Дунс Скот Іоан
Іоан Дунс Скот
(1265/1266-1308)
Шотландський середньовічний філософ і теолог, представник неортодоксальної галузі схоластики.
Біографія
Іоан Дунс, на прізвисько Скот (Шотландець), народився у 1265/1266р., згідно з однією традицією, в містечку Дунс, згідно з іншою – в Літядії (Шотландія). Його сім'я була тісно пов'язана із францисканським орденом: дядя Іоана Ілія Дунс був настоятелем монастиря в Дамфрисі, а в 1278р. обійняв посаду генерал-вікарія Шотландії. Сам Іоан вступив до ордену близько 15 років, а 19 березня 1291р. був рукопокладений у священницький сан Лінкольнським єпископом Олівером Саттоном. Крім цих двох обставин, ми майже нічого не знаємо про ранній період життя Шотландця. За деякими непрямими свідченнями, в період з 1281 по 1292 він навчався в кількох університетах Англії і Шотландії. У 1293р. Іоан відправився до Парижу, де продовжував навчання у Гонсальва Іспанського (в майбутньому – генерала Францисканського ордену). Між 1297 і 1301р. він викладав у Кембриджі і в Оксфорді. У 1302 році він був запрошений для читання лекцій із «Сентенцій» Петра Ломбардського в Паризький університет, але вже через рік був втягнутий у протистояння між французьским королем Філіппом Красивим і Папою Боніфацієм VIII, і як прихильник папи був вигнаний. У Париж Іоан повернувся вже після смерті Боніфація, у 1305р. Тут він викладав до 1307р., і цей період став для нього часом найбільшої відомості як теолога і філософа. В кінці 1307р. Іоан за не зовсім зрозумілими причинами був переведений у Кельн, де близько року продовжував викладацьку діяльність – аж до своєї раптової смерті 8 листопада 1308р.
Іоан Дунс Скот похований у францисканській церкві в Кельні. Його гробниця в різний час несла різні епітафії. Одна з них – вишукана елегічна епітафія у віршах, написана у стилі високого Ренесанса:
"Перед вашим зором величезний камінь, що сховав Учителя,
Чий відхід оплакує свята Мінерва.
Уповільни свій рух, ти, хто читає це,
Дотикнись вустами червоно-жовтого каменю.
В цій гробниці лежить тіло Іоана Скота,
Коли 8 років додалось до року 1300-го,
Нею завершено було його останній день,
і Лета хвилювалась. "
12 липня 1870р. – після завершення реставраційних робіт — на гробниці Дунса Скота з'явились нові вірші:
"Шотландія мене народила,
Англія мене прийняла,
Галія мене навчила,
Кельн мене береже. "
Сучасники Іоана визнали його гідним титулу Doctor Subtilis, тобто Витонченого Доктора, маючи на увазі надзвичайну глибину і витонченість його думки.
Основні твори
- «Оксфордський твір»
- «Про Першопочаток»
- «Питання метафізики», коментарі до логічних творів Аристотеля.
Віра й розум
Теологія і філософія, на думку Витонченого Доктора, мають певну внутрішню єдність, оскільки дають людині знання про Бога. Розрізнення "нашої теології" і "нашої метафізики" зумовлене недосконалістю людського розуму в його нинішньому стані; а істинне знання про Самого Себе має тільки Бог. Мета метафізики — пізнання Бога як Сущого, а мета теології — практична: навчити любові до Бога і через це — спасінню душі. Практичним Дунс Скот називає те знання, яке являє собою норму і правило для життя.
Про Бога
На відміну від творіння, яке є скінченним сущим, Бог, на думку Іоана Скота, — Нескінченне Суще. Нескінченність Бога тут розуміється не просторово, тобто як нескінченна величина, але як нескінченна досконалість і нескінченна велич, як максимальна повнота всіх позитивних якостей, включаючи здатність існування. Доказ існування Бога як Нескінченного Сущого лежить в основі метафізики Скота.
Про пізнання Бога
За Дунсом Скотом, метафізика, яка вивчає природу сущого, включає в себе пізнання Бога як Сущого. При цьому поняття "сущого" відносно Бога і його творінь повинно мати один і тот самий смисл (унівокація), бо в іншому випадку, тобто при пізнанні за аналогією, будь-яке ствердження або заперечення про Бога є довільним і не дає ніякого знання про нього. Тим не менш, це не виключає розрізнення між Творцем і творіннями: Бог і його творіння розрізняються в своїх виражених реальностях.
Теорія пізнання
Будь-яке знання виникає із взаємодії пізнаваного об'єкту і розуму, що пізнає. Необхідно відрізняти абстрактне та інтуїтивне пізнання. Іоан Скот називає інтуїтивним безпосереднє знання про існування тієї чи іншої речі, коли з розумом взаємодіє безпосередньо сама індивідуальна річ, тут і тепер, єдиночасно і цілковито. Знання про сутність речі, про те, що вона собою являє, він визначає як абстрактне. У випадку абстрактного пізнання розум спирається на умосяжні форми, що представляють "загальну природу" речі.
Про матерію і форму
В теорії Дунса Скота будь-яке кінцеве суще складається із форми і матерії. Причому при поєднанні форми з матерією перша вдосконалює, або здійснює, другу: річ, що існувала потенційно, починає існувати актуально. Форма прагне до матерії і навпаки. При цьому можливо, що річ не здійснилась цілковито і знаходиться в потенції для подальшого вдосконалення за рахунок привходження різних форм. Цим пояснюються всі зміни, які відбуваються в універсумі.
Принцип індивідуації
Будь-яка одинична річ складається із загальної природи і „цієвості”, що обмежує її. Саме "цієвість" робить річ індивідуальною, відмінною від інших речей цього виду. Індивідуальне, згідно з Дунсом Скотом, представляє собою якісну своєрідність, неповторну єдність матерії і форми, сутності та існування. "Цієвість" як "кінцева" форма пов’язує всі інші внутрішні форми речі, надаючи їй кінцеву визначеність і повноту конкретного буття.
Про особистість
У зв’язку із поняттям індивідуальності, Іоан Дунс Скот формулює своє розуміння особистості, її неповторного існування, яке вона не може розділити ні з ким іншим: "Для персональності необхідна гранична самотність". Шотландець доводить, що в "напередаваності" особистості є дещо позитивне – її повна автономія і внутрішня свобода. Це покладає на особистість всю відповідальність за той чи інший вибір способу свого існування. Особистість, будучи метафізично самотньою, несе відповідальність за свої вчинки тільки перед Богом і перед своїм розумом.
Про свободу волі
У Дунса Скота головними складовими сутності людини, створеної за образом і подобою Божою, є воля і розум. Але розум "людини-мандрівника", на відміну від Божественного, обмежений, тоді як воля людини в будь-якому стані має всю повноту свободи. Оскільки воля, як і розум, формально тотожня з людською сутністю, то звідси випливає, що "тільки сама людина скеровує дії своєї волі, а тому і несе за них всю відповідальність".
Про мету людини
Метою кожної людини є щастя, причому не абстрактне, а конкретне. Ніщо кінцеве і мінливе не дає людині міцного і дійсного щастя. Або єдиного для всіх людей щастя немає, або ця найвища, остання мета людини, яка тільки одна й приносить дійсне блаженство, має надприродний характер. Витончений Доктор вважає, що остання мета — сам Бог, а єдиний шлях до Бога — любов-дія, любов-самопожертва.
Цитати
Господи! Помоги мне, ищущему такого полного знания об истинном Бытии, которое есть Ты, какого только может достигнуть наш естественный разум, начиная с "Сущего", которым ты именовал Себя.
•••
Воистину, Господи, Ты создал все упорядоченным в мудрости, так что для любого интеллекта представляется разумным, что всякое сущее упорядочено.
•••
Бог в частном и особенном, то есть, "как эта сущность сама по себе", естественным образом человеком в этой жизни не познается.
•••
Господи, Боже наш… Ты - Первое Производящее, Ты - Последняя цель, Ты - высший в совершенстве, превосходящий все остальное.
•••
Разум не может сомневаться, что Бог - сущее, даже сомневаясь, конечен он или бесконечен, сотворен или не сотворен; к Богу применимо понятие сущего, которое отлично от понятий конечного и сотворенного, ибо оно само по себе нейтрально…
•••
Бог и творение не полностью и совершенно отличны в своих понятиях, но всецело отличны в реальности, поскольку в метафизическом смысле они не имеют ничего общего.
•••
Воля по природе ничего не хочет первично и ради самой себя, кроме последней цели, а, следовательно, все другое она хочет не в первую очередь, но в порядке отношения к этой цели…
•••
Воля необходимо и неизменно всеми силами стремится к блаженству, и что касается необходимости, это ясно, ибо, если устранить эту наклонность воли, устранится и сама ее природа.
Література:
1. Д. Антисери и Дж. Реале, "Западная философия от истоков до наших дней", Изд-во "Пневма", СПб, 2001.
2. Блаженный Иоанн Дунс Скот, "Избранное", Изд-во Францисканцев, М., 2001.
3. Блаженный Иоанн Дунс Скот, "Трактат о Первоначале", Изд-во Францисканцев, М., 2001.
4. Антология мировой философии в 4-х томах, т.1, часть 2, "Мысль", М., 1969.