Кузанський Ніколо
Ніколо Кузанський
(1401 – 1464)
Ніколо Кузанський – один з найвидатніших європейських мислителів XV століття, основоположник італійської натурфілософії. Його філософська думка сприяла переходу від філософії Середньовіччя до філософії Відродження: останній схоласт та перший гуманіст, раціоналіст та містик, богослов та теоретик математичного природознавства.
Біографія
Ніколо Кузанський народився в 1401 році в німецькому містечку Куза у сім'ї селянина. Підлітком він потрапляє в школу "братів спільного життя" в Девентері (Голландія). Це була школа містиків, які володіли спільним майном, нехтували багатством, славою, а разом з тим й усім світським, мирським. Наставники цієї школи проповідували аскетизм і благочестя, відмовляючись одночасно від знання, оскільки вважали його недостатнім для осягнення Бога. Повернувшись до Німеччини, Ніколо деякий час вивчає філософію в Гейдельберзькому університеті. Потім майбутній філософ вирушає до Італії, відомій своїми гуманістами в усій Європі, де в Падуанському університеті в Школі церковного права завершує свою освіту. В 1423 р. Ніколо отримує звання доктора канонічного права, потім повертається на батьківщину і через кілька років стає священиком, настоятелем церкви св. Флорина в Кобленці. Був активним учасником Базельського Собору (1433) та церковного посольства у Візантію 1437 року з питання об'єднання Західної та Східної християнських церков. В 1448 році стає кардиналом та однією з ключових фігур папської курії. З 1458 року та до кінця життя - генеральний вікарій в Римі. Ніколо Кузанський проявляв величезну цікавість до античності; особливий вплив на його філософію здійснили вчення Піфагора, Платона, неоплатоніків і Аристотеля. В 39 років він пише свою першу філософську книгу "Про вчене незнання". Природничонаукові принципи Кузанця багато в чому відповідали духові того часу. Він перший склав географічну карту Європи. Він же запропонував реформу юліанського календаря, що давно потребував покращення, яка була здійснена лише через півтора століття. Відзначають його визначну роль в історії математики, зокрема, у вирішенні питання про квадратуру круга, про обчислення нескінченно малих величин. Ідеї Ніколо в сфері космології в деякому відношенні були більш революційними ніж ідеї Коперніка і підготували вчення Бруно про нескінченність Всесвіту, про існування населених світів за межами Землі.
Головні твори
"О католическом согласии" (1433),
"Об исправлении календаря" (1436),
"Об ученом незнании" (1440),
"О предположениях" (1444),
"О сокрытом Боге",
"Об искании Бога",
"О даре отца светов",
"О становлении" (1442 - 1445),
"Апология ученого незнания" (1449),
"Диалоги простеца" (1450),
"О видении бога" (1453),
"О берилле" (1458),
"О бытии как возможности" (1460),
"О неином" (1462),
"Об игре в шар" (1463),
"Компендий",
"Опровержение Корана",
"О вершине созерцания" (1464).
Основні ідеї
Розуміння Бога
В уявленні Ніколо Кузанського Бог не є якоюсь персоніфікованою особистістю. Він є Абсолют, Єдине, яке знаходиться поза усілякими протиставленнями. Філософ шукає поняття, яке могло б описати єдність протилежностей; оскільки поняття, до яких завжди є протилежні, скінченні. Тому відшукуване для опису Бога поняття має бути не-скінченним: "приступающий к Тебе должен возвыситься над всяким пределом и концом, над всем конечным". Ніколо пише:
"Господи боже, помощник ищущих тебя, я вижу тебя в месте рая, и не знаю, что вижу, потому что не вижу ничего видимого, и знаю лишь … что я не знаю, что вижу, и никогда не могу знать, и не умею тебя назвать. Ибо я не знаю, кто ты, и, если кто-либо мне скажет, что ты называешься таким-то и таким-то именем, уже по одному тому, что это - имя, я знаю, что это не есть твое имя. … И если кто-либо выразит какое бы то ни было понятие, которым ты якобы можешь быть понят, я знаю, что это понятие не есть твое понятие, ибо всякое понятие имеет свой предел у стены рая".
Бога він уподібнює межі, в якій збігаються нескінченно велике та нескінченно мале. Виявлення нескінченності описуються ним за допомогою математичного підходу. Наприклад, якщо закріпити основу трикутника і нескінченно віддаляти його вершину, то в міру досягнення нескінченно віддаленої точки дві бічні сторони трикутника, що утворюють кут при вершині, зіллються в одну пряму.
Те ж саме можна сказати стосовно круга. При збільшенні радіуса круга його коло буде все більше розгинатися. І коли радіус круга стане нескінченно великим, коло також перетвориться на пряму.
Тобто на нескінченності пряма, круг, трикутник являють собою єдину нероздільну тотожність. Нескінченна лінія, що є абсолютною простотою, містить у собі всі фігури. Збіг протилежностей спокою і руху Ніколо Кузанський демонструє вдаючись до поведінки дзиґи. Чим швидше вона обертається, тим рівніший і спокійніший її рух.
Якщо розглянути два кути - один тупий, інший гострий, то із збільшенням одного з них інший буде зменшуватись. Коли один буде максимальним, інший - мінімальним, вони обидва зіллються із прямою. Яким назвати такий кут?
"Он есть абсолютно острый и абсолютно тупой и в то же время и не острый, и не тупой".
Таким чином, цей кут поєднує в собі максимум із мінімумом, він є причиною всіх кутів. Те ж саме Ніколо Кузанський говорить про істину:
"…истина не допускает ни больше, ни меньше, и если бы она могла быть более или менее истиной, она уже не была бы истиной".
Вчене незнання
Коли дослідження проводиться в межах речей скінчених, ми їх можемо зіставити з чимось знайомим для нас, і судження про пізнаване винести неважко. Але все зовсім не так, коли дослідження стосується нескінченного. Нескінченність виходить за межі усілякої співмірності, схожості й відмінності, її ні з чим не можна порівняти, і тому вона залишається для нас невідомою.
"Наш конечный разум, двигаясь путем уподоблений, не может постичь истину вещей. Ведь истина не бывает ни больше, ни меньше и не может быть измерена ничем, как самой истиной".
Але Ніколо Кузанський не відмовляється від намагання пізнати цілісність світу і його причину, Бога. Пізнаючи, ми залишаємося в межах невідання, але це невідання стає вченим, досвідченим незнанням. Тільки завдяки безперервному зусиллю пізнати Бога ми приходимо до розуміння, що його пізнати неможливо. Істина невловима й незбагненна у своїй чистоті, але незважаючи на це, чим більша вченість у "незнанні істини", тим ближче ми до неї наближаємось. Розум рухається до істини, і цей процес безмежний, подібно до того як багатокутник при нескінченному збільшенні числа сторін наближається до круга, але кругом не стає. Так і розум ніколи не зможе пізнати істину до кінця, хоча й буде нескінченно наближатися до неї.
Уявлення про світ
Всесвіт існує як вічне розгортання божественного першопочатку. Уявлення про Всесвіт у філософії Ніколо Кузанського піддається найбільш радикальному перегляду. Середньовічній картині світу, де скінченний світ обмежений сферою нерухомих зірок, а Земля є центром Всесвіту, Ніколо Кузанський протиставляє своє вчення про космос. За сто років до Коперніка Кузанський пише:
"Вселенная есть сфера, чей центр повсюду, а окружность нигде".
Земля в нього неминуче втрачає своє центральне положення. В трактаті "Про вчене незнання" він пише:
"…наша Земля в действительности движется, хотя мы этого не замечаем".
Все у Всесвіті не тільки є його частиною, але і його відображенням. Нескінченне відображається у множині, і кожна річ відображає Бога й весь Всесвіт.
Бог є абсолютний максимум, єдність, яка об`єднує будь-які відмінності й протилежності. В Богові згорнуто все, всі числа, всі можливості, всі рухи, а також все, що відбувається і є у часі й просторі.
Для Ніколо Кузанського творення є розгортанням Бога, нескінченість стягується у скінченність, абсолютна єдність - у множинність, а вічність - у час:
"То, что скрыто в душе мира, как в клубке, развертывается и принимает свои размеры".
Ніколо Кузанський розуміє світ як живий, одухотворений організм, частини якого знаходяться не лише в постійному всезагальному зв`язку, але й у русі. Рух є універсальним, все переходить із одного стану в інший, все прямує до нескінченності, і це прагнення по відношенню до людини перетворюється на нескінченний пошук, на процес схождення людини до Вічності.
Про людину
Ніколо Кузанський описує ідеал вільної і доброчесної людини, що втілює в собі сутність світової природньої гармонії.
Абсолют, або Бог, є добро, світло й краса у нескінченності своєї невичерпної простоти. У своїй абсолютності добро, світло й краса незбагненні, їх не можна зобразити або уявити, про них не можна нічого сказати, на них не можна вказати. Щоб стати збагненною, краса має виявити себе. Щоб виявитись у чомусь конкретному, абсолютна краса "сходить", тобто, залишаючись самою собою, втрачає лише свою абсолютність і набуває конкретності.
Однак, незважаючи на те, що конкретна краса є тією самою абсолютною красою і нічим іншим, її конкретність є краса. Конкретність, аби стати конкретністю, має бути кожен раз іншою й іншою; у цій незліченній множинності згасає світло єдності. Так світ, "створений" в красі й світлі, не маючи в собі нічого, крім краси й світла, занурюється, тим не менш, у темряву. Хоча він є світлом, красою й добром, але втрачає себе у пітьмі незліченної множинності конкретностей і ніби занурюється у дрімоту несвідомості. Так потенційні багатства дрімають на полі селянина, і селянин не бачить цих багатств, тому що, на перший погляд, їх там немає; хоча варто йому зорати й засіяти поле, розвести худобу, посадити виноградну лозу, й багатства поля неначе прокинуться.
Функцію відродження світла, загубленого в конкретності світу, Ніколо Кузанський відводить людському розуму й людській душі. Нехай вся природа дрімає у сні пасивності й несвідомості; нехай багатьох людей задовольняє їх належність до природи, бо вони не мають сил шукати, стукати, творити. Але той, хто шукає і діє, здобуває, крім природного дару, отриманого при народженні, інший дар - дар світла.
Література:
1. Кузанский Ніколо. Об ученом незнании // Кузанский Ніколо Сочинения в двух томах. - М. 1980.
2. Кузанский Ніколо Берилл // Кузанский Ніколо.Сочинения в двух томах.- М. 1980.
3. Д. Реале, Д. Антисери. Западная философия от истоков до наших дней. От возрождения до Канта. - СПб., 2002.
4. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. - М., 1982.