Хмара
Хмаринки, що невпинно змінюють свій вигляд, нагадують про нескінченні метаморфози Всесвіту, про єдність буття та небуття, про божественне джерело всіх речей. У багатьох традиціях хмара — це символ незримого бога, божественної присутності та могутності, божої благодаті та незмінний атрибут небожителів. У стародавні часи вважалось, що хмари передають людям послання богів, спостерігання за їхньою формою та кольором — надійніший спосіб отримання знань. Мінливі та невловимі, вони одночасно приховують та виявляють форми, точніше — приховують явне та оголюють таємне. Хмаринки вважать тонкою межею між явним та містичним світом.
Хмаринка символічно пов’язана з двома стихіями – повітря та води. Як стихія повітря — це символ повної свободи, для неї не існує перешкод, символ прагнення до чогось нового, недослідженного, готовності до змін. «Пливучі хмаринки» — алегорія життєвого шляху та легкості просвітленого духа, а «шлях білих хмар» — це опис мандрівки, яка проходить не лише в зовнішньому, але й у внутрішньому космосі і завжди виходить із незримого внутрішнього центра.
Існує й інша низка символічних значень хмари — життя, оновлене, очищене. Хмаринки асоціюються з небесними водами, вони нагадують про благодатні дощі, які небо посилає землі, і таким чином пов’язуються із родючістю, при чому не лише фізичною, але й духовною.
У Китаї хмари символізують щастя, добрі справи, життєву силу. Оточений хмарами чи хмарним серпанком найчастіше зображується дракон, який, то з’являється, то зникає в хмарному тумані; були символом Дао, що виражає його вічно мінливу природу. Китайські художники казали про хмари: «…хто навчиться їх малювати, зуміє зобразити витончене джерело всіх речей».
Хмарки, що пливуть, виражали ідею духовної свободи та непричетності; мудра людина «зранку спостерігає форми хмар і виправляє себе». Польоти на хмарах та вознесіння на небеса пов’язуються у китайців з мандрівками в інший світ; це характерна риса «досконалих людей», мудреців, безсмертних — сяней. «Досконала людина …мандрує з хмарами і туманами, подорожує на сонці й місяці та лине у своїх блуканнях за межі чотирьох морів». Мотив «хмар» та «туману» — це характерне описання для переходу з одного стану в інший в момент медитативного чи екстатичного трансу.
У тибетському будизмі символ хмари має дуже глибоке значення. Достатньо поглянути на тибетські танка чи храмові фрески, що зображують Будд, Ботхісаттв, божеств та духів, що приходять з хмар. Хмара уособлює творчу силу думки, що здатна приймати будь-яку уявну форму. Вже в ранньому санскритському буддизмі йдеться про «хмару істини" чи «хмару всесвітнього закона» (дхарма-мегха), з якої на світ, що згор
ає у пристрастях, спускається дощ благодаті та знання, що несе звільнення. «Біла хмара» є також символом мудрості та співчуття, а «шлях білих хмар» — символ духовного розвитку та досконалості.
У Стародавній Греції вважали, що хмарами, як і блискавками та громом, керує Зевс. За легендою, захоплений красою юної Іо, Зевс обернувся на темну хмару та спустився до дівчини. Інший грецький міф розповідає про Іксіона, який намагався спокусити Геру. Проте Зевс обдурив його, наказавши богині хмар, — Нефеле, прийняти подобу Гери. Від поєднання Нефеле та Іксіона народжуються кентаври.
У Біблії хмара виступає знаком божественної присутності та божественної сили. Згідно з Старим Заповітом, бог Ієгова у подобі хмарного стовпа вів євреїв через пустелю. «Та рушили сини Ізраїлеві із Сакхофа, та розташувалися станом в Єфамі, у кінці пустелі. Господь же йшов попереду них удень у хмарному стовпі, вказуючи їм шлях, а вночі у стовпі вогненому, світив їм, щоб іти і вдень і вночі». У Богоявленні на горі Синай бог, як і обіцяв Моісею, «зійшов У хмарці та зупинився там біля нього». В Новому Заповіті Святий Дух у вигляді хмари являється, наприклад, при зображенні Перетворення. Вознесіння — подія, що завершує земне життя Христа, також пов’язана із символом хмари — на очах в учнів Христос вознісся, оточений хмарою, «та хмара взяла його».