Кадуцей
Слово «кадуцей» у перекладі з грецької означає «посох вісника», знак його влади. Це жезл, оповитий двома зміями та увінчаний крилами. Жезл — символ влади, сили й могутності, це вертикаль, вісь світу, по якій між небом та землею можуть переміщуватися боги — посланці та посередники. Крила символізують повітряну легкість, здатність долати будь-які межі. Подвійна спіраль, сформована зміями, — символ космічної енергії, дуальності та єдності протилежностей. Самі змії — плодотворні сили земного та потойбічного світів.
Із давніх-давен цей символ асоціювався з божественними силами в Шумері та Вавилоні, Єгипті та Індії. Його носили індійський Брахма, єгипетський Анубіс, фінікійський Ваал, Гермес у греків та Меркурій у римлян.
Кадуцей — атрибут грецького бога Гермеса, вісника богів. За легендою, Гефест виготовив кадуцей для Гермеса, той передав його своєму сину Керику, від якого пішов рід глашатаїв. За другою версією, Гермес отримав свій жезл від бога Аполлона. Цей жезл був пастушим посохом Аполлона, зробленим з лавру чи оливи, на кінці якого розміщувалося кільце, увінчане півмісяцем.
Римський Меркурій добув свій жезл із гілки ліщини, навколо гілки боролися змії, котрі завмерли після його появи. Своїм диханням Меркурій пробудив гілку ліщини до цвітіння, а на її верхівці з’явився горіх — вершина. З тих пір кадуцей зображується з крилами і символізує союз між світом підземним та вищим.
У Месопотамії знайдено кілька зображень кадуцея. На чаші царя Лаваша Гудеа зображено бога Нінурту із жезлом, оповитим двома зміями. На іншій чаші — два звіра — «птахи-леви» — відчиняють двері, за якими видно великого бога Нінгишзиду у вигляді двох змій, що переплітаються між собою. На одній із шумерських печаток зображено бога, що сидить на троні перед кадуцеєм, в руках у нього — чаша з напоєм безсмертя. Бог, пов’язаний зі зміями, зцілює всі хвороби — фізичні й духовні. Це тлумачення було запозичене грецькою культурою (Асклепій, Серапіс) та збереглося на емблемах до наших часів.
У релігії іудеїв кадуцей був відомий як жезл Аарона — родоначальника єврейських первосвящеників і використовувався в іудейській церемонії посвячення. Здавна вважалося, що в ньому була зосереджена сила священного вогню.
У християнстві кадуцей стає атрибутом Богоматері — Софії. На давніх іконах Софія у правій руці завжди тримає скіпетр (Кадуцей), що має вигляд довгої білої палиці із загостреним кінцем.
Символ кадуцея поєднує у собі чотири елементи: палиця — земля, крила — повітря, змії — вогонь і вода (коливання хвиль та язиків полум’я).
В алхімії кадуцей — символ єдності протилежностей сірки і ртуті, сили трансформації, сну і пробудження, розчинення й коагуляції.
За визначенням О. П. Блавацької, «кадуцей — це космічний, сидеральний чи астрономічний, а також духовний і навіть фізіологічний символ; його значення змінюється залежно від застосування. Метафізично кадуцей символізує падіння первинної матерії у грубу земну, єдину Реальність, що стає Ілюзією. Астрономічно голова і хвіст — точки екліптики, де зустрічаються планети, навіть Сонце і Місяць. Фізіологічно — це символ відновлення втраченої рівноваги між Життям як єдиним цілим, й окремими його проявами, що виконують різні функції у людському тілі.»