вул. Данила Щербаківського, 9А
Київ/Нивки
Рушник відігравав важливу захисну роль під час посухи чи розповсюдження епідемій.
Рушник до цього часу залишається також символом доброзичливості й гостинності, тому шанованих гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушнику.
Окрім обрядового й декоративного значення, рушники мали і чисто практичне застосування.
Під час похорон рушник був символом переходу людини в інший світ: рушник — дорога життя, початок — народження, кінець — завершення життєвого шляху.
Із рушником приходили до молодої матері вітати появу на світ нової людини, на рушник із спеціальним візерунком на світ приймали новонародженого.
Не обходилися без рушника і в хліборобських обрядах...
Із прийняттям християнства з’явилася традиція прикрашати ікони рушниками, що мали назву божники («набожники», «наобразники»).
Існував звичай обв’язувати хрести, хоругви під час походу, процесії чи похорону, а також вішати рушник на хрести на кладовищі.
Особливу роль грав рушник у весільній обрядовості як один із найважливіших атрибутів.
Головним атрибутом під час закладання хати був рушник, на якому лежав хрест, букет квітів, хліб, сіль і чашка води чи вина.
Рушник у ритуалах — символ святості, чистоти, захисту.
По всій Україні склалися місцеві традиції прикрашання хати рушниками. Крім хат, рушниками в минулому прикрашали також громадські будівлі — церкви, школи, тощо.
Із сивої давнини до сьогодні хліб і рушник ідуть у парі...
Рушник також використовували як деталь одягу. Так, по всій Україні відомий здавна жіночий головний убір — «намітка», «серпанок» — різновид довгого рушника.
Згадки про найдавніші рушники відносяться до часів Київської Русі. З літописів відомо, що під час весняних обрядів дерева обвішувалися «рушниками-убрусами».
Рушника, а часом і не одного, брали із собою в дорогу чумаки, військові, заробітчани та усі, хто надовго відлучався від рідної домівки.