Камінь
Вічність, цілісність, незмінність, сила — такі основні якості, уособленням яких є камінь. Камінь символізує буття, творчу силу природи, життєві сили, замкнені в неживій матерії. Камінь, скеля, гора, дерево — усі ці поняття символічно взаємопов’язані і можуть представляти Космос у всій його повноті.
Камінь є символом земної осі, центру, священного осередку, де сходяться всі площини буття — небо, земля і нижній світ. Ця центральна точка вважалася місцем можливої присутності бога на землі, тому в багатьох традиціях камені могли позначати божество (як наприклад, чорний камінь Кібели) і бути об'єктами релігійного поклоніння. Камені використовувалися для позначення священного місця, межі, а намогильні камені нагадували про вічне життя. Твердість і надійність каменю завжди сприймалась людьми як антитеза зміни, занепаду і смерті, як протилежність пилу і піску — продуктам руйнування. Камінь мав символічне значення основи, оплоту, фундаменту будинку і храму. Невід'ємною частиною культів багатьох народів був кам'яний жертовник або вівтар, який був сакральним центром, що поєднував конкретний життєвий простір з простором космосу, з небом, з божеством.
Між каменем і душею людини існує особливий зв'язок; як пише Марія-Луїза фон Франц, камінь передає «відчуття вічності, що виникає в моменти, коли людина відчуває себе безсмертною і незмінною». З ідеєю безсмертя безпосередньо пов'язані пошуки Філософського Каменю, усі методи духовної алхімії, що вимагають внутрішньої трансмутації, перетворення душі і її спокути.
У єгиптян каміння, завдяки своїй міцності й непідвладності впливові часу, асоціювалося з вічним життям і споконвічним часом, коли з праокеану Нун піднявся первинний пагорб — сяючий «камінь Бен-бен». Кам'яний стовп-обеліск шанувався в храмах як символ сонячного бога Ра; причому, вершина обеліска являла собою піраміду — священний пагорб Бен-бен, що дав початок світотворенню.
У Давній Індії камінь був символом невичерпної творчої сили й енергії. Кам'яний образ Шиви має форму лінгама, кам'яної колони, розміщеної на йоні — жіночому символі. У вішнуїзмі шанують шалаграми — камені, схожі на велику гальку. Їх вважають утіленнями Вішну. Брахмани-вішнуїти намагаються тримати такий камінь на домашньому вівтарі.
Індуси не мають сумніву, що камені можна вважати живими. Великі камені-моноліти можуть виступати магічними заступниками поселення, тоді вони встановлюються у святилищі, їм приносять дарунки. Встановлюють камені й на честь померлих, тоді камінь перетворюється на обитель духу покійного і зберігає частину його життєвої енергії. Вважається, що до будь-якого каменю слід ставитись дбайливо, час від часу робити йому пожертву.
Легенди Стародавнього Ірану розповідають, що в день Створення світу Ахура-Мазда помістив усередині Священної Гори образи всього, що було створено на Землі і в усьому всесвіті. Духи, що охороняють Гору, ведуть лік часу, записуючи на камені історію світобудови.
У міфології хурритів і хетів бог Кумарбі, щоб помститися синові, Богу Грози, породжує зі Скелею іншого сина, Уллікуммі — Камінь. Уллікуммі зростає в морі, на плечі хурритського Атланта — Упеллурі, обіцяючи стати страшним, непереможним воїном: «Людина ця глуха, нічого вона не чує, людина ця сліпа, нічого вона не бачить. Милосердя немає в неї». Бог Грози перемагає Камінь, а перед битвою відтинає його від плеча Упеллурі різаком, яким колись було розділено Землю і Небо.
У японській традиції важливу роль відіграють композиції з необроблених каменів, що налаштовують на споглядання. Мистецтво створення кам'яних садів пов'язане як із дзен-буддизмом, так і з синто. Перші священі купи каміння з'явилися за міфічних часів, коли жила божественна пара Ідзанамі та Ідзанакі. За міфом, Ідзанамі породжує божество вогню і від цього помирає. Коли розгніваний Ідзанакі відтинає голову божеству вогню, з леза його меча капає кров. Затвердівши, вона перетворюється на купу священних каменів на березі Небесної ріки.
У мінойській культурі відомі «ідейські дактилі» — камені, за формою схожі на палець людини. Згідно з Діодором Сицилійським, дактилі — це духи гори Іди, засновники містерій, що «відкрили застосування вогню, а також природу міді й заліза». Софокл дактилями називає перших жителів цієї місцевості — п'ятьох чоловіків і п'ятьох жінок, що навчили людей багатьом корисним справам.
У Стародавній Греції бог Кронос, побоюючись втратити владу, ковтав своїх новонароджених дітей. Однак його дружина Рея, щоб зберегти чергову дитину, Зевса, вдалась до обману: вона загорнула в пелюшки камінь, і Кронос проковтнув його. Зевс виріс у затишному місці на острові Кріт і згодом переміг свого батька. За переказами, камінь, вивергнутий Кроносом, Зевс пізніше установив у Дельфах, де він шанується як омфал, «пуп землі».
За допомогою каменів Девкаліон і Пірра, єдині люди, що врятувалися від Потопу, відродили рід людський. За порадою Зевса вони повинні були кидати через голову «кістки праматері». Здогадавшись, що бог має на увазі камені, вони виконали наказ. З каменів, кинутих Девкаліоном, виникли чоловіки, з кинутих Піррою — жінки.
Ім'я Гермеса пов’язане зі словом «герма» — купа каменів або кам'яний стовп, якими відзначалися в давнину місця поховань. Герми були дороговказами, фетишами — охоронцями доріг, границь, воріт; ушкодження герм вважалося святотатством. Гермес — бог, який не тільки встановлює границі, але й допомагає переходити через них.
У Стародавньому Римі на перетині важливих доріг, на межах ставився квадратний камінь, часто увінчаний головою бога Терміна, охоронця границь. На Капітолійському пагорбі першим святилищем Юпітера був храм, у якому знаходився священний камінь (lapis), що уособлював «Юпітера-Лапіса». Підземний вівтар бога Конса, мундус, відкривався для пожертв тричі на рік. Закривав його «камінь манів», що розділяв два світи — світ людей і світ духів.
Культ каменів і скель був широко розповсюджений у кельтів. Дотепер у Європі збереглися менгіри, дольмени, кромлехи — культові спорудження, що відзначали священні місця. До них відноситься і Стоунхендж, Хоровод Велетнів. Відповідно до легенди, він був перенесений з Ірландії до Британії магом Мерліном.
У міфології ірландських кельтів поняття центру уособлював камінь Файл, Камінь Долі, або Ліа Файл, який знаходився в Тарі, королівській резиденції правителів Ірландії. За традицією, лише той ставав правителем Ірландії, під ким камінь голосно скрикував. Уснех — другий сакральний центр Ірландії, де біля Каменю Поділів, був запалений перший священний вогонь. П'ять кутів Каменю Поділів символізували п'ять королівств.
В іудаїзмі, за переказами, центром світу є Ерец-Ісраель, в його центрі знаходиться Єрусалим, у центрі Єрусалима — Храм, у центрі Храму — Ковчег Заповіту, а перед 
ковчегом — наріжний камінь світобудови (евен штія). У Ковчегу Заповіту зберігаються дві кам'яні скрижалі Закону, дані Богом Мойсеєві на горі Синай.
Наріжним каменем у сенсі стійкості і сили духу в християнстві називають Христа. Словами пророка Ісайї: це «камінь випробуваний, наріжний, дорогоцінний, міцно затверджений…» Церква заснована, згідно з апостолом Петром, на «живому камені» — Христі, а віруючі повинні стати «живими каменями», що зводять «із себе будинок духовний». Одним із значних каменів у цьому будинку є сам апостол, що одержав від Христа ім'я Кіфа (давньоєвр. «камінь»), грецькою — Петрос, Петро.
Найшановніша святиня ісламського світу — це чорний камінь у Мецці, до якого хоча б раз у житті повинен здійснити паломництво кожен мусульманин. Камінь вправлений у північно-східний кут Кааби — святилища кубічної форми, що існує з незапам'ятних часів. Колись камінь уособлював небесну силу бога-громовержця Хубала, а в ісламі він став «місцем постійного нагадування про вічний божественний Заповіт», сакральним місцем зустрічі людини з Богом. Згідно з легендою, храм Кааби разом зі святим каменем знову повернеться на небо, в Небесну Каабу («Будинок Бога»).
У російських переказах часто згадується Алатир, біл-горюч камінь, «усім каменям камінь і всіх каменів батько». З-під цього дивного каменю тече жива вода, яка живить і зцілює всіх стражденних. Під ним «схована могутня сила, і сила ця не має меж». У народних традиціях цей камінь в якійсь мірі пов'язаний з давнім пророчим каменем на роздоріжжі, що пророкує долю, постаючи на шляху богатирів і змушуючи їх вибирати, по якій дорозі йти.