вул. Данила Щербаківського, 9А

Київ

  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Київ
  • Львів
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Харків

Сенека


Сенека

(бл. 4 р. до н.е. – 65 р. н.е.)

Давньоримський філософ, поет, державний діяч і талановитий оратор.

Біографія

Сенека народився бл. 4 р. до н. е. в Кордубі (Кордова, Іспанія) у заможній родині. Його батько, відомий як Сенека Старший, був видатним ритором. Він був упевнений у перевазі практичної діяльності над філософією і мріяв про політичну кар'єру для синів. Заради дітей він переїхав до Риму, тут і минули молоді роки Сенеки Молодшого. Філософією Сенека захопився з юності, його наставники належали до школи римського стоїка Секстія. Але батькові вдалося впевнити його стати державним діячем. За імператора Калігули Сенека, вже відомий письменник і оратор, отримує першу державну посаду – квестора – і входить до сенату. Одна з його промов у сенаті викликала таку заздрість Калігули, що той наказав убити Сенеку. Він залишився живим лише тому, що імператора завірили, неначе Сенека хворий і проживе недовго.

За Клавдія філософ був відправлений у вигнання на Корсику (у 41 р. н.е.) за звинуваченням, пов'язаним з племінницею імператора; там він пробув вісім років. Сенеці допомогла повернутися Агріппіна Молодша, що стала імператрицею. У 50 році він був обраний претором і оженився на Помпеї Пауліні, заможній і впливовій жінці. Агріппіна доручила йому виховання свого єдиного сина Нерона, якому тоді було дванадцять років. Він погодився, сподіваючись виховати правителя-мудреця і втілити в життя ідею “вселенського граду”. Протягом п’яти років Сенека був одним з його вихователів, він був автором інаугураційної промови Нерона й у період його правління досяг вершин влади й багатства. Після вбивства Агріппіни й смерті друга – воєначальника Бурра (у 62 р.) Сенека відійшов від справ і хотів повернути Нерону всі отримані від нього багатства, але Нерон відмовився прийняти їх назад. Відхід від справ уже не міг врятувати філософа. Нерон відчував, що сама особа Сенеки, яка завжди втілювала для нього норму й заборону, є певною перешкодою на його шляху. І коли в 65 році було розкрито змову Пісона, Нерон, незважаючи на майже доведену непричетність Сенеки, наказує своєму наставнику померти. Виконуючи наказ імператора, Сенека покінчив із собою; його смерть нагадала сучасникам смерть Сократа.

Твори

З філософських творів до нас дійшли «Діалоги» – 10 невеликих трактатів, «Моральнісні листи до Луцилія» – останній, підсумковий твір Сенеки; трактати «Про блаженне життя», «Про благодіяння», «Дослідження про природу» і дев’ять трагедій ("Медея", "Федра", "Едіп", "Агамемнон", «Навіжений Геркулес», «Фієст» та ін.).

Основні ідеї

Світогляд

Дотримуючись доктрини стоїків, Сенека вважає, що все складається з матерії й Бога. В основі природи лежить Логос – розум, розлитий у всьому сущому, який забезпечує бездушним предметам "стійкий стан", рослинам – "проростання", тваринам – "саморух", а в людях і богах виступає як розум у власному смислі.

Братство людей

Як істота розумна людина входить в один розряд з богами й виникає "спільнота богів і людей", обитель якої – весь всесвіт. У ній всі рівні, адже всім дісталася душа – частинка божества. Сенеці був близький ідеал людської спільності: "Ми тільки члени величезного тіла. Природа, яка з одного й того ж нас створила й до одного й того ж визначила, народила нас братами".

Про душу

В людині, як і у всесвіті, є матерія – тіло й душа, причетна Богу: "Хвали в людині те, що не можна ні відняти, ні дати, що належить самій людині. Ти запитаєш, що це? Душа, а в ній – досконалий розум". Душа скеровує моральнісний розвиток людини, веде її до доброчесності, до блага, до щастя. Мета людини – через удосконалення своєї природи прийти до доброчесності, стати "людиною добра", а потім і мудрецем.

Про мудрість

Тільки мудрець в силах втілити ідеальну норму поведінки, але совість, усвідомлення моральнісної норми, відрізняє людину моральнісну, філософа, від натовпу: "Я навчу тебе, як дізнатися, що ти ще не став мудрим. Мудрець повний радості, веселий і непохитний, безтурботний, він живе нарівні з богами… Але якщо ти прагнеш звідусюди отримувати всілякі задоволення, тоді знай, що тобі так само далеко до мудрості, як до радості".

Про філософію

Недосконалість людини долається заняттями філософією, що уподібнюється лікуванню, зціленню від пороків: "Ліки для душі винайдені древніми, але наша справа відшукати, як їх застосовувати і коли". Той, хто шукає істину, повинен спиратися на досвід "людей обізнаних,тих, що дослідили шлях, який попереду в нас". Люди ці – філософи, чиє вчення здатне дати знання істинного блага: "Адже людина – розумна істота; отже для неї вище благо – виконувати те, заради чого вона нарождена".

Про дружбу

"Людина добра" – та, яка ще не стала мудрецем, але вже "знаходиться в гавані", спогляда доброчесність. Вона не шукає щастя у зовнішніх речах і їй нічого не потрібно, навіть друзів. Не тому, що вона хоче жити без друзів, а тому, що може. Тим не менш, вона знає, що таке справжня дружба й цінує своїх друзів. Друзям не страшна розлука, вони завжди можуть бути разом: "Друг повинен бути в нас в душі, а душа завжди з нами". Друзів не може розлучити навіть смерть: "І можливо, – якщо правдиві розмови мудреців, і на нас чекає певне спільне для всіх місце, – ті, кого ми вважаємо зниклими, тільки пішли вперед".

Про смерть

Як частину божественної волі "людина добра" сприймає й смерть. Смерть напередвстановлена світовим законом і тому не може бути безумовним злом: "Боятися смерті так само безглуздо, як боятися старості… Хто не хоче вмирати, той не хотів і жити. Адже життя нам дане за умови смерті й саме є лише шляхом до неї". Але й життя не є безумовним благом: "Всі піклуються не про те, чи правильно живуть, а про те, чи довго проживуть; між тим, жити правильно – це всім доступно, жити довго – нікому".

Кожен свій крок, кожен вчинок Сенека так чи інакше прагне осмислити, співвіднести з обраним ідеалом, з моральною нормою, він ні на мить не втрачає почуття внутрішньої відповідальності за вчинене. Він говорить: "Прочитай мої книжки, побач у них пошук істини, якої я не знаю, але шукаю наполегливо".

Цитати

Два государства объемлем мы душою: одно поистине общее, вмещающее богов и людей… и другое, к которому мы приписаны рождением.

•••

Пусть мы проедем из конца в конец любые земли – нигде в мире мы не найдем чужой нам страны: отовсюду одинаково можно поднять глаза к небу.

•••

Тело для духа – бремя и кара, оно давит его и теснит, держит в оковах, покуда не явится философия и не прикажет ему вольно вздохнуть, созерцая природу, и не отпустит от земного к небесному. В этой отлучке он ускользает от стражи и набирается сил в открытом небе.

•••

Благородство духа доступно всем, для этого мы все родовиты.

•••

Всякий истинный человек добра причастен божеству.

•••

Философия никого не отвергает и не выбирает: она светит каждому.

•••

Первая обязанность мудрого и первый признак мудрости – не допускать расхождения между словом и делом и быть всегда самим собою.

•••

Философия – не лицедейство, годное на показ толпе, философом надо быть не на словах, а на деле. Она – не для того, чтобы приятно провести день и без скуки убить время, нет, она выковывает и закаляет душу, подчиняет жизнь порядку, управляет поступками, указывает, что следует делать и от чего воздержаться.

•••

Вот что дает философия: веселость, несмотря на приближение смерти, мужество и радость, несмотря на состояние тела, силу, несмотря на бессилие.

•••

Первое, что обещает дать философия, – это умение жить среди людей; благожелательность и общительность.

•••

Но если ты кого-нибудь считаешь другом и при этом не веришь ему, как самому себе, значит, ты заблуждаешься и не ведаешь, что есть истинная дружба.

•••

"Размышляй о смерти!" – кто говорит так, тот велит нам размышлять о свободе. Есть лишь одна цепь, которая держит нас на привязи, – любовь к жизни. Не нужно стремиться от этого чувства избавиться, но убавлять его силу нужно.

•••

Каждый день мы умираем, потому что каждый день отнимает у нас частицу жизни.

•••

Как водяные часы делает пустыми не последняя капля, а вся вытекшая раньше вода, так и последний час, в который мы перестаем существовать, не составляет смерти, а лишь завершает ее: в этот час мы пришли к ней, а шли мы долго.

•••

Великие люди радуются невзгодам, как храбрые воины – битве.

Література:

1.Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. – М.: Республика, 1998.

2.Луций Анней Сенека, Нравственные письма к Луцилию. Трагедии. М.: "Художественная литература", 1986