганою – великою рішучістю.
9. Садхуматі – «Той, хто правильно мислить»; пов’язаний з вищою силою, що зветься Бала.
10. Дгарма-мегха – останній ступінь; це «Вільний (дослівно – голий) від релігії». Він пов’язаний з Мудрістю, з Ганешею, із Джнана.

Школа Махаяна вважає, що це ті десять сходинок, які ведуть до стану Архата.

Буенос-Айрес (Аргентина), 1971 

Продовження: «Євангеліє» Будди та езотеричний буддизм, частина 3

 

[1] Чотири форми нарождення.

[2] Трайлока або Трилока (санскр.), дослівно – «три сфери» світу; тріада, яка доповнює браминську четвірку світів під назвою Бхуванатрайа. Чотири поділи останнього суто фізичні й чуттєві; Трайлока буддистів – суто духовні й етичні сфери. Буддійський поділ сфер: 1. Світ бажання – Камадгату або Камалока. 2. Світ форми – Рупадгату. 3. Безформний світ – Арупадгату. Все це світи посмертних станів.

[3] «Прерадісний». Наступні рівні, відповідно, мають назву: «Чистий», «Світлоносний», «Осяйний», «Непереможний», «Перетворювальний», «Далекопровідний», «Непохитний», «Благотворний» і «Хмара Дгарми».