Йонагуні

Російською / Українською

Як часто археолог занурюється з аквалангом? Напевне, дуже рідко, а в професійних інтересах - ще рідше. А як часто аквалангіст знаходить під водою об'єкт археологічної цінності? Мабуть, "не частіше, ніж археолог занурюється з аквалангом", - відповісте ви, і матимете рацію. Рідко, дуже рідко, але ніяк не ніколи.

Саме такий випадок трапився з аквалангістом-професіоналом з Японії Кіхакіро Аратаке. 1985 року на південному сході від маленького острова Йонагуні він знайшов щось, що важко назвати природним ландшафтом, й, скоріше за все, є витвором людських рук. Вік невідомої споруди під водою оцінюється у 10000 років.

Отже, відкриття аквалангіста відкриває величезний простір для роботи археологів - на цей раз підводний простір. Адже хто знає, скільки ще історичних загадок заховано в безодні світового океану? По всій Землі знаходять свідоцтва існування більш стародавніх культур, ніж усі відомі нашій науці, і можливо, що під водою їх знайдуть не менше. Сучасна історична картина настільки укладається у рамки сталих поглядів, що будь-яке відкриття, здатне вийти за їх межі, як правило, ігнорується більшістю вчених. Напевне, треба все-таки приймати факти такими, які вони є, а не намагатися підігнати їх під існуючі теорії, спотворюючи таким чином суть наукового пошуку. Монументи під Йонагуні - вже не перші споруди, вік яких нараховує тисячоліття, однак офіційна "наука" схильна не визнавати їхнє рукотворне походження, або істотно занижувати їхній вік…

Легенди, історія

Кіхакіро Аратаке - справжній морський вовк. Його образ з'являється перед уявним поглядом при згадуванні про середньовічного пірата. Його обличчя посічене шрамами, його ноги знівечені поліомієлітом, але достатньо йому зануритися у воду, як він з людини перетворюється на рибу. Обмежений у пересуванні на суші, він знайшов свободу у водній стихії, і тепер плавання з аквалангом, або дайвінг, стало його професією.

Доля розпорядилася так, що Аратаке живе на маленькому острівку Йонагуні, самому західному з японських островів. У лютому та березні риби-молоти збираються тут у великі зграї на глибині, і тому за ними зручно спостерігати, тримаючись на невеликій глибині. Досліджуючи можливості для спостерігання в одному з таких місць, у 1985 році Аратаке несподівано для себе натрапив на монумент, що являє собою систему терас та підвищень, оздоблених різьбою та орнаментом, які обриваються на 27 метрів у глибину. Правильні геометричні форми, що переходять одна в іншу, навели нирця на думку, що монумент має штучне походження. Засоби масової інформації зарясніли сенсаційними заголовками, адже останні 10000 років він знаходився під водою - після того, як в кінці льодяникового періоду рівень води у світовому океані піднявся на 40 метрів. На жаль, цей же факт став для вчених головним доказом неможливості створення його руками людини, адже не відомо жодної цивілізації чи культури, здатної на це 10000 років тому.

Факти і гіпотези

Єдиним вченим, що насмілився прийняти точку зору Аратаке, став Масааке Кімура, професор Університету Рюкю. Знайдений монумент безпосередньо входить до кола його наукових інтересів, адже Кімура - спеціаліст в галузі морської геології та сейсмології. Після більш ніж 10 років досліджень та занурень під воду в пошуках нових фактів та доказів він нарешті вирішив удруге підняти в наукових колах питання про штучне походження монументу під Йонагуні, ризикуючи при цьому своїм ім'ям та репутацією. Напевне, в якійсь мірі прийняти рішення йому допоміг однодумець, Грем Хенкок. Г. Хенкок - вчений, який займається пошуком невідомих цивілізацій давнини та досліджує культурний спадок по всьому світу. Походження монументу Йонагуні не викликало у нього жодних сумнівів, й він приєднався до точки зору Масааке Кімури. Основні докази японського професора такі:

Форма монументу. Вона нагадує піраміду чи замок.
Монумент має багато невеликих сходинок, заввишки приблизно 20 см. Вони могли використовувалися як сходи.
Деякі його елементи навряд чи могли бути сформовані хвилями та рухом водних мас.
Монумент обведений чимось, схожим на дорогу, на якій майже немає фрагментів скель, що свідчить не на користь дії природних сил.
Дорогу оточує кам'яна стіна.

Переконаний у своїй правоті, Хенкок запрошує для аналізу монументу третього вченого, німецького геолога Роберта Шоха. При дослідженні Хенкоком пірамід та сфінкса на плато Гіза Шох допоміг встановити, що смуги ерозії на тілі сфінкса викликані потоками води, що знайшли собі шлях по каменю. Геологічні дані показують, що рясні дощі йшли тут знову-таки 10000 років тому, тобто вік сфінкса - не менше. Хенкок розраховував, що і в Японії він знайде підтримку Шоха для своєї гіпотези.

Роберт Шох здійснив кілька занурень у вересні 1997 року, дослідив добуті фрагменти породи, й після цього оголосив свої висновки в статті "La Piramide de Yonaguni: Recuerdo de Mu?" (журнал Mas Alla de la Ciencia. No. 123 (May 1999)). Шох з'ясував, що монумент та більша частина Йонагуні складена з піщаника - а піщаник має правильну структуру, і тому може створювати правильні форми навіть під дією природних явищ. Простіше кажучи, ті сходи, паралелепіпеди, трикутники, словом, усі геометричні форми, що привернули увагу Аратаке, Кімури та Хенкока, на думку Шоха могли бути створені природним шляхом. Однак після розмови з Масаакі Кімурою, під час якої японець наполіг на своїй точці зору та привів докази, Шох погодився з тим, що, можливо, для остаточної оцінки, він має здійснити ще кілька занурень - зважаючи на нові факти, почуті від Кімури, який досліджував монумент з аквалангом вже більше десятка років. Між підводним монументом та скелями на острові існує багато принципових відмінностей. На невеликій ділянці поверхні монументу по сусідству знаходяться елементи різної геометричної форми: круглі отвори, сходи, траншея, - такий збіг не властивий природним утворенням. Каміння, що лежить окремо, неначе спеціально опиняється зібраним у одному місці; якщо б вони залишались на місці свого падіння, то, скоріше за все, були б розподілені по всій площі рівномірно. Врешті-решт, Роберт Шох і Масаакі Кімура зійшлися на компромісі: монумент є результатом тераформування - тобто він не був зведений на порожньому місці, а є результатом ручної зміни ландшафту.

Нарешті, 19 травня 2001 року (через 16 років після відкриття!) в Японії відбулася конференція, на якій вчені зі всього світу обговорювали проблему походження монумента Йонагуні, а також інших, подібних йому, які, можливо, в минулому були елементами одного міста. Усі японські доповідачі виступили на користь "ручного" походження монументів, однак американські вчені, все ще відштовхуючись від історичних фактів відсутності слідів цивілізації, що здатна на роботу такого рівня, продовжували підтримувати ортодоксальну точку зору (на користь природного походження монументу). Доктор Шох залишився вірним своїй точці зору про тераформування, й у своїй доповіді заявив, що доведення штучного походження монументів здатне переписати історію стародавньої людини.

Мабуть, єдиним вченим, який намагається не лише виявити походження монументу Йонагуні, а й зрозуміти та пояснити його значення, є Грем Хенкок. Його припущення полягає в наступному. На сьогодні нахил земної осі становить 23°27', так що Тропік Раку й Тропік Козерога також знаходяться на широті 23°27' на північ та південь від екватора відповідно. Нахил земної осі періодично змінюється від 22° до приблизно 24° за 41 тисячу років, і десять тисяч років тому він складав рівно на один градус більше, ніж сьогодні: 24°27'. І саме на цій широті знаходиться маленький (10х4 км2) острівець Йонагуні. Хенкок робить висновок, що знайдені монументи - це святилища, споруджені на Тропіці Раку. Тобто цивілізація, яка створила це, мала не тільки знання в тераформуванні, але й деякі знання з астрономії, щоб створювати астрономічно орієнтовані об'єкти.