Епіктет
Епіктет (бл.50 – бл.140)
Античний філософ-стоїк.
Біографія
Епіктет народився у Гієраполісі, у Фригії, у 50 р. н. е. Відомо, що його мати була рабинею; а сам він був привезений до Риму, де став рабом Епафродита, імператорського вільновідпущенника, секретаря Нерона. Епіктет – це не ім'я, а прізвисько раба, що означає "придбанний".
Одного разу, коли хазяїн у гніві почав бити раба, Епіктет незворушно сказав: "Ти мені ногу зламаєш!", коли той і насправді зламав йому ногу, холоднокровно додав: "Хіба я не казав, що зламаєш?". Епафродит здивувався терпінню свого раба і усоромився своєї жорстокості, а Епіктет після цього залишився кульгавим на все життя.
Епіктет завжди виконував свою справу кмітливо і добре та вчиняв так не через страх покарання, як інші раби, а охоче і радісно, ніскільки не соромлячись свого рабського становища. Відомо, що в Римі він вивчав філософію під керівництвом Еврата та стоїка Музонія Руфа. Коли і ким був звільнений Епіктет невідомо, але у 94 році вже вільновідпущенником, він разом з іншими філософами був вигнаний з Риму імператором Доміціаном.
Залишивши Італію, він заснував у Нікополі свою філософську школу, яка мала величезний успіх. Мудрі промови Епіктета, його щирість, красномовність, щиросерда прихильність до усіх людей підкорювали його співрозмовників. Повернувшись до Риму під час правління імператора Траяна, Епіктет став дуже відомим. Послухати його приходило багато знатних римлян, у тому числі і сенатор Флавій Арріан, який став його учнем і записав філософські бесіди Епіктета. Епіктет і в житті дотримувався принципів того вчення, яке проповідував. Незважаючи на славу, яка прийшла до нього, та заступництво імператора, у побуті він залишився так само невибагливим, як і у роки невідомості. Солом'яна підстилка, дерев'яна лава та глиняна лампа складали усе майно Епіктета. Суворість його моральних правил та вірність принципам шляхетної бідності викликали велику повагу до нього не тільки у сучасників, а й у наступних поколінь.
Помер він у глибокій старості у середині II століття. На могилі Епіктета була вибита епітафія :
"Я, Епіктет, раб за походженням, кульгавий, Я бідний, як Ірос, і я при цьому друг безсмертним…".
Епіктет у викладенні Флавія Арріана:
"Бесіди" (записи лекцій)"Енхіридіон" (підручник на основі бесід).
Основні ідеї вчення
Про Всесвіт
Всесвіт у Епіктета – "найкращий з можливих"; він постає як сполучення двох основ: розумної (логос) та створюючої (природа). Логос відповідає за єдність та порядок світобудови, у результаті чого природа, керована законами, стає розумною та можливою для пізнання.
Про Бога
Бог , що створив світ та керує ним, нескінченно благий та мудрий. Промені його благої мудрості відображуються у розумі людини. "Що ж є сутністю бога? Плоть? В жодному разі. Земля? В жодному разі. Ум , знання , розум правильний". І тому істинне призначення людини полягає у тому, щоб розвивати в собі цю божественну основу – логос, виконувати волю бога, примножувати його славу.
Про людську природу
Людський дух, за Епіктетом, споріднений божеству, людина – це "син Зевса", таким чином, в неї вкладено усвідомлення морального обов'язку, світового громадянства, братської любові."Природа наша складається з двох складових частин – з тіла, що представляє в нас спільність з тваринами, та з розуму і думки, що представляє в нас спільність з богами". Епіктет різко відокремлює дух від тіла: тіло складається з бруду та праху, воно підвладне зовнішній необхідності; душа ж є вільною і підвладна лише богу.
Про доброчесне життя
Доброчесне життя є довершеним втіленням людської природи. Довершене за природою те, що відповідає своєму призначенню. "Ти – людина, тобто смертне живе створіння, здатне користуватися уявленнями розумно. А що означає розумно? Згідно з природою і довершеним чином". Не можна бажати, щоб речі існували інакше, – необхідно, щоб індивідуум знаходив гармонію з Логосом Всесвіту. З точки зору Епіктета, "головне – мати здорове уявлення про буття богів та їх мудре управління Всесвітом".
Про філософію та філософів
За Епіктетом, людські створіння – єдині в світі, що володіють логосом, якиий задає ціль життя – знаходження доброчесності, узгодженої з розумом . У своєму максимумі, саме таку модель існування і являє собою життя філософів. Розуміння і вірні уявлення приходять разом зі збагненням істинної природи світу та справжньої природи людини. Таке розуміння, вважав Епіктет, передбачає постійні тренування в його досягненні: "Мудрою можна назвати людину лише тоді, коли вона не лише розумно міркує, а й справді намагається вчиняти відповідно до того, що вона говорить".
Про свободу
Головним завданням Епіктета є навчити, як за будь-яких умов зберігати вільним свій внутрішній світ. Основне, з чого небхідно виходити: боги дали нам у владу не зовнішнє – тіло, майно, рідних, життя, а лише нашу здібність виносити на основі зовнішніх вражень правильні судження, дали свободу вибору та відмови, бажання та відрази. Користуючись цією здатністю, людина буде вільною, вона не буде ні до чого прив'язуватись і сприйматиме усе як волю богів."Скоритися волі бога, здіснити її – означає бути вільним".
Цитати
Человек получил от Бога самые лучшие духовные способности: Разум, Мужество и Смирение. Пойми это и скажи в душе своей: «Пошли мне, Господи, все, что Ты хочешь! Ты дал мне такие пособия, с которыми я могу справиться со всякими случайностями».А ты вместо этого постоянно боишься, как бы не случилось с тобою того или другого, жалуешься или плачешь, когда с тобою случается то, чего тебе не хочется, и укоряешь судьбу. Судьба же так устроила тебя, что ты можешь уразуметь смысл жизни, и если захочешь терпеть и любить, то никто не в силах помешать тебе в этом.
•••
Почему краснеет и бледнеет человек, играющий на гуслях или поющий перед большой толпой народа? Потому что он хочет не только хорошо сыграть или спеть, но чтобы и люди похвалили его. Но это зависит не от него, а от слушателей. И вот он беспокоится о том, чем не может распоряжаться сам и мучит себя совершенно понапрасну, беспокоясь не о деле своем, а о похвале людской, которая не в его власти.
•••
Нет такого крепкого и здорового тела, которое никогда бы не болело; нет таких богатств, которые бы не пропадали; нет такой высокой власти, под которой не подкашивались бы. Одна только душа человека безопаснее всякой неприступной крепости.
•••
Неужели ты думаешь, что потери бывают только вещественные? Нет, есть потери худшие - потери духовные. Теряются и чистые помыслы, и хорошие желания и доброе поведение; и людям, потерявшим все это, всегда бывает скверно.
•••
Если бы тебя усыновил царь, твое высокомерие не знало бы пределов. Почему же ты не гордишься сознанием, что ты сын божий?
•••
Истинно мудрый человек всегда скромен и не старается прослыть мудрецом.
Література:
1. Всемирная энциклопедия: Философия/ Главн. науч. ред. и сост. А.А.Грицанов. – М.:АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001.
2. Беседы Эпиктета, НИЦ "Ладомир", М.,1997.
3. Римские стоики. Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий, "Республика", М., 1998.