Аркаім
У самій планографії Аркаіма, у поєднанні кіл і квадрату втілене нерозривне злиття небесного і земного. Аркаім — це одночасно і фортеця, і храм, і ремісничий центр, і жиле селище. Але кожне окремо — це не перше, не друге і не третє... (Віноградов Н.Б.)
Аркаім, археологічний комплекс, памятка епохи бронзового віку, являє собою залишки стародавнього міста-фортеці з прилеглими до нього господарчими майданчиками, могильником і низкою неукріплених селищ. Знаходиться він у степах Південного Уралу, на півдні від Магнітогорська, там, де проходить кордон Європи та Азії.
У плані Аркаім являє собою два вписаних одне в одне кола земляних валів з 4 проходами в зовнішньому рві, в геометричному центрі яких розташована плоска площадка прямокутної форми. Вали є залишками оборонних стін, складених з грунту, сирцевих блоків і дерева. Діаметр зовнішньої стіни біля 145 м, внутрішньої — 85 м. Товщина зовнішньої стіни біля фундаменту 4-5 м. Вона обведена ззовні ровом завглибшки 1,5-2,5 м. Товщина внутрішньої стіни менша — 3-4 м. Висота зовнішньої стіни від дна рову до верхнього зрізу в давнину складала 5-6 м, внутрішня стіна була ще вищою.
Вздовж обох валів розташовуються житлові западини — сліди давніх будинків, які були споруджені з дерев'яних каркасів і грунтових блоків: 35 біля зовнішньої стіни і 25 біля внутрішньої. В плані вони мають трапецієподібну форму, площею від 110 до 180 квадратних метрів. Домівки зовнішнього кола повернуті входом до кругової вулиці, яка зв'язувала всі входи у селищі і всі домівки з центральною площею. Домівки внутрішньої вулиці повернуті виходом до центральної площі розміром 25 на 27 м і, мабуть, були призначені для ритуальних дій.
Вже після відкриття Аркаіму, по старим унікальним фотознімкам 1956 року, вдалося дешифрувати наявність третьої стіни, яка ще більшим колом охоплювала селище. Але, нажаль, вона була знищена активною сільськогосподарською діяльністю задовго до відкриття унікальної пам'ятки.
Аркаім — не єдиний свідок стародавної історії, знайдений на Південному Уралі. Він є частиною так званої "Країни міст" — культурного простору кінця III — початку II тисячоліття до н.е., у який входить біля двадцяти укріплених центрів, подібних Аркаіму. Варто особливо підкреслити унікальність Аркаіму. Він знаходиться у центрі "Країни міст" і, очевидно, грав особливу, сакральну роль у житті людей свого часу. Крім того, дивовижним є те, наскільки зберігся Аркаім. "... первісна пам'ятка, розташована в степу, і настільки збережена, що помітні домівки, помітні площі і оборонні споруди, а іноді греблі і дороги — це надзвичайна рідкість. Такого не буває. Це просто феномен " — це слова з інтерв'ю з директором природньо-ландшафтного і історико-археологічного центру "Аркаім" Г.Б.Здановичем.
Кропіткі дослідження, сукупність багатьох деталей і фактів дозволяють зробити висновок про приналежність аркаімців до давнього індоіранського народу, до аріїв.
Існує навіть гіпотеза, що батьківщина стародавніх аріїв знаходилася на сході від Волги, неподалік від місця розташування "Країни міст".
Намагаючись відхилити завісу таємниці духовності і релігії аркаімцев, дослідники звертались до давніх літературних пам'яток "Рігведи" і "Авести", найбільш ранні шари яких зберігають відомості про арійську прабатьківщину. І знаходили пояснення аркаімським загадкам. Одна з них — конструкція Аркаіму. Оптимальним чином розв'язуючи низку практичних задач, вона втілює і світогляд жителів, будучи, по суті, мандалою, моделлю Всесвіту.
Слово "Мандала" в перекладі означає "коло", "диск". Але в "Рігведі", найстародавнішому письмовому джерелі, де використовується поняття Мандала, воно має багато значень: "колесо", "кільце", "країна", "простір", "суспільство", "збори". Аркаім, не будучи жодним з вищезгаданого окремо, поєднує у собі всі значення.
Стародавні люди були небайдужими до руху планет і світил по небесному склепінню. Це відомо на прикладах багатьох культур, і також те, що вони володіли глибокими знаннями в області небесної механіки.
Чи могли б творці Аркаіму, сама конструкція якого поєднує у собі земне і небесне, бути байдужими до законів руху світил? І, дійсно, більш докладні дослідження підтвердили ідею про те, що Аркаім, крім усього іншого, є обсерваторію високого рівня точності.
Історія відкриття
Аркаім був віднайдений влітку 1987 року, під час спорудження чергового водосховища. Причому до моменту відкриття стародавньої пам'ятки, вже була зведена гребля, прокладені труби. І, незважаючи на все це, будівництво вдалося зупинити! Таким чином, замість того, щоб зникнути в товщі води, ледве вивільнившись із надр землі, Аркаім потрапив у розпорядження вчених.
Дивовижно, як вчасно було відкрите стародавнє місто. Якби його знайшли у попередньому чи наступньому десятилітті — ймовірніше за все, затопили б. У першому випадку — підпорядковуючись тоталітарній ідеології, в другому — комерційній вигоді.
Завдяки об'єднаним зусиллям багатьох людей, археологів, журналістів, просто небайдужих громадян, Аркаім вдалося відстояти. 1991 року територію пам'ятки було проголошено заповідною. Ім'я археологічний комплекс отримав від назви урочища і найближчої сопки. Можна припустити, що сам топонім "Аркаім" походить від тюркського "арка", "хребет", "спина", "основа".
Історія міста
Деякі висновки щодо історії самого міста можна зробити на основі археологічних фактів. Складне, але при цьому точне і функціональне планування міста свідчить про те, що Аркаім створювався по завчасно складеному і строго вивіреному плану.
Таким же спланованим виглядає і закінчення "живої" історії міста. В місті вирувала пожежа, але в древньому попелищі не були знайдені ані останки людей, ані навіть придатні до використання предмети побуту, посуд. Виявляється, мешканці були готові до пожежі? Можливо, у них були причини самим спалити місто?
Існує ще одне пояснення пожежі без жертв. Є підстави вважати, що власне Аркаім, тобто саме по собі укріплене селище, не було містом у сучасному розумінні. Постійних мешканців у Аркаімі було не так вже і багато. Це могли бути жерці і воїни. Решта жителів могли селитися в місті на деякий визначений термін у році, на час проведення ритуальних церемоній, суспільних зборів. За попередніми підрахунками археологів, Аркаім міг одночасно вміщувати від 1,5 до 2,5 тисяч людей.
Факти, гіпотези
Археоастрономічні дослідження Аркаіму почалися в 1990 році. В якості «порівняльного матеріалу» була вибрана найбільш відома та вивчена обсерваторія старовини — Стоунхендж. Такий вібир був визначений завдяки ряду схожих ознак: кільцева структура обох пам’ятників, відносно близькі розміри (зовнішній вал Стоунхенджу має діаметр біля 115 м, Аркаіму — біля 144 м) та географічна широта (Стоунхендж — 51°11'; Аркаім — 52°39'). Крім того, обидва пам’ятники розташовані всередині чашоподібної долини з рельєфним горизонтом.
Під час досліджень був виявлений ще один важливий факт. В статтях зазвичай наводиться усереднено-приблизний розмір внутрішнього валу Аркаіму — діаметр 85 м. Але, якщо підійти до його вимірювання з точністю, необхідною для археоастрономічних досліджень, виявиться, що він являє собою неправильне, трохи сплюснуте кільце, з радіусами 40 та 43,2 метри. А радіус кільця «лунок Обрі» Стоунхенджу також рівний 43,2 метри.
Ще один збіг, що потребує додаткових досліджень — вік споруд. Методом радіовуглецевого аналізу було отримано дві групи дат, що визначають вік Аркаіму: XVIII-XVI та XXI-XX ст.ст. до н.е. Стосовно Стоунхенджу розбіг дат, визначених різними дослідниками та різними методами ще більш вражаючий: від XV-XVI до XXVIII ст.ст. до н.е. Визначення віку Стоунхенджу ускладнюється ще й тим, що будувався він в декілька етапів. А якщо згадати про те, що місця для зведення храмів в давнині вибиралися не випадково, та й нерідко мали ще більш давніх попередників, то чи варто дивуватися таким розбіжностям датувань. Як пише один з археологів-дослідників Аркаіму, «наявні в нашому розпорядженні радіовуглецеві дати не можуть бути прийняті однозначно та мають бути підданими серйозному критичному аналізові».
Проте, і на підставі наявних даних можна зробити висновок про те, що обидві споруди цілком могли перетинатися в часі. Тим більше, що використовуючи астрономічний метод визначення віку, дослідники отримали цілком зіставні результати для обох об’єктів — біля 4 800 років тому назад.
Астрономічний метод, або, по-іншому, метод Лок’єра, названий так за ім'ям його винахідниика, англійського астронома, полягає в наступному: на підставі вивчення конструкції обсерваторії визначається закладений в її плані напрям на головну астрономічну подію, яка тут деколи спостерігалася. Внаслідок циклічного руху планет та світил у Всесвіті напрям цей за минулі століття змінився, але зараз його неважко визначити за допомогою сучасних приладів спостереження. Вимірявши кут між колишнім та теперішнім напрямами, спеціаліст без особливих зусиль вирахує інтервал часу, що розділив їх.
Астрономічними дослідженнями в Аркаімі займався астроархеолог Константин Константинович Биструшкін. Отримані ним результати повністю виправдали і навіть перевершили очікування.
Конструкція Аркаіму дозволяла фіксувати з вражаючою точністю всі ключові моменти руху Сонця та Місяця по небосхилу. Для цього давні астрономи проводили спостереження за світилами під час сходу та заходу, відмічаючи точки відриву нижнього краю диску від горизонта або торкання його. Такі обсерваторії називають зараз пригоризонтними, а фіксовані з їх допомогою моменти сходів та заходів — подіями.
Сонячні точки подій зсуваються день за днем в одному напрямі, допоки не досягнуть крайнього положення в момент літнього або зимнього сонцестояння, після чого починають рухатися в зворотному напрямі. Під час літнього сонцестояння в Північній півкулі схід та захід Сонця спостерігається в точках, максимально віддалених на північ, відповідно, від сходу та від заходу. Такі події відносять до астрономічно значущих. До них же відносяться й сходи-заходи під час весняного або осіннього рівнодення, коли схід Сонця відмічає на горизонті напрям на схід, а захід — на захід.
Шлях, котрий здійснює по небосхилу наше нічне світило, значно складніше, але, як показують дослідження, і він не був таємницею для давніх астрономів.
Для спостереження місячних подій найбільш зручна фаза повного Місяця. Спостереження ускладнюються тим, що, як правило, повним Місяць стає, коли Місяць або ще не зійшов, або вже знаходиться високо над горизонтом. Неможливо зафіксувати точку сходу Місяця безпосередньо на лінії горизонта прямим спостереженням, тому використовувались непрямі методи.
Повний цикл зміни фаз Місяця відбувається за 29,5 діб, отже, за рік можна спостерігати 12 повних Місяців. Але астрономічно значущими будуть лише ті, котрі відбуваються після значущих подій Сонця. Така умова необхідна для співвідношення в часі двох календарів — місячного та сонячного.
Внаслідок невеликого нахилу орбіти Місяця відносно площини екліптики точки місячних подій також не є постійними. Вони мігрують з року в рік поблизу відповідних астрономічно значущих точок Сонця в вузькому секторі. Цикл міграції складає біля 19 років. Коли ширина сектора найбільша, тоді астрономи говорять про «високий» Місяць; коли вона найменша — говорять про «низький» Місяць. Інтервал часу між низьким та високим Місяцем — більше 9 років.
Протягом року відбувається 18 астрономічно значущих подій. З них 6 — сонячних: схід та захід в дні сонцестоянь та одного з рівнодень (достатньо фіксувати одне рівнодення, осіннє чи весняне), та 12 — місячних: сходи та заходи «високого» та «низького» Місяця, що слідують за кожним з значущих подій Сонця.
Інструмент, за допомогою якого в пригоризонтних обсерваторіях проводилися спостереження, складається з трьох визначених точок. Це місце для спостерігача, яке дозволяло би строго фіксувати напрям погляду, і два візири, ближній та дальній. Наявність дальнього візира дозволяє проводити спостереження з більшою точністю. Ще одна вимога до інструменту: верхній край ближнього візиру з точки зору спостерігача має зуміщатися з лінією горизонту, на якій знаходиться дальній візир.
Конструкція Аркаіму передбачала ведення спостережень за горизонтом зі стін внутрішнього круга. На ньому і були розташовані місця для спостерігача й ближні візири. Зовнішня стіна, будучи нижче внутрішньої, не дозволяла розташовувати на ній ближні візири, оскільки лінія погляду спостерігача в такому випадку проходила би значно нижче горизонту. Виняток складала висока башта над воротами на зовнішній стіні.
Дослідниками було визначено на внутрішній стіні 4 місця для спостерігача та 8 ближніх візирів. В сукупності з 18 дальніми візирами, розміщеними на вершинах холмів, що оточують долину Аркаіму, ця система дозволяла спостерігати усі 18 астрономічно значущих подій. Таке оптимальне розташування деталей викликало захоплення дослідників й ще раз підтвердило високий рівень знань творців Аркаіму.
Спостереження 9 сходів проводилося з двох місць, розташованих в західній частині стіни. Одне з них знаходилося на лінії географічної паралелі, що проходила через центр круга, утвореного стінами Аркаіму. На тій же лінії було і одне з двох місць для спостереження заходів. В якості ближніх візирів використовувалися 7 фіксованих точок на внутрішній стіні, 1 — на високій башті зовнішньої стіни й, за сумісництвом, всі 4 місця спостерігача. Всі дванадцять ближніх візирів вивірені в конструкції з точністю до мінути дуги.
Стосовно дальніх візирів, то місцеположення Аркаіму в центрі долини створювало дуже зручні умови для їх розташування на особливих частинах лінії видимого горизонту — на вершинах гір та холмів. Вони були додатково позначені штучними знаками — насипами чи кам’яними викладеннями. Більше половини цих знаків добре збереглися.
Сама конструкція Аркаіму зберігає в собі ще ряд астрономічно важливих даних. По-перше, споруда строго орієнтована за сторонами світу. Геометричні центри зовнішнього та внутрішнього кругів, віддалені один від одного на 4 метри 20 сантиметрів лежать на одній широтній лінії. З точністю до мінути дуги на горизонті виставлені знаки, що відмічають широтну (Захід-Схід) та довготну (Північ-Південь) лінії.
Ретельні виміри геометрії Аркаіму дозволили спеціалістам виділити найчастіше використовувану будівельниками міру — 80 см. Ця величина була названа аркаімською мірою довжини.
Підхід до вимірювання геометричних параметрів Аркаіму з отриманою мірою довжини дав нові цікаві факти. Так, виявилося, що зовнішній круг конструюється при використанні кола радіусом в 90 аркаімських мір. Це дає підставу для порівняння плану фундаменту з екліптичною системою координат, використовуваної для зображення неба. Відстань між геометричними центрами внутрішнього та зовнішнього круга становлять 5,25 аркаімських мір, що дивовижно близько до кута нахилу орбіти Місяця відносно екліптики — 5,13 градусів. Можливо, кільця внутрішньої та зовнішньої стін Аркаіма символізували орбіти небесних світил, Сонця та Місяця?
В радіусі внутрішньої стіни споруди, розрахованому в аркаімській мірі, вгадується число, що виражає висоту полюса світу над Аркаімом; воно ж позначає географічну широту розташування пам’ятника.
Незважаючи на чисельність проведених досліджень та зроблених на їх основі висновків, залишається незрозумілим значення багатьох елементів дивовижної та геніальної споруди. Тож цілком виправданим виглядає висновок, зроблений дослідником Аркаіма астроархеологом К. К. Биструшкіним: «…виконання астрономічних спостережень становило лише одну необхідну грань тієї складної, комплексної функції, яку виконувало поселення давніх аріїв серед просторої долини в глибині великого Урало-Казахстанського степу. В чому полягала ця функція? Щоб переконливо відповісти на це запитання, потрібно як більш детально вивчити конструкцію самого Аркаіму, так і більш повно зіставити все, що стає відомим про цей пам’ятник, з об’єктами-аналогами, які знаходять в різних частинах світу».
Аркаім, як і інші численні давні пам’ятники, ще чекає своїх дослідників, здатних не тільки розібратися в інженерних задумах, але й проникнути в таємниці психології давніх зодчих, зрозуміти причини, що спонукали їх зводити свої храми, дослідників, здатних навчитися в них чомусь, що втрачене нашою цивілізацією.