Боецій
Боецій (480 — 524 рр.)
Римський філософ, вчений-енциклопедист, один із основоположників середньовічнової схоластики.
Біографія
Северин Боецій народився у Римі, приблизно 480 року. Ще зовсім молодим він одружився з дочкою Симмаха; консулом став у 510 році. В 522-523 роках він виконував обов’язки начальника канцелярії при дворі Теодоріха. Взимку 524 року був засуджений, а потім і страчений за дії, що «приносили шкоду імперській владі». В «Готській війні» візантійський історик Прокопій Кесарійський розповідає: «Симмах і Боецій, його зять, обидва люди античної культури, серед найбільш авторитетних сенаторів відзначалися особливою шляхетністю. Результати філософських досліджень вони майстерно застосовували для знаходження справедливих рішень… як відносно співгромадян, так і інородців, через це завоювали не лише визнання достойних, але і заздрість нікчем, завжди готових до зради».
Мартин Грабман назвав Боеція «останнім із римлян і першим із схоластів». І справді, Боецій вбачав свою місію в тому, щоб відкрити грецьку культуру латинянам. Ним була забезпечена спадкоємність інтелектуального життя, здійснювалась передача традиційної спадщини середньовічної культури.
Він мав намір перекласти на латинську мову всі твори Аристотеля з коментарями з логіки, моралі і фізики, а також твори Платона з тим, щоб показати порозуміння та злагоду між двома геніями. Але через передчасну смерть Боецію не вдалося завершити свій проект. Тим не менш, він підготував новий переклад і коментар до «Ісагоги» Порфирія, а також переклав Аристотеля: «Категорія», «Аналітика», «Про тлумачення», «Топика». Ці тексти аж до самого XIII століття були мало не єдиним джерелом вивчення Аристотеля.
Основні твори:
Літературний спадок включає в себе більш ніж двадцять творів, які можна поділити на чотири групи:
1) учбові посібники з «вільних наук»;
2) твори з логіки з перекладами, коментарями та трактатами;
3) теологічні роботи;
4) художньо-філософська сатура «Розрада філософією».
Основні ідеї
Про філософію
Філософські погляди Боеція в цілому характеризуються еклектичністю, поєднанням вчень Платона, Аристотеля, неоплатонізма і стоїцизма. Філософія алегорично зображена Боецієм в першій книзі «Розради» як прекрасна дама, яка явилася йому, коли він знаходився у в'язниці. Він пізнає у величній незнайомці свою годувальницю, в домі якої перебував з дитинства: то була філософія. Філософія просвіщала, втішала і зцілювала Боеція. Її медикаменти — знання та ідеї, а єдиний метод лікування — логічні міркування в поєднанні з поетичними образами.
Про Благо
Вище Благо, за Боецієм, — це те, що сяє вічною славою і сповнене світлої радості, що володіє великою і непереможною силою, що ні в чому не має потреби, що заслуговує величезної поваги і шанування. Це Благо він ототожнює з Богом. Благо досягається на шляху морального вдосконалення людини, на шляху доброчесності. Творячи добро, ми обов’язково приєднуємося до всієї повноти блага, до вищого і абсолютного Блага, а тим самим до свого блаженства. «Блаженством є стан, який не піддається ні тривогам, ні печалі, ні тяжкій скорботі, бо навіть в найменших речах, якими люди намагаються володіти, є радість і задоволення».
Про Єдність
Єдність є умовою будь-якого буття: «Все, що існує, до тих пір лише продовжується і існує, доки являється єдиним, але приречене на зруйнування і погибель, якщо єдність буде порушена». Єдність ця залежить від Єдиного Бога: «Cвіт цей не міг би бути узгодженим в єдине ціле із таких різних і протилежних частин, якби не існувало єдиного начала, яке з’єднує таке різне і неузгоджене».
Про вічність
Бог вічний і не належить часу. Світ з усією сукупністю свого минулого, сучасного і майбутнього вічно існує в Розумі Бога. «Лише те, що охоплює усю повноту безмежного життя і володіє нею, чому не бракує нічого із майбутнього і що не втратило нічого із минулого, справедливо вважається вічним. І воно з необхідністю володіє здібністю бути завжди присутнім в собі і включати до себе безмежність теперішнього часу». Різниця між вічністю і часом, за словами Боеція, в тому, що вічність в кожній своїй миті цільна, часу ж це не притаманне, а також і в тому, що вічність є мірилом перебування, а час — мірилом руху. «Вічність є довершеним володінням одразу всією повнотою безмежності життя, це з очевидністю проявляється при порівнянні її з тимчасовими явищами».
Проблема зла
Як плід творіння вищого Блага наш світ не може бути нічим іншим як благом; тому все, що має в цьому світі буття, є благом, а зло — це тільки небуття, неповнота буття. І хоча Бог всемогутній, але зло він створити не може, тому що він всеблагий і всезнаючий, «це означає, що зло ніщо, якщо його не може вчинити Той, Хто може все».
Про Фортуну
Боецій, який наслідує більшість античних моралістів, пропонує відноситися до Фортуни, випадкового щастя або нещастя, стримано: не надто радіти, коли таланить, і не сумувати, коли не щастить, пам’ятати завжди про те, що мінливість — це сутність і природа Фортуни. «Розсудливість розуміє, що все має кінець, і що як добре, так і зле мінливе. І не варто через це ні боятися погроз Фортуни, ні занадто сильно бажати її милостей». Дари Фортуни — це те, що ми отримуємо не тільки за заслуги, скільки в силу обставин: почесті, багатство, славу. Всі ці речі не надійні і до того ж для своєї підтримки вимагають великих зусиль. Боецій вважає, що ми повинні більше дякувати Фортуні тоді, коли вона відвертається від нас, оскільки випробовування загартовують і роблять особливо приємними раптові повороти долі на краще.
Про Провидіння і долю
Долі людей різні, але завдяки Провидінню вони повністю узгоджені і складають єдину долю людського світу, в якому кожний займає своє місце, яке найкраще відповідає йому: «Будь-яка доля є благом, оскільки вона або справедлива, або корисна». Разом з тим, якщо уникнути своєї долі неможливо, все таки можна уникнути її примх. Чим більше людина залежить від тимчасового, скороминущого, тим мінливіша і зрадливіша його доля. Але, чим ближче вона до божественного життя з незмінною вічністю, тим менша її залежність від часу, а, відповідно, і від примх долі. «Провидіння є божественним розумом, який стоїть на чолі всіх речей і розміщає всі речі, доля ж є сполучним розміщенням речей, що змінюються, з її допомогою Провидіння упорядковує їхнє існування».
Про свободу волі
«Все, що наділено від природи розумом», володіє свободою волі, здібністю визначати, що належить бажати, що — уникати. Але воно володіє свободою не в рівній мірі. «Людські душі більш вільні, коли вони перебувають в спогляданні божественного розуму, менше — коли вони з’єднуються з тілом. Найгірший вид рабства той, коли вони віддаються порокам і позбуваються влади над власним розумом». Свобода людини полягає в добровільному прийнятті такого порядку, який діє в світі; вона полягає у свідомій участі в світових процесах, які направляє Бог, в радісному визнанні, що все йде до кращого. За людським вибором завжди спостерігає Бог і в сьогоденні бачить все таким, яким це стане в майбутньому: «...ти не можеш уникнути спрямованого на тебе погляду, хоча ти і маєш волю змінити свої дії за власним бажанням».
Цитати
Блаженство есть благо, которое, когда оно достигнуто, не оставляет желать ничего большего.
•••
Блаженство не может быть заключено в случайных вещах.
•••
Никто не может быть блаженным, если он не подобен Богу.
•••
Никогда Фортуна не сделает твоим того, что природа сделала тебе чуждым.
•••
Источником мук является стремление к обладанию мирскими благами, которые или оказываются быстротечными или вовсе никогда не приходят.
•••
Нуждаются во многом те, кто многим владеет, и, наоборот, очень мало нужно тем, кто соизмеряет свои богатства с природной необходимостью, а не с непомерными потребностями роскоши.
•••
Наградою добрым служит сама их порядочность, а наказанием дурным – их порочность.
•••
Мудрый человек не должен сетовать, сколь бы превратной ни была его Фортуна, как сильному воину не к лицу возмущаться, когда бы ни гремела боевая тревога. Ведь для обоих из них трудности дают благоприятную возможность: одному для упрочнения личной славы, а другому – для укрепления мудрости. Потому добродетель и называется добродетелью, что она исполнена собственной силы и никакое несчастье не может победить ее.
•••
Только мудрые могут достигать всего, чего пожелают, дурные же обычно делают то, что угодно их чувственности, того же, чего действительно желают, они достичь не могут.
•••
Положение, уготовленное человеку природой, таково, что лишь тогда человек отличается от всех прочих вещей, когда, познает себя, и он же опускается ниже животного, если перестает осознавать свое предназначение.
•••
Вы, вставшие на путь, ведущий к вершине добродетели, живете не для того, чтобы утопать в роскоши и терять силы в наслаждениях. Вы обязаны вступать в жестокую духовную битву со слишком суровой Фортуной, чтобы не сломили вас бедствия, и с благоприятной – чтобы не ослабили удовольствия.
•••
Если ты желаешь понять изначальное бытие, которое все знает, более правильно будет определить его знание не как предзнание будущего, а как непогрешимое знание нескончаемого настоящего. Вследствие этого его лучше называть не предвидением, но Провидением, которое все от самого низкого до высочайшего обозревает с высоты.
•••
Обратите же свой взор к простору небес, их неизменному и стремительному вращению и перестаньте, наконец, восхищаться вещами, которые не имеют подлинной ценности. Ведь даже небо достойно восхищения не из-за этого вращения, но из-за того порядка, посредством которого оно управляется.
Література
1. Антисери Д. и Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. Античность и Средневековье. — СПб., 2001.
2. Майоров Г. Г. Судьба и дело Боэция. // Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. — М., 1990.
3. Таранов П.С. Анатомия мудрости: 120 философов: в 2-х т., Т.1 — Симферополь, 1997.