Загадкові цикли в житті людини
Автори: Олена Сикирич
В житті людини трапляється різне. Події чергуються, змінюючи одна одну, деякі приносять радість, інші — горе. Іноді все, що відбувається з тобою, здається цілком логічним і зрозумілим наслідком того, що ти робив раніше, і здається, що твоя доля повністю у твоїх руках, що ти тримаєш її під контролем. Іноді складається враження, що деякі ситуації та події звалюються на тебе, мов сніг на голову. Звідки вони взялися? Чому зі мною відбувається саме це, а не щось інше? Чому саме зі мною, а не з кимсь іншим? Які наслідки в майбутньому може мати та чи інша моя реакція на події, які відбуваються зараз?
Як вибрати правильне рішення з-поміж багатьох варіантів, кожен з яких має свої «за» і «проти», як не помилитися? Можливо те, що повинно статися зі мною, станеться все одно, як би я не намагався що-небудь змінити?
А можливо все навпаки: я — хазяїн своєї долі, сам вирішую, чого я хочу, сам її створюю?
Питань багато, одне породжує інше; але, здається, відповісти на безліч запитань можна буде лише тоді, коли ми знайдемо відповідь на єдине найголовніше питання, яке хвилювало людину з давніх давен: чи стихійні, чи випадкові всі події, які відбуваються з нами, чи у всьому цьому можна знайти певну закономірність?
На це питання намагалися дати відповідь філософи всіх епох і культур, багато хто з них пропонує досить схожі пояснення великої загадки, яка носить назву «доля». У цій статті ми не будемо заглиблюватися у всі аспекти цієї теми і намагатися детально пояснити суть того таємничого Закону Долі, який у Давній Індії називали кармою — законом дії (акції) і реакції, законом причин і наслідків. У будь-якому випадку, всі філософи давнини погоджуються в одному: ні у Всесвіті, ані в житті людини не трапляються випадковості, не буває абсурду, все має свою потаємну суть, свій зміст і призначення. Все має своє «чому» і «заради чого». Кожне явище в природі, кожна подія у нашому житті є природним наслідком певної причини — того, що відбувалося, або того, що ми робили раніше, кожна наша думка, вчинок, реакція на подію стає причиною, яка породжує нові наслідки, нові дії та нові події. Що посієш, те й пожнеш! Все пов'язано між собою, як ланки в ланцюзі.
У руслі цієї загадкової Долі, чи Провидіння, як називали її стоїки, переплітаються та однаково впливають на перебіг нашої еволюції визначеність наперед та свобода вибору — те, чого ми не можемо уникнути і те, що ми можемо змінити силою нашої волі та розуміння. Філософи давнини казали, що насправді визначеність наперед і свобода вибору не виключають, а чудово доповнюють одне одного.
Визначені наперед Закони, Моделі світобудови та буття, Шлях еволюції, його етапи і всі умови життя, створені згідно з цими моделями. Шлях, Закони і Моделі еволюції — це те, чого ми не можемо уникнути, оскільки не ми їх створювали, і, навіть якби хто-небудь коли-небудь поставив перед нами таке завдання, воно було б нам не під силу. Але зате ніхто ніколи не зобов'язував нас, не приписував нам, як йти цим шляхом, який досвід здобувати з подій, що випадають на нашу долю, що створювати, що вибирати серед незліченного числа найрізноманітніших варіантів. Жити, вмерти і знову народитися ми зобов'язані, але як жити, як використовувати те, що відбувається з нами — у цьому вже кожен сам собі хазяїн. Не даремно мудрі називали Долю великою школою життя, оскільки важливі не події, а те, як людина реагує на них, яку науку здобуває, які створює плоди та яку Долю викликає внаслідок цього. Насправді все в наших руках. Цікаво, що навіть наше «навчання» і ті умови, які для цього створюються у великій школі Долі та життя, не складаються стихійно. У цій статті ми коротко зупинимося на одному з найцікавіших аспектів учень давніх філософів. Як угорі, так і внизу. Все у Всесвіті, в природі відбувається згідно з точно визначеними циклами. Все життя людини проходить згідно з циклами, які відображають великі цикли еволюції природи і Всесвіту. Кожен цикл має свої закони, моделі, свої цілі і задачі, свої специфічні умови розвитку, де вже закладено все те, що впродовж даного циклу людина змогла б відкрити, усвідомити, досягти і застосувати на практиці. Кожен цикл має також свою «планку-мінімум» у розвитку, нижче якої людина не може опуститися без шкідливих наслідків для її душі, і ту «планку-максимум», котрої вона має шанс досягти, і вище якої вона не повинна намагатися піднятися, оскільки умови для цього ще не дозріли, і будь-яке завзяття в цьому напрямку загрожує зруйнувати все те, чого людина досягла раніше. Не випадково філософи визначали цикли життя як можливість переходу з одного стану свідомості в інший.
Життя людини — це лише один великий цикл у низці інших, ще більших циклів. Відповідно, у ньому існує також багато менших циклів. І кожен з них можна було б вивчати довго і ретельно, беручи за основу найрізноманітніші критерії. Ми зупинимося на критерії простому, актуальному і всім нам відомому: поговоримо про вікові цикли в житті людини. Згідно з твердженнями відомого астролога А. Руперті, вік — це лише стихія, плодючий ґрунт, в якому зріє глибокий людський досвід, пробуджується свідомість людини і розкриваються скарби її Душі, яка проходить через природні етапи свого розвитку. Одна і та сама подія часто має зовсім різні значення, якщо вона відбувається у різному віці: змінюється її сенс, змінюється реакція людини і той досвід, який людина повинна здобути.
Відомий астролог Рад'яр знаходить дуже цікавий зв'язок між повним циклом цілісного розвитку людини і повним циклом планети Уран, який становить 84 роки. Уран — загадкова планета великих трансформацій і духовних пригод як на колективному, так і на індивідуальному плані. У своїх позитивних аспектах Уран одночасно надихає і кличе на пошук Шляху, змісту, великих істин і високих Ідеалів та мрій, на подолання просторових і часових обмежень, до нових ідей та нового творення. На індивідуальному плані Уран спрямовує людину в глибини її власної душі, до пізнання самого себе. Це не пасивний шлях, а творчий і динамічний, він веде до переосмислень та відкриттів, до глибоких змін та нових народжень, через терні до зірок. Уран допомагає людині побачити мету, перебуваючи ще на початку Шляху, і надихає на те, щоб наполегливо та терпляче долати всі випробування та власну обмеженість, знаючи, в ім'я чого і заради чого. Уран — це багатогранний цілісний розвиток, це пробудження в людині найпотаємнішого — її власної індивідуальності.
Цикл Урану в житті людини поділяється астрологами на підетапи різними способами. Можна говорити про сім циклів по 12 років, про 12 циклів по сім років та про три цикли по 28 років. Частіше за все розглядаються 12 циклів по сім років. Цьому є певні астрономічні та філософські причини. З одного боку, для того, щоб перейти з одного зодіакального знаку в інший, Урану потрібно приблизно сім років. З іншої сторони, навіть якщо не враховувати глибоку символіку числа сім, поділ життя людини на етапи тривалістю по сім років сягає корінням у глибоку давнину. Згідно з одним із основних учень езотеричної філософії різних епох і культур, сутність людини не обмежується лише її фізичним тілом. Людина має семеричну структуру. В людині існує сім «вимірів», сім «тіл», сім «оболонок», сім «планів» або «світів», кожен наступний — більш тонший за попередній, котрі умовно можна описати наступним чином: фізичне тіло, енергетичне тіло, емоційне тіло, розум, Вищий розум, Інтуїція-Любов і Воля. Кожна з цих «оболонок» або «тіл» має свою природу, механізми, приховані потенціали, починаючи з найбільш матеріального і тлінного — фізичного тіла — і закінчуючи вимірами, які мають найчистішу духовну природу, безсмертну і нетлінну: Вищим Розумом, Інтуїцією-Любов'ю і Волею.
Згідно з езотеричною філософією, процес цілісного розвитку людини охоплює роботу з кожною із цих оболонок, їх «очищення» і трансформацію, контроль за механізмами їх дії, пробудження прихованих потенціалів. У цьому контексті одне з завдань людини полягає у тому, щоб об'єднати всі ці «виміри» або «оболонки» в одне неподільне ціле і пробудити завдяки цьому єдину інтегральну свідомість, одну велику внутрішню силу, через яку могли б проявлятися вищі принципи Розуму, Інтуїції-Любові та Волі.
У вченнях філософів давнини ми знаходимо ідею про сім етапів, сім циклів цілісного розвитку людини. Кожен цикл триває сім років і відповідає розвиткові однієї з оболонок у семеричній будові людини. Цикли Урану в астрології лише розширюють це основне вчення, показують «зворотну сторону медалі», розкриваючи, до деякої міри, психологічні моменти, характерні для кожного етапу.
Коли мова йде про вивчення повного циклу Урану, який триває 84 роки, Рад'яр радить розглядати не всі 12 етапів, а 10 циклів по 7 років: від 0 до 70 років, оскільки після цього етапу на іншому рівні повторюються вже вивчені речі.
Отже, беручи до уваги його пораду, ми спробуємо побіжно розглянути цей період людського життя у відповідності з циклами розвитку, зображеними на схемі.
Як видно з малюнку, великий цикл від 0 до 70 років поділяється на два основних етапи: висхідний і низхідний, а кульмінацією, або точкою повороту від одного до другого, є вік 35 років. Кожен з цих етапів містить п'ять циклів по сім років.
Хочу відразу заспокоїти наших читачів, якщо низхідний етап викликає у них не зовсім радісні асоціації і перспективи. Обидва ці етапи однаково важливі і цікаві, і кожен з них однаковою мірою надає шанси для прекрасних відкриттів, переосмислень і творчих процесів. Філософи давнини називають висхідний етап етапом Молодості або Весни життя. До 35 років відбувається поступовий розквіт усіх життєвих сил і потенціалів людини. К.Г.Юнг називає цей період «етапом екстраверта», оскільки в ньому проявляється одна характерна тенденція: вся енергія людини, всі її життєві сили, психологічні, розумові і творчі потенціали спрямовані назовні, на дії у зовнішньому світі, на те, щоб знайти в ньому своє місце і побудувати взаємовідносини з ним.
Основні проблеми і цілі, які ставить перед собою людина до 35 років, також частіше за все пов'язані з вирішенням завдань соціального плану: освіта, шлюб, сім'я, економічні проблеми, соціальний статус, кар'єра, стосунки. Важливу роль у вирішенні таких проблем часто відіграє оточення людини: родичі, сім'я, а також виховання, морально-етичні погляди в середовищі. Навіть коли йдеться про здійснення будь-яких внутрішніх прагнень і мрій, або про необхідність розв'язати психологічні проблеми і подолати комплекси, людина на цьому етапі переважно вирішує задачі такого плану за допомогою дій у зовнішньому світі, зовнішніми методами і способами, не заглиблюючись у себе в пошуку коренів проблеми і відповідей на питання, які її хвилюють.
Після 35 років, з початком «низхідного» етапу, людина навіть фізіологічно стає іншою, оскільки приблизно в цей час починають перебудовуватись всі її нервові клітини, а життєвої енергії, динамічності, фізичної витривалості, юнацького запалу і азарту потроху стає все менше і менше. Багато хто помилково думає, що такі моменти зменшення вируючої життєвої енергії є поганою ознакою, яка провіщає початок внутрішнього старіння. Але це не так, ще рано жаліти себе. Філософи давнини стверджують, що після 35 років відбуваються докорінні зміни в житті людини. Якщо до цього періоду всі її думки, ідеї, стани душі і життєві плани були спрямовані назовні, то тепер всі життєві сили і весь розвиток спрямовується усередину, у внутрішній світ для переоцінки життєвих критеріїв, якостей особистості, душі і свідомості.
Насправді у цьому віці людина отримує шанс якісно змінити все своє життя.
Період життя після 35 років не є простим продовженням попереднього етапу; навпаки, це переосмислення всього того, що відбувалося раніше. У цьому і полягає основна задача розвитку на низхідному етапі: людина повинна знову зустрітися з собою і з оточуючим світом, подивитися на все іншими очима, відкрити для себе те, чого раніше не бачила і не розуміла, і, відповідно змінюючись, створювати нові, більш широкі і глибокі критерії життя. Про докорінний перелом йдеться тому, що всі погляди, мрії, прагнення, пошуки і події молодості тепер людина бачить не просто іншими очима, а переосмислює їх до такої міри, що іноді приходить до зовсім протилежних поглядів.
Більше того, філософи кажуть, що після 35 років людина повинна пробудити в собі ніби друге дихання, і шукати нові, більш придатні форми для того, щоб виразити всі нові розуміння і відкриття, котрі накопичилися в її внутрішньому світі. Це стосується всіх аспектів її життя: взаємовідносин, роботи, сім'ї, творчості, прагнень та мрій душі. Насправді, людина одержує шанс здійснити на практиці всі заповітні мрії молодості — не так, як це бачилося і мріялося тоді, а в іншій, повній формі, іноді зовсім несподіваній, але завжди більш реальній і такій, що більше надихає душу.
Якщо ще раз уважніше поглянути на схему, можна констатувати, що цікавим є не тільки вивчення кожного окремо взятого вікового циклу, але й циклів у їх взаємозв'язку. Астрологи кажуть про те, що кожному циклу висхідного етапу відповідає цикл низхідного. З цього випливає ще одне досить тонке і дуже цікаве завдання розвитку. Коли ми проходимо кульмінаційний момент 35-ти років, і знаходимося вже у тому чи іншому циклі низхідного етапу, ми повинні ще раз пережити і вже на іншому рівні переосмислити відповідний йому висхідний етап нашої «молодості» — всі його події, моменти та стани. Так, у циклі з 63 до 70 років і далі переусвідомлюється початковий етап життя — від 0 до 7 років — ми символічно «повертаємося» в дитинство, а точніше, до витоків існування. В циклі від 56 до 63 років переосмислюється період від 7 до 14 років: на іншому рівні, в інших умовах і для іншого застосування людина отримує шанс поновити свої енергетичні ресурси, свою внутрішню силу і надати нової динаміки всьому, що вона робить. У циклі від 49 до 56 років переживається заново період з 14 до 21 року, на перший план знову виступають емоційні, психологічні стани, які мають своє коріння у підлітковому віці і т.д. Цикл з 35 до 42 років є продовженням та зміцненням на іншому, більш глибокому рівні — як психологічному, так і духовному,— всього того, про що людина мріяла і за що боролася на важливому етапі свого життя — від 28 до 35 років.
Взаємозв'язок між висхідними та низхідними циклами можна розглядати також у зворотному порядку. Існує припущення про те, що окрім конкретних станів та подій, актуальних для людини на даному етапі її життя, кожен висхідний цикл є у деякому сенсі плодючим ґрунтом для «зернин», котрі дадуть плоди лише у майбутньому, у відповідному низхідному циклі. Таким чином, деякі дивні, глибокі і неординарні стани дитини у віці від 0 до 7 років будуть до кінця усвідомлені та набудуть конкретної та завершеної форми лише у віці від 63 до 70 років і пізніше. Дещо з того, що ми «сіємо» у віці від 7 до 14 років, дійде до свого повного розквіту, дозрівання і оптимального застосування у віці від 56 до 63 років і т.д.
Астрологи вказують ще на один цікавий факт. Цикл Урану також можна розділити на три періоди по 28 років, і тоді, на додаток до сказаного раніше, ключовим для розвитку людини стає «нульовий» рік (рік народження), 28-й, 56-й і 84-й рік життя. Про ці ключові моменти життя людини ми розкажемо більш детально, коли будемо докладніше розглядати відповідні вікові цикли. Поки що можна лише звернути увагу на те, що символічно йдеться про шанси для нового відродження Душі та свідомості, для знаходження Шляху і всього потаємного, що з цим пов'язано. Філософи давнини відзначали, що подібні можливості не падають з неба, вони мають бути вистраждані та заслужені в результаті пережитих криз, внутрішніх битв та випробувань. Зверніть увагу на те, що ці періоди співпадають з циклами планети Сатурн, Великого Випробувача, який перевіряє за допомогою труднощів, наскільки міцне і незнищуване те, що для нас є дорогим і священним.
Перед тим, як перейти до розгляду кожного вікового циклу, я ще раз звертаю увагу читачів на те, що мова йтиме ні про рецепти того, як слід діяти у тому чи іншому конкретному випадку, ані про абсолютні істини. Мова буде йти лише про моделі і деякі точки відліку, які могли б допомогти нам розібратися в самих собі. Але як пройде той чи інший цикл нашого життя — це буде залежати лише від нас самих, від нашого розуміння і наших кроків.
Цикл від 0 до 7 років
На цьому етапі в першу чергу кидається у вічі розвиток фізичних і органічних функцій дитини, а також базових психічних і розумових механізмів її свідомості. Але ці зовнішні явища, доступні для спостереження, є лише «видимою частиною айсбергу», за котрою ховається ціла гама цікавих переживань і станів дитини, про які батьки часто навіть не здогадуються. Через обмеженість рамок нашої статті ми трохи відійдемо від загальновизнаних і безумовно цінних поглядів сучасних психологів на цю тему — про них можна дізнатися з праць на тему вікової психології. Цього разу ми подивимося на дитину не очима вченого, а очима філософа, котрого цікавить в першу чергу душа маленької людини, її внутрішній світ і численні творчі та інші приховані потенціали її особистості, а вже виходячи з цього,— все інше.
Не все у твердженнях мудрих можна перевірити за допомогою статистики і математики, але цей факт не робить їх думку менш гідною уваги.
Нам здається важливим згадати давню філософську традицію, котра каже про те, що духовний розвиток дитини і навіть деякі ключові моменти її життя в цьому світі починаються ще до того, як вона народилась. У цьому виключно важливу роль відіграють батьки, які повинні забезпечити дитині не лише ідеальні фізичні умови життя, але й умови для повноцінного розвитку її душі. Відповідальність батьків дуже велика, вона починається ще до того, як у їх свідомість приходить перша мрія про дитину. Душі батьків і дитини зв'язані між собою загадковими, містичними узами, подібно до сполучених посудин: все, що відбувається з одним, автоматично відображається на іншому. Саме тому філософи давнини стверджують, що батьки своїми прагненнями, внутрішніми станами, взаємовідносинами і, найголовніше, любов'ю «притягують» душу дитини задовго до того, як вона народжується. Який внутрішній світ батьків, чим вони дорожать і про що мріють, у чому полягають вищі критерії їх існування — таким буде і людина, котра відгукнеться на їх поклик. Саме у цьому полягає велика відповідальність батьків, котрі повинні знати, що задовго до появи дитини їх власний спосіб життя здебільшого визначає її внутрішні якості, можливості, таланти і здібності. Філософські традиції кажуть про свого роду «культуру народження дитини», яка базується на принципі резонансу: подібне притягує подібне. Найважливішу роль у цьому процесі відіграє любов батьків. Любов — це сила, котра здатна перебороти межі простору і часу, і чим більша любов між батьками, тим сильнішим стає їх прагнення закликати не тільки дитину, але й притягнути споріднену душу. Чим сильніша любов, яка зв'язує батьків, тим витонченішою, прекраснішою, глибшою і здібнішою буде душа дитини, яка народиться в результаті цієї любові,— і навпаки.
У рамках філософської культури народження також йдеться про моменти зачаття дитини, котрі повинні бути сповненими зовнішньої та внутрішньої гармонії, краси та проявів великого кохання. Є така прикмета: які стани душі в момент зачаття виявляють батьки, така душа дитини спуститься до них. До «приходу» дитини готуються довго і красиво, дитина повинна бути бажаною і любимою ще до зачаття — тому такою небажаною є «випадкова» вагітність, або така, яка стала наслідком фізіологічного сексуального потягу. Також небезпечно не лише для організму, але і для душі дитини зачаття у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, при зґвалтуванні та в інших дисгармонійних та руйнівних ситуаціях. Але навіть у таких випадках є одна соломинка, за яку завжди можна вхопитися, і котра завжди рятує: це любов до дитини хоча б одного з батьків. Якщо вона сильніша за ті руйнівні моменти, котрі сприяли народженню, то вона природним чином виконує функцію заступництва та захисту, оберігаючи душу дитини від усіх небезпек. Сам момент зачаття — це апофеоз батьківської любові, завдяки якому народжується ще одна маленька людина. Тому давні традиції говорять, що це має відбуватися не тільки у гарному стані душі, але й у чистій та гармонійній атмосфері, з гарною музикою, квітами, запахами, в оточенні всього того, що надихає душу.
Загадковий зв'язок між батьками, особливо матір'ю і ще ненародженою дитиною триває під час вагітності. Добре відомий той факт, що мати під час вагітності повинна вести, в міру сил і можливостей, максимально здоровий і гармонійний спосіб життя. Адже все, що відбувається з нею,— всі стреси, переживання, прикрі враження, хвороби, чи, навпаки, прекрасні моменти, які запам'ятовуються — все це відображається не тільки на здоров'ї фізичного організму дитини, але і на психічному здоров'ї, визначаючи його стабільність чи нестабільність. Згідно традиціям, душа ще ненародженої дитини у деякій мірі мудріша за своїх батьків, оскільки до моменту її народження в ній все ще зберігаються спогади про вічне, про інший світ, в котрому вона перебувала. Тому під час вагітності вона, символічно, може стати маленьким вчителем для своїх батьків, намагаючись «достукатися» до них і «розказати» їм про своє призначення на землі, здібності, про умови, які їй потрібні, і, навіть, «повідомити» ім'я. Батьки повинні спробувати інтуїтивно відчути душу своєї дитини, її майбутній шлях і схильності, а період вагітності якраз і є прекрасним шансом зрозуміти, що це реально, зміцнюючи в такий спосіб нитку, що зв'язує батьків з дитиною вже на все життя.
Коли маленька людина народжується, стверджують філософські традиції, вона ще дуже слабка і деякою мірою більше схожа на ангела, ніж на людську істоту; ще не розірвалася нитка, що з'єднує новонародженого з тим світом, в якому він перебував до свого народження. Впродовж перших декількох років, і особливо, першого року життя, душа дитини в певному сенсі живе більше «там», ніж «тут»: дитина поки що не відчуває чіткої різниці між своїм внутрішнім і зовнішнім світом, між світом «земним», і світом «небесним», між минулим і майбутнім. Для неї все є частиною одного великого «теперішнього», де спогади з «світу витоків» переплітаються з щойно створеними образами з її нового, земного життя. Її чутливість до потаємного буде тривати до сьомого року життя, з кульмінаційним моментом у п'ять років, щоб потім різко зменшитися, а після семи років, у більшості випадків, взагалі зникнути.
Маленька людина після свого народження ще не пристосована до нових умов життя в матерії, і тому, згідно з легендами, Доля обдаровує її другом і помічником — «неземною» істотою, яка називається в традиціях ангелом-охоронцем. Кожна дитина до семи років має свого ангела-охоронця, що оберігає її від усіх небезпек життя, доки вона не стане на ноги, і що найголовніше, допомагає дитині зберігати зв'язок із світом витоків, почуттів і спогадів, для того, щоб зміцнити їх у її підсвідомості і зберегти від повного забуття. Цікаво, що у разі, якщо увага дитини ще повністю не поглинута речами й інтересами матеріального світу, якщо її душа ще не зачерствіла і зберегла дитячу безпосередність і чистоту, то при бажанні вона може побачити свого ангела-охоронця — уві сні чи наяву, може спілкуватися з ним, одержувати відповіді на свої питання, знайомитися завдяки цьому з іншими невидимими істотами — ельфами, гномами, сильфами — і зберегти на все життя потяг до «чарівного» і прекрасного завдяки досвіду, одержаному в дитинстві. Згідно з філософськими традиціями, зв'язок з ангелом — це лише перший показник становлення внутрішнього світу дитини, формування перших питань про сенс життя і про прекрасне, перших мрій і прагнень — загадковим чином вона отримує перші відповіді і створює перші уявлення про світ. Все це відображається в її іграх, малюнках, розмовах, і з них батьки можуть одержати цінну інформацію про іншу, потаємну і багату враженнями сторону особистості своєї дитини. В сім років, із вступом до школи, під впливом виховання і, особливо, розвитку вже конкретних раціонально-логічних процесів мислення, ангел-охоронець і всі чарівні моменти дитинства зникають, щоб більше ніколи не повернутися, якщо їх не закріпити у свідомості дитини до цього моменту.
Говорячи про вік до 7 років, психологи згадують про славнозвісну схильність дитини до анімації — ніби-то дитина плутає світ своєї уяви з дійсністю, наділяючи всі неживі предмети і персонажі казок душею. Але для дитини і лялька, і машина, і Снігуронька, і Дід Мороз, і Вінні-Пух — всі вони живі, всі вони мають в очах дитини право на реальне існування; іноді дуже важко буває переконати її в зворотному. Для батьків дитина стає великим вигадником, її дитячі фантазії іноді «видають» таке, що дорослим не зрозуміти, і вони залюбки приймають поради рідних і психологів: виявіть терпець, це скоро минеться.
Філософи давнини в цій ситуації, можливо, порадили б зовсім інше: «Милі батьки, постарайтеся, щоб це у вашої дитини не пройшло»,— оскільки те, що ми поверхнево називаємо анімацією, насправді є проявом цінної якості, котру було б вельми корисно розвинути і дорослій людині, якби це вдавалося б їй так само легко, як і дитині до семи років. Мова йде про велику здатність проникати у приховану сутність речей, в «душу речей», здібність вроджену, що природно проявляється в дитині, і яку так важко розбудити у дорослій людині, якщо в дитинстві її вчасно не закріпити у свідомості. «Проникливе лише одне серце, найголовнішого очима не побачиш» — так можна визначити цей прекрасний талант, який народжується в дитинстві і, на жаль, частіше за все зникає разом з ним.
Якщо дитина свій уявний світ вважає реальним, то, можливо, воно так і є, можливо дитина бачить серцем ту іншу реальність, котру вже не може сприймати логічний і занадто вже «чорно-білий» розум дорослого? Якщо дитина у кожному предметі, дереві, камені, пташці бачить душу, то, можливо, вона там присутня, можливо дійсно в природі не буває неживого, все в ній живе своїм потаємним життям? І в цьому з дитиною згодні філософи всіх народів і епох, на цьому основному припущенні побудовано багато цінних вчень. Що казати про те, коли дитина називає найгарнішою непоказну занадто худорляву, чи, навпаки, дуже товсту, за критеріями дорослих, жінку — саме тому, що звертає більше уваги на її душу і людські якості, ніж на її зовнішність!
Це лише невелика частка проявів того, що не зіпсованого зовнішнім життям, вихованням, соціальним середовищем, джерела мудрості і моральних критеріїв, з якого дитина здобуває досвід і знання завдяки так званому процесу внутрішнього діалогу, чи «діалогу з самим собою», що доходить своєї кульмінації у віці п'яти років.
Кажуть, що цей діалог відбувається завдяки тимчасово пробудженому внутрішньому голосу, який дає дитині відповіді на всі її запитання.
Велика відповідальність батьків і вихователів полягає у тому, щоб зміцнити цей внутрішній голос, не дозволити йому зникнути після семи років і перетворити його в наставника і порадника дитини, щоб надалі, коли дитина виросте і стане дорослою людиною, вона завжди могла звертатися до нього, як до голосу совісті і мати власні критерії життя.
Ігри, казки, оповідання про природу, зірки, Всесвіт, малюнки, символічні ситуації у сновидіннях і мареннях наяву — все це стає цінним матеріалом, що допомагає проявити багатий внутрішній світ дитини, елементи її призначення і майбутніх схильностей. Особливу увагу необхідно звернути на період від трьох до п'яти років, коли дитина вже більш охоче починає розповідати, сама починає задавати глибокі питання і сама ж знаходить на них оригінальні і мудрі відповіді. Для того, щоб все частіше проявлявся внутрішній голос, треба в міру сил і можливостей частіше ставити дитину перед необхідністю самій відповідати на наші запитання. «Якби ти був Вінні-Пухом, як би ти себе почував? Якби цей листочок, ці краплини на долоні були живими, що б вони могли розказати про себе? Як їм зараз живеться, добре чи погано? Чому?» і так далі. Дуже допомагають ігри, коли дорослий виконує роль дитини, а дитина повинна поставити себе на місце старшого — тата, мами, вихователя. Це вельми корисно для всього наступного життя людини. Якщо ще в дитинстві прищепити дитині прагнення до мудрості, якщо навчити її шукати відповіді на всі хвилюючі питання всередині самого себе, якщо направляти її таким чином, щоб вона навчилася відрізняти мудре від безглуздого, істинне від хибного, якщо навчити її керуватися законами і моральними критеріями серця...то цілком ймовірно, що нам вже не доведеться хвилюватися за її долю.
І ще один дуже важливий момент. У віці трьох років у дитини відбувається перша емоційна криза: дитина стає перекірливою, вередує і скандалить з будь-якої причини, тупоче ногами, влаштовує істерики і часто перетворюється на маленького тирана. Хотілося би попросити батьків не піддаватися, і спробувати навіть у цьому віці прищепити дитині елементарні критерії того, що можна і чого не можна, інакше пізніше впоратися з дитиною буде дуже важко, а ці емоційні сплески можуть продовжуватися все життя. Проблеми такого плану вирішуються також і розвитком у дитини почуття гумору — необхідно спробувати перетворювати такі ситуації на жарт. Дитина дуже швидко переходить з одного стану в інший.
Сміх — чудова можливість катарсису, а крім того, вже з цього віку ми таким чином починаємо розвивати в дитині надзвичайно важливу для дорослої людини властивість: не драматизувати події, зберігати певну дистанцію між собою і своїми проблемами.
Необхідно зрозуміти, що вік до семи років надзвичайно важливий, оскільки все, що відбувається у цей період, так чи інакше відбивається на всьому подальшому житті людини. Якщо, наприклад, у цьому віці в їжі дитини не вистачатиме кальцію, то організм буде страждати від цього все подальше життя. Якщо в цьому віці в житті людини не вистачає любові, теплоти і батьківського авторитету, дружби та розуміння, все подальше життя людина буде відчувати себе позбавленою любові, і буде стикатися з величезними проблемами у відносинах з іншими людьми та в адаптації до соціального середовища. Але якщо у цьому віці дитині не вистачатиме їжі для душі... то вона може прожити даремно все життя, так ніколи і не зрозумівши, для чого народилася і заради чого жила.